Розвиток інформації в Україні

                                                                 ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

1.РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

    1.1.Глобалізація  інформаційних систем та розвиток  українського суспільства...4

    1.2.Інформаційні технології як чинник суспільних перетворень………………...9

    1.3.Соціокультурні  чинники розвитку інформаційної  сфери в Україні………...10

    1.4.ЗМІ  в Україні: система та функції…………………………………………….12

2.ІНФОРМАЦІЙНА  ПОЛІТИКА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ:  НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ

    2.1.Правова  політика держави в інформаційній  сфері…………………………...14

    2.2.Інформаційно-пропагандистська  діяльність органів державної  влади……..16

    2.3.Державна  політика інформаційної безпеки:  ключові напрямки…………….19

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...22

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………………….23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                     ВСТУП 

     Хоча XX століття — “століття ідеологій ”, минуло, роль слова, того, що називають інформаційно–пропагандистським забезпеченням, зростає з кожним роком. Соціальні перетворення, викликані стрімким розвитком інформаційних технологій, лише підвищують ефективність слова. Як вважає З. Бжезінський, інформаційно-культурна складова є нині однією з трьох запорук могутності сучасної держави [1].

     Вплив інформації, спроможності її збирати, обробляти, поширювати, накопиченого інтелектуального потенціалу на зовнішньополітичну могутність можна простежити з найдавніших часів.

     Наприклад, відомо, що саме “наявність серйозної інтелектуальної основи пояснює успіхи Франції протягом Нового часу ” [2]. Проте лише нині інформація та можливості її обробки стають вирішальним чинником сили будь-якого соціального утворення.

     “Інформаційна революція ”, “інформаційний бум ”, “інформаційне суспільство ” і, звичайно, “інформаційна сфера ” та “інформаційні технології ” — ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, якій очікує людство після початку інформаційної епохи або наводяться апокаліпсичні пророцтва на кшталт антиутопій Є. Замятіна, Дж. Оруела, Г. Хакслі та інших. Свобода слова, інші демократичні цінності створили принципово нову комунікативну ситуацію.

     Слід зауважити, що у багатьох випадках інформаційні процеси можуть сприяти розвитку процесів поза інформаційною сферою. Моделювання реальності певним чином відображається в ній самій. Найяскравіше проілюструвати тезу можна на прикладі зв’язку між гуманітарними науками й суспільством.

     Таким чином, можна говорити про існування перехідного мультиплікатора між інформаційною картиною і реальним світом. Дещо спрощуючи, можна стверджувати існування економічного мультиплікатора іміджу: одна гривня, що вкладена у створення іміджу, приносить кілька гривень прибутку. Як писав Р. Ніксон, “один долар, що вкладено у пропаганду, принесе більше користі, аніж десять доларів, що вкладені у озброєння ”.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1. Глобалізація інформаційних систем та розвиток українського суспільства  

     Інформацію сьогодні слід розглядати як стратегічний продукт. Здатність суспільства та його інституцій збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики. Інформаційна сфера має системоутворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин.

     Сьогодні не можуть не вражати можливості, що надають досягнення у сфері інформатизації, телекомунікацій та інформаційних технологій, в отриманні, поширенні та швидкості доставки різноманітної інформації. Проте глобальні інформаційні системи, поряд з перевагами, створюють нові потенційні загрози.

     На сьогодні вже фактично сформувалась фундаментальна залежність життєдіяльності особистості, суспільства і держави — економіки, політики, культури, науки, забезпечення національної та міжнародної безпеки — від обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, технологій і засобів.

     Збільшення за рахунок використання новітніх інформаційних технологій впливу на індивідуальну та суспільну свідомість призводить до порушення балансу сил, внесенню додаткової напруженості у суспільстві, виникненню нових сфер конфронтації.

     Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології створюють інформаційне середовище, де практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, обмеження на поширення інформації, яку до цього часу не можна було безкарно поширювати, обмеження на розміщення та отримання інформації, зокрема інформації щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій та інше.

     Суттєвий прогрес і поширення інформаційних технологій, глобальний характер систем масової комунікації призвели до утворення глобального інформаційного простору, який змушує світову спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та адаптуватися у сучасному інформаційному середовищі.

     Світове співтовариство в цих умовах усвідомило, що міжнародна інформаційна безпека є глобальною проблемою, розв'язання якої суттєво впливає на існування людства. Про це яскраво свідчить резолюція 54-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй “Досягнення у сфері інформатизації в контексті міжнародної безпеки ”, а також те, що на саміті Великої сімки на Окінаві була прийнята Хартія про Глобальне Інформаційне Співтовариство. У цьому документі зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.

     Україні важко претендувати на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашої країни головне не відстати, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність.

     Все це потребує замислитися над перспективами використання новітніх інформаційних технологій та розвитку інформаційного суспільства в Україні, для чого передусім необхідно розробити національну концепцію та стратегію, визначити потреби і можливості щодо масового використання інформаційних технологій в українському суспільстві.

      Конституцією України (ст. 34) гарантується кожному право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. В той же час на парламентських слуханнях “Інформаційна політика України: стан і перспективи ” (травень 1999 р.), “Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (січень 2001 р.) було констатовано, що “негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього країни ”. Це свідчить про те, що в Україні чинники політичного характеру не дають можливості реалізувати повною мірою права громадян на свободу в інформаційній сфері. Концептуальні засади державної політики України в інформаційній сфері мають формуватися, виходячи з національних інтересів країни, збалансовуючи інтереси особистості, суспільства і держави.

     Інтереси особистості в інформаційній сфері вимагають забезпечення конституційних прав людини і громадянина на доступ до інформації, на використання інформації при незабороненій законом діяльності в інтересах фізичного, духовного та інтелектуального розвитку особи, а також захисту інформації персонального характеру та захисту від інформації, що завдає шкоду особистості.

     Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у забезпеченні інтересів особистості у цій сфері, закріплення демократії, створення правової соціальної держави, досягнення та підтримання суспільної злагоди, духовного оновлення.

     Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для динамічного розвитку національної інформаційної інфраструктури, забезпечення конституційних прав людини і громадянина щодо отримання й використання інформації, для підтримання конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності України, політичної, економічної, соціальної стабільності, гарантованого забезпечення законності й правопорядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва, забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна політика держави повинна надати можливість реалізувати право на доступ до інформації, на поширення інформації, на захист інформації й на захист від інформації. Концептуальні засади інформаційної політики мають визначати методи та форми впливу на об'єкти інформаційної сфери, такі як: система формування і використання інформаційних ресурсів; інформаційно–телекомунікаційна інфраструктура; ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг; науково-технічні й виробничі кадри; системи забезпечення інформаційної безпеки; система нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, освітні програми; міжнародне співробітництво.

     Сьогодні на державному рівні усвідомлено, що Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе використовувати новітні інформаційні технології, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Тому вийшов Наказ Президента України № 928 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31. 07. 2001 р.). Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, який буде захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм.

     Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано встановлювати інформаційні відносини та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближаючи до першоджерел. Проте роль ЗМІ і, особливо, електронних ЗМІ (телебачення та радіомовлення), в Україні сьогодні не зменшилася, оскільки для більшої частини населення країни Інтернет, на жаль, недоступний. Проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних договорів. Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та інформованості суспільства.

     Створена розгалужена інформаційна мережа, де суб'єктами інформаційних відносин є окремі громадяни, юридичні особи, держава. Прогресивні норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом “Про інформацію ”. Економічні взаємини між суб’єктами інформаційних відносин регулюються Законами України “Про власність ”, “Про рекламу ”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства ”, “Про телебачення і радіомовлення ”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів ” тощо.

     Держава активно сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов'язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати протиріччя між потребами суспільства у розширенні вільного обміну інформацією окремими обмеженнями на її поширення.

     Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію. В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки — вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. З історичних причин українська мова є державною де-юре, але не де-факто, має місце певна функціональна неповнота, недостатня унормованість сучасної української мови, дуже слабка лексикографічна підтримка мовних процесів. Не вирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн.