Суспільно-політичні особливості Бразилії

Зросло безробіття, оскільки багато підприємств і фірми, придбані зарубіжними власниками, були потім ними закриті. У 1998-1999 рр. бразильська економіка переживала жорстоку кризу, нові господарські проблеми позначилися в 2001 р.

Економічна політика уряду Кардозу  викликала опір робочих союзів і селянських організацій.

Дуже мало вдалося зробити в  справі проведення аграрної реформи. Президент  Кардозу обіцяв до 1999 р. розподілити  необроблювану землю серед 280 тисяч  сімей. 20% населення в Бразилії володіють 90% аграрних площ. У країні розвернувся могутній рух за землю (Рух безземельних трудящих МСТ); його учасники нерідко самі захоплювали ділянки і вже потім намагалися легалізувати свої дії. На виступи селян землевласники відповідали терором і вбивствами селянських активістів. Таким чином були убиті до 1000 активістів. 17 квітня 1996 р. поліція в штаті Парі відкрила вогонь по демонстрації руху безземельних, убивши не менше 19 чоловік. Міністр сільського господарства Андраде Вієйра, що взяв під захист дії поліції, змушений був піти у відставку. Проти 155 поліцейських була збуджена кримінальна справа. У травні Кардозу оголосив про конфіскацію 220 тисяч гектарів землі для роздачі їх 6,5 тисячам сім'ям. Проте в червні 1996 р. поліція знову стріляла в демонстрацію МСТ. До 2000 р. було експропрійовано і розподілено до 93 млн. гектарів землі. Але загальна площа порожніх земель у країні досягала 182 млн. гектарів, а число безземельних селян досягало 5 млн. Вони вимагали прискорення аграрної реформи. Уряд Кардозу прийняв закони, які передбачали збільшення податків на необроблювані землі і спрощували процедуру експропріації. У 1997 МСТ організувало за підтримкою католицької церкви двомісячний загальнонаціональний марш "за аграрну реформу, роботу і справедливість". Він завершився 17 квітня в Бразиліа найбільшим мітингом протесту проти політики уряду Кардозу. У мітингу взяли участь 100 тисяч чоловік. У червні 1997 р. лідер МСТ Жозе Райнья Жуніор був засуджений до 26,5 років тюремного ув'язнення по звинуваченню у вбивствах. "Міжнародна амністія" засудила виголошення вироку і заявила про невинність Райньї. Його вдалося звільнити тільки в квітні 2000 р.

Правозахисники і католицька церква продовжували звинувачувати бразильські  власті в порушеннях прав людини. За їх даними, десятки тисяч чоловік в індустріальних центрах і на плантаціях, по суті, утримувалися як раби.

Адміністрація Кардозу також, як і  попередні, потрясалася корупційними скандалами [31].

Не дивлячись на те, що в жовтні 1998 р. Кардозу був переобраний  на пост президента, отримавши 53% голосів, його популярність в подальшому невблаганно і стрімко падала. Становище посилювалося гострою валютно-фінансовою кризою. Восени 1998 р. був розроблений новий план, що включав підвищення податків, скорочення витрат на управління і соціальні потреби і проведення структурних реформ. МВФ розробив програму відповідних перетворень і погодився надати Бразилії фінансову допомогу у розмірі 41,5 млрд. доларів протягом трьох років. Але парламент відмовився затвердити широкі реформи в цій області. Губернатор штату Міньяс-Жераїс, колишній президент І.Франку, оголосив про введення 90-денного мораторію на виплату боргів центральному уряду. Потрясіння на фінансових ринках спонукали уряд у січні 1999 р. ввести вільний курс національної валюти – реала, що викликало її обвал. Валютні резерви країни скоротилися з 68 до 30 млрд. доларів. Криза викликала економічний спад. У березні 1999 р. була підписана нова угода з МВФ про надання Бразилії чергових фінансових траншів. За допомогою заходів крайньої економії уряду вдалося виконати вимоги міжнародних фінансових інститутів і приступити до повернення наданих країні надзвичайних кредитів. На початку 2000 р. було ухвалене рішення про часткову приватизацію нафтової компанії "Петробраз", виручка від якої повинна була піти на погашення боргу [31].

Вжиті заходи посилили і без того важке становище населення. У  серпні 1999 р. в Бразиліа пройшла крупна маніфестація проти економічної  політики Кардозу. Демонстранти вимагали його відставки. Посилилися виступи  безземельних селян.

Загальна незадоволеність відобразилася на результатах президентських і парламентських виборів 2002 р. Лідер ПТ "Лула", кандидат від лівих партій, підтриманий також Ліберальною партією, отримав 46,4% голосів, висунутий правлячою коаліцією Жозе Серра – 23,2%, представник Бразильської соціалістичної партії Антоніу Гаротінью – 17,9%, а запропонований Соціалістичною народною партією Серу Гоміс – 12%. У другому турі "Лула" переміг, набравши 61,3%. Він приступив до виконання обов'язків в січні 2003 р.  [31]

Луїс Інасіу та Сілва ("Лула") народився в 1945 р. у селянській сім'ї. З юності брав участь в робочому русі і виступав проти військового режиму. Він очолював профспілку металістів району Сан-Паулу, а 1985-1987 рр. був главою Єдиного профцентру трудящих. Один із творців і лідер Партії трудящих, в 1987 р. його обирали від неї в конгрес. У 1989, 1994, 1998 і 2002 рр. висував свою кандидатуру на пост президента Бразилії.

Прийшовши до влади, адміністрація "Лули", що оголосила себе "лівоцентристською", попередила населення, що не має наміру проводити радикальну зміну курсу, усуспільнювати приватні фірми і переглядати відносини з Міжнародним валютним фондом. Уряд збирається строго контролювати зростання зарплати, поліпшити збирання податків і залучати приватні капіталовкладення, зокрема з-за кордону. При цьому воно обіцяло вжити заходи по боротьбі з бідністю і убогістю.

4.3. Сучасна зовнішня політика  Бразилії

Бразилія була однією з перших держав, яка відмовилася від заступництва Великобританії і встановила відносини  з США. Пізніше, в 1960-і роки, вона спробувала добитися економічної незалежності від США. У подальші роки конституційні уряди сусідніх країнах один за іншим ставали жертвами військових путчів, які здійснювалися часто зі схвалення бразильського уряду. Рух за створення відкритого суспільства, що почався в кінці 1970-х років, продемонстрував провідну роль Бразилії, яка стала проводити незалежну зовнішню політику.

На початку 1990-х років економіка  Бразилії була обтяжена гіперінфляцією і зовнішнім боргом близько 115 млрд. дол. (за цим показником країна займала третє місце в світі). Проте сама Бразилія виконувала роль кредитора по відношенню до сусідніх країн, займаючи дев'яте місце в світі за рівнем розвитку економіки.

Між військовими відомствами США  і Бразилії в 1960-і роки встановилися тісні зв'язки, але в 1970-і роки стосунки зіпсувалися із-за розбіжностей по ряду питань, зокрема – із-за домагань Бразилії на широку зону територіальних вод, підписання угоди між Бразилією і ФРН про використання атомної енергії, виступи президента США Джиммі Картера з приводу порушень прав людини в Бразилії. Крім того, у військових колах наростала незадоволеність прагненням США зміцнити свої позиції в Бразилії [31].

З кінця 1980-х років відносини  між США і Бразилією розвивалися  переважно по лінії зовнішньої торгівлі, але захмарилися взаємними звинуваченнями в протекціонізмі. США, протестуючи проти встановлених Бразилією митних зборів і квот, експортних субсидій і імпортних обмежень, відсутності захисту патентних і авторських прав і обмеження іноземних інвестицій в комп'ютерну промисловість, в 1988-1989 рр. наклали ембарго на торгівлю з цією країною. У жовтні 1991 Коллор підписав указ про відміну митних зборів на комп'ютерну продукцію.

Бразилія послідовно розширювала  дипломатичні і торгівельні відносини, особливо з країнами Африки і Близького Сходу. Угоди, укладені з Аргентиною і Уругваєм в 1986 р., дозволили значно розширити торгівлю в цьому регіоні, а будівництво спільно з Парагваєм найбільшого в світі гідроенергетичного комплексу Ітайпу сприяло зміцненню зв'язків двох країн. Бразилія почала співробітничати з Аргентиною (своїм традиційним суперником у Південній Америці) в області атомної енергетики. До 1991 р. Бразилії, Аргентина, Уругвай і Парагвай підписали меморандум про організацію Південноамериканського спільного ринку, який набув чинності в 1995 р. Згодом у цю організацію на правах асоційованих членів увійшли Чилі і Болівія. Бразилія також проголосила повну прихильність Тлателолкському договору, що проголошував Латинську Америку і Карибський регіон без'ядерною зоною. У 1997 р. Бразилія підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Таким чином, сучасний політичний розвиток Бразилії має свої особливості, що зумовлені  умовами розвитку країни та її економічним  становищем.

Висновки

Дослідивши суспільно-політичні особливості Бразилії, а також виходячи з поставлених завдань, можна зробити наступні висновки:

1. Під політичною системою розуміють сукупність політичних організацій, норм, відносин, діяльності й свідомості, які забезпечують панування правлячого стану, співіснування з ним інших суспільних груп, уможливлюють окремим суспільним групам виявляти свої інтереси, потреби й суспільну волю через використання загальних суспільно-політичних інструментів волевиявлення.

2. Чинниками, що впливають на  суспільно-політичний розвиток країни можна назвати історичний розвиток окремо взятої країни, а також фактори загального прогресу розвитку політичних систем.

3. Сучасна політична система Бразилії має певні особливості, які склалися під впливом історичних умов її розвитку.

4. Законодавча влада в Бразилії належить парламенту – двопалатному Національному Конгресу. До складу нижньої палати – Падати Депутатів – входять 487 членів, котрі обираються строком на чотири роки.

5. Виконавчу владу здійснюють президент і очолюваний ним уряд – кабінет міністрів. Президент і віце-президент повинні бути не молодше 35 років. Вони обираються на загальних виборах строком на 4 роки з числа кандидатів, висунутих офіційно зареєстрованими політичними партіями і коаліціями.

6. Система судів складається з федеральних судів і судів штатів. Вищими на федеральному рівні є Федеральний Верховний суд, який, насамперед, є органом конституційного контролю, і Вищий Трибунал правосуддя. Існує також ряд спеціалізованих федеральних судів. Суддів обох вищих федеральних судів призначає Президент за згодою Федерального Сенату.

7. В період військового режиму  в Бразилії існували дві політичні  партії, утворені в 1965 р. – правлячий  Національний союз оновлення  (АРЕНА) і опозиційний Бразильський  демократичний рух (БДД). В процесі демократизації у 1980-х виникли нові партії і організації.

8. Бразилія – найбільш розвинена  в економічних відносинах держава  Латинської Америки, відноситься  до групи "нових індустріальних  країн". За об'ємом ВВП і промислового  виробництва Бразилія входить у першу десятку в світі і займає 1 місце серед країн Латинської Америки. На частку Бразилії припадає 40% сукупного ВВП країн регіону, 43% промислового виробництва і 30% експорту.

9. Бразилія була однією з перших  держав, яка відмовилася від заступництва Великобританії і встановила відносини з США. Пізніше, в 1960-і роки, вона спробувала добитися економічної незалежності від США. У подальші роки конституційні уряди сусідніх країнах один за іншим ставали жертвами військових путчів, які здійснювалися часто зі схвалення бразильського уряду. Рух за створення відкритого суспільства, що почався в кінці 1970-х років, продемонстрував провідну роль Бразилії, яка стала проводити незалежну зовнішню політику.

Література

1. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 564 с.
2. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 384 с.
3. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб. – К.: Академія, 2003. – 688 с.
4. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
5. Большая советская энциклопедия. – 3-е изд. – В 30 тт. М.: Сов. энциклопедия, 1970-1978.
6. География мирового хозяйства. Часть 1 / Под ред. Б.Н. Зимина. – М.: Изд-во Рос. открыт, ун-та, 1992. – 160 с.
7. Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальная география: Справочные материалы. – М.: Просвещение, 1994. – 208 с.
8. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
9. Капиталистические и развивающиеся страны на карте 90-х годов / Под ред. В. В. Вольского. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 546 с.
10. Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О. Розміщення продуктивних сил зарубіжних країн. – Тернопіль, 1993. – 518 с.
11. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), B.C. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
12. Липец Ю.Г., Пуляркин В.А., Шлихтер С.Б. География мирового хозяйства: Учеб. пособие для студентов. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 400с.
13. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. – К.: Лібра, 1996. – 328 с.
14. Мировая экономика / Под ред. А.С. Булатова. – М.: Юристь, 2002. – 734с.
15. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова. – М.: Флинта, 2000. – 480 с.
16. Мироненко Н.С. Страноведение: теория и методы: Учеб. пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 268 с.
17. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. Второе издание. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 492 с.
18. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 528 с.
19. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. – К.: НВП "Картографія", 1998. – 383 с.
20. Современная география мирового хозяйства. Пособие для учителей / Под ред. М.С. Розина. – М.: Просвещение, 1977. – 288 с.
21. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – 592 с.
22. Соціально-економічна географія світу / За ред. С.П. Кузика – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 256 с.
23. Страны мира: Справочник. 1999 / Под ред. И. С. Иванова. – М.: Республика, 1999. – 512 с.
24. Шаповал В.М. Державний лад країн світу – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. – 320 с.
25. Экономика зарубежных стран. – М.: Высш. школа, 1990. – 478 с.
26. Экономическая и социальная география зарубежных стран: В 2-х т. / Под ред. В.П. Максаковского. – М.: Просвещение, 1980-1981.
27. Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / Под ред. д-ра геогр. наук, проф. С.Б. Лаврова, канд. геогр. наук, доц. Н.В. Каледина. – М.: Гардарики, 2002. – 928 с.
28. Юрківський В.М. Країни світу. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
29. Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2000. – 416 с.
30. http://www.polpred.com.
31. http://quiz.krugosvet.ru.
32. http://www.ag.ru.