Транспортні артерії України та перспективи їх розвитку

Погіршення  становища України у транзитній сфері може стати незворотнім, особливо у контексті майбутнього її вступу до СОТ.

Транзитні можливості України визначаються, як певна частка загальних пропускних спроможностей транспортної мережі. Технологічні потужності національної транспортної інфраструктури здатні щороку перевозити залізницями більш ніж 1 млрд т вантажів, переробляти в портах понад 160 млн т вантажів та доставляти трубопровідним транспортом близько 200 млн т вуглеводнів. З цих потужностей значна частка орієнтована на виконання транзитних функцій. Наявний транзитний потенціал України, за оцінками експертів, використовується на 70%, а на транспорті загального користування (без трубопроводів) — лише на 50 відсотків.

За останні  сім років обсяг транзитних перевезень (без авіаційного транспорту) скоротився на 13,3%, в тому числі нафтопровідним транспортом — майже вдвічі, автомобільним  — у 1,6 раза (табл. 1). В півтора  раза збільшилися транзитні перевезення  залізницею. Морськими портами у 2002 р. оброблено рекордну за останні сім років масу транзитних вантажів — понад 43,6 млн т, що в 1,85 раза більше, ніж у 1996 р., і за весь аналізований час спостерігається зростання обсягів робіт. Загалом морські порти у 2002 р. переробили 106,2 млн т і вийшли на рівень 1990 року.

                                                                                                          Таблиця 1

Динаміка транзиту нафти  та газу територією України, тис. тонн 

В той же час  нестабільно завантажуються транзитом  річкові порти України. Якщо у 1996.р. тут перероблялося 110 тис. т, то у 1999 р.— всього 13,3 тис. т; у 2001 р.— 163 тис., а в минулому — знову на 72,9 тис. т, або на 45% менше.

Роль авіаційного  та річкового транспорту в транзитних перевезеннях незначна, загальнорічні  обсяги дорівнюють (2002 р.), відповідно, 0,14 та 25,42 тис. тонн.

Незважаючи  на значний потенціал, мережі транспортування нафти і газу України використовуються також не на повну потужність: реальна завантаженість ГТС в останні роки не перевищує 60-70%, нафтотранспортної системи.— 50%, а в 2002 р. була ще значно меншою (при потенціалі на виході в 66 млн т транзит склав усього 27, 4 млн т і скоротився порівно з попереднім роком на 43,7%).

Динаміку транзиту енергоносіїв нафтогазотранспортною  системою України за останні 5.років  по ділянках та країнах призначення  наведено у табл. 2.

                                                                                                          Таблиця 2

Динаміка обсягу транзитних перевезень територією України 

До 1996 р. транзит природного газу становив: 1991 р. — 113,9 млрд куб. м, 1992 р. — 122,9, 1993 р. — 125, 1994 р. — 128,9, 1995 р. — 139,4 млрд куб. м; транзит нафти, відповідно, — 43,1; 41,1; 47,7; 50,6 і 50,2 млн тонн.

Наявні транспортні  потоки, що оминають Україну у пошуках більш сприятливих умов перетинання кордонів та митного оформлення вантажів. Адже відомо, що на міжнародних ринках транспортних послуг триває жорстка конкуренція за транзитні потоки. Виграє той, хто проводить активну транзитну політику, що спрямована на розвиток потужностей інфраструктури транзиту, модернізацію рухомого складу, впорядкування процедури переміщення вантажів через кордони, впровадження сучасних технологій перевезень та інформаційного забезпечення.

У більш загальному плані всі причини, що призводять до зменшення транзитного потенціалу України та погіршення використання наявного, можна умовно класифікувати як причини техніко-економічного характеру і причини політичного та правового характеру.

До перших з  них належать:

• відставання у темпах розбудови української частини системи міжнародних транспортних коридорів;
• довготривала невизначеність та невжиття заходів з відродження шляхів судноплавства між Дунаєм та Чорним морем в українській частині дельти цієї річки;
• низька якість транспортної мережі, перш за все — автомобільних доріг та обмежена швидкість транзитних перевезень, технічна недосконалість більшості елементів рухомого складу;
• нерозвиненість інфраструктури державного кордону та висока вартість послуг, що надаються контрольними службами при його перетинанні; складна та тривала процедура проходження державного кордону, через що простої на кордоні нерідко дорівнюють загальному часу транспортування вантажу;
• відсутність комплексного, у то<span cla