Євроатлантична інтеграція України

Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Ноября 2012 в 00:13, курсовая работа

Описание работы

Наукова новизна роботи визначається недостатньою науковою розробкою цієї проблеми, обмеженістю оцінки розширення НАТО тільки з позитивної, або з негативної точки зору. На сучасному етапі Україна стикається із широким спектром питань у забезпеченні своєї безпеки. На стратегічному рівні, це, насамперед формування нової архітектури системи європейської безпеки. Подальше розширення НАТО на Схід призвело до того, що Україна вздовж західних, південно-західних та південних кордонів межує з країнами Північноатлантичного альянсу, що є стабілізуючим фактором для безпеки держави, насамперед з огляду на відмову країн-кандидатів від територіальних претензій до сусідів.

Содержание

Вступ 2
РОЗДІЛ 1. База співробітництва України з НАТО 6
1.1. Нормативно – правова база відносин України і НАТО 6
1.2. Основи функціонування НАТО. 8
РОЗДІЛ 2. Полеміка навколо вступу України до НАТО. 12
2.1. Виникнення полеміки 12
2.2.Протистояння української влади з питання вступу до НАТО 14
РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО 19
3.1. Перспективи національного ОПК у разі вступу України до НАТО 19
3.2. Переваги вступу в НАТО для країни і її громадян 21
3.3. Аналіз наслідків вступу України до НАТО для її взаємовідносин з Росією. 23
Висновки 28
Список використаної літератури 31

Работа содержит 1 файл

курсачбля.docx

— 69.37 Кб (Скачать)

Оглавление

Вступ 2

РОЗДІЛ 1. База співробітництва України з НАТО 6

1.1. Нормативно  – правова база відносин України  і НАТО 6

1.2. Основи  функціонування НАТО. 8

РОЗДІЛ 2. Полеміка навколо вступу України до НАТО. 12

2.1. Виникнення  полеміки 12

2.2.Протистояння української влади з питання вступу до НАТО 14

РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО 19

3.1. Перспективи  національного ОПК у разі вступу  України до НАТО 19

3.2. Переваги  вступу в НАТО для країни  і її громадян 21

3.3. Аналіз  наслідків вступу України до  НАТО для її взаємовідносин  з Росією. 23

Висновки 28

Список використаної літератури 31

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала повноцінним суб’єктом міжнородних відносин. Цей факт зумовив ряд наукових та практичних розробок у сфері міжнародних відносин. Адже, для здійснення ефективної зовнішньої політики держави необхідні і стабільний зовнішньополітичний курс, і нормативно-правова база даних відносин, і наукове обґрунтування, дослідницькі роботи і практичні розробки з даних питань. Саме тому значна кількість українських та зарубіжних науковців значну увагу приділяють геополітичному положенню України, історико-політичному аналізу її зовнішньої політики, розробці нових альтернативних стратегій її відносин з іншими державами. Власне і політичні діячі не стоять осторонь даної проблеми. Адже для керівництва держави дане питання є вкрай актуальним. Ґрунтовне розуміння основ міжнародних відносин, особливостей регіону та геополітичних та державних інтересів України дає змогу зробити зовнішню політику України поступовою, ефективною та стабільною. Особливої уваги дане питання здобуло 1 травня 2004 після вступу більшої частини сусідів України першого порядку до Європейського Союзу та ратифікації Верховною Радою України Конвенції про Єдиний Економічний Простір. Адже саме в ці умови вимагають від України рішучості щодо визначення своїх зовнішньо-політичних пріоритетів та державних інтересів.

Саме тому ряд українських, зарубіжних дослідників, інститутів політичних, соціологічних досліджень приділяють значну увагу як науково-теоретичним розробкам так і практичним рекомендаціям у даній сфері. Зокрема, О.М. Паламарчук та О.В. Баган ґрунтовно досліджують геополітичне положення України, що відповідно дає змогу аналізувати її можливості як суб’єкта міжнародних відносин. У свою чергу О.І. Шаблій подає інше бачення принципів визначення геополітичного положення, тобто він акцентує на зовсім інших аспектах. Інститут Відкритик Досліджень НАН України на чолі з науковцями В.Р. Колодком, В.А. Ткаченком, Г.В. Балашовим, А.І. Грищенком, О.І. Ляшенком, Л.П. Сопруцьким розробили ряд практичних розробок по ефективному використанні геополітичного положеня нашої держави у її міжнародних відносинах.

Проте багато українських  дослідників присвятили свої наукові  розробки і вужчим питанням. Наприклад, відносини України з Європейським Союзом досліджували у свої працях В.О. Вакулевич, В.О. Копійка, Т.М. Шинкаренко, М.А. Попович. Ці науковці вважають розвиток тісних взаємовідносин України з Європейським Союзом єдиним правильним зовнішньо-політичним курсом України, виходячи з економічних, політичних та культурних традицій. Проте дослідники даного питання такі як, В.В. Бойцова, О.І. Ляшенко, Л.П. Сопруцько з іншої точки зору підходять до розгляду даної проблеми. На їхню думки, якщо і розглядати можливість вступу України і Європейський Союз, то це повинно здійснюватись лише після повного утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин таекономічно і культурно розвиненої держави. Викладачі кафедри політології Львівського Національно університету імені І.Я. Франка провели ряд політико-соціологічних досліджень на тему України і НАТО. В основному ці дослідження дають змогу проаналізувати, яка користь від вступу України в НАТО для нашої держави так і для Північно-Атлантичного Альянсу.

Зарубіжні науковці також  приділяють значну увагу аналізу  геополітичного положення та міжнародних  відносин за участю України, а також  проводять ґрунтовні дослідження  по даних темах. Зокрема це З. Бжезинський, Д. Руж мон, В. Гжегож, В. Гринев, А. Гугель, А. Мошес, Є Козакевич, В. Іванов та інші. Такі ґрунтовні теоретичні, методологічні та практичні розробки по даній темі дають змогу дослідити та проаналізувати її об’єктивно.

Мета роботи— аналіз становища та діяльності України як суб’єкта міжнародних відносин і можливого вступу до НАТО

Завдання роботи: Дослідження геополітичного становища України Аналіз нормативно-правової бази відносин України і НАТО

Об`єктом є українська держава як суб’єкт міжнародних відносин та напрямки її зовнішньої політики.

Предметом є політичні, економічні та культурні відносини України з державними союзами та міжнародними організаціями в контексті її геополітичного становища за період від її становлення як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин.

Хронологічні рамки. Для відтворення повної картини буде досліджена еволюція відносин Україна – НАТО з 1991 – 2010рр.

Географічні рамки охоплюють увесь регіон Центральної та Східної Європи, але основний акцент робиться на Україні.

Наукова новизна  роботи визначається недостатньою науковою розробкою цієї проблеми, обмеженістю оцінки розширення НАТО тільки з позитивної, або з негативної точки зору. На сучасному етапі Україна стикається із широким спектром питань у забезпеченні своєї безпеки. На стратегічному рівні, це, насамперед формування нової архітектури системи європейської безпеки. Подальше розширення НАТО на Схід призвело до того, що Україна вздовж західних, південно-західних та південних кордонів межує з країнами Північноатлантичного альянсу, що є стабілізуючим фактором для безпеки держави, насамперед з огляду на відмову країн-кандидатів від територіальних претензій до сусідів. В той же час зберігається напруженість пов'язана з певними розбіжностями національних інтересів України та суміжних держав, воєнно-політичною нестабільністю та конфліктами в сусідніх державах через знаходження частини території України у так званому "поясі нестабільності", який простягається від Балкан до Кавказького регіону. Реальністю є те, що існує наявність територіальних претензій до України. Незважаючи на те, що формально такі претензії відсутні, незавершеність процесу демаркації і делімітації кордонів України може зумовити виникнення протиріч і непорозумінь у сфері спільної економічної діяльності на їх окремих ділянках. Зберігається неадекватне ставлення до зовнішньої та внутрішньої політики України з боку провідних регіональних та світових держав. Простежуються спроби втручання у політичні та економічні процеси, здійснення спрямованого інформаційного впливу, прихованого економічного тиску, надання моральної й фінансової підтримки окремим внутрішнім політичним силам.

Структура курсової роботи. Ця курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, підрозділів та висновків.

 

 

РОЗДІЛ 1. База співробітництва України з  НАТО

1.1. Нормативно –  правова база відносин України  і НАТО

Початком співпраці України  та НАТО прийнято вважати листопад 1992 року, коли відбувся офіційний візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера в Україну. Того ж року Президент України Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. 8 лютого 1994 року Україна, перша з пострадянських країн СНД, підписала рамкову угоду програми НАТО “Партнерство заради миру”, а 14 вересня 1995 року було офіційно затверджено індивідуальну програму партнерства України з НАТО [40, ст. 211]. Наступним кроком, який наближав Україну до Північноатлантичного альянсу, стало підписання Хартії про партнерство України з НАТО у Мадриді 9 липня 1997 року [32, ст. 9]. Хартія представляє собою документ, на основі якого визначаються сучасні умови світової безпеки, ролі НАТО у її підтриманні, становища та значення України у процесі збереження миру, взаємовідносини України і НАТО, зобов’язання України перед країнаим- членами НАТО. Вона складається із 5 розділів: кожен з яких регламентує відносини у певній сфері діяльності. “Україна та Організація Північноатлантичногодоговору (НАТО) і її держави-члени, спираючись на зміни у середовищі безпеки в Європі, будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому беруть на себе зобов'язання у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільнихдемократичних цінностей в Центрально-Східній Європі” [29, ст. 31].

У листопаді 1998 року було презентовано програму співробітництва з НАТО до 2001 року. У документі вказувалося, що стратегічною метою України є  повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки. Державна програма співробітництва України з НАТО розрахована на 2001 - 2004 роки [6], є логічним продовженням попередньої і має на меті забезпечити максимально повне та якісне виконання Хартії. На нашу думку, дана “Програма дій Україна - НАТО” забезпечує реалізацію “Хартії про партнерство України з НАТО” на державному рівні, також її реалізація підтверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року.

Основним документом, де розроблені практичні рекомендації, що партнерських стосунків України  і НАТО є План дій Українга – НАТО, що ухвалений на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ, в м. Прага 22 листопада 2002 року. Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО. Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії.

Професори Нью-Йоркського університету Стейнгер Г. Та Сейнер Дж. проаналізувавши основну законодавчо-правову базу взаємовідносин України з НАТО, зробили висновок про належний рівень декларованих положень та практичних розробок та рекомендацій, що повинні сприяти втіленню поставленої мети та завдань даних взаємовідносин.  Проте нормативно закріплена діяльність між Україною і НАТО все ж не визначає готовність до подання заявки на вступ до цієї міжнародної структури. [19, ст. 405]. Відомо, що для цього держава-претендент має відповідати ряду вимог не тільки соціально-економічного характеру. Мають бути врегульовані питання щодо територіальних претензій до країн-сусідів (спір України і Румунії щодо острову Зміїний досі не розв'язано), потрібно провестимодернізацію військової техніки згідно із стандартами НАТО. Водночас, певний оптимізм можуть давати результати роботи комісії Україна-НАТО у Рейк'явіку так і те, що президент України підтвердив, що Україна готова до співробітництва з Альянсом до тієї межі, на яку погодиться сам Альянс [10, ст. 17]. На нашу думку перспективи членства України в НАТО передусім залежать від того, чи зуміє Україна довести правдивість свого європейського вибору, чи вона й надалі коливатиметься між Росією та Європейським союзом, вважає експерт. Британський аналітик Джеймс Шер, який консультує НАТО з питань України, вважає, що “українській стороні не варто сподіватися на оголошення в НАТО кардинальних змін у статусі України”. Дж.Шер наголосив: “звичайно НАТО має політику відкритих дверей, проте рішення географічного розширення, яке відбувається, потребуватиме більше стратегічних міркувань від урядів країн НАТО, ніж вони уявляли” [19, ст.321]. Можна по-різному оцінювати альянс і його рух на Схід та міру корисності для України співробітництва з НАТО, але неможливо не рахуватися з цією найпотужнішою і впливовою військово-політичною структурою.

Таким чином, відносини України  з НАТО ґрунтовно закріплені у  нормативно-правових документах, що дає  позитивний результат у практичному  співробітництві. На нашу думку розвиток відносин з альянсом сприяє підвищенню ролі України в системі європейської безпеки, проведенню військової реформи  та зміцненню демократичних перетворень  у країні. У кінцевому підсумку, він сприяє зміцненню безпеки  держави.

1.2. Основи функціонування  НАТО.

З метою бiльш тiсної євроатлантичної iнтеграцiї Україна продовжуватиме проводити внутрiшню полiтику, основану на змiцненнi демократiї та верховенствi права, повазi до прав людини, принципi розподiлу влад i незалежностi судiв, демократичних виборах вiдповiдно до норм Органiзацiї з безпеки та спiвробiтництва в Європi (ОБСЄ), полiтичному плюралiзмi, свободi слова, повазi до прав нацiональних та етнiчних меншин та недискримiнацiї за полiтичними, релiгiйними або етнiчними ознаками. Це включатиме забезпечення адаптацiї чинного законодавства для втiлення зазначеної полiтики.

Зважаючи на орiєнтацiю  зовнiшньої полiтики України на європейську i євроатлантичну iнтеграцiю, включаючи її заявлену перспективну мету v членство в НАТО,Україна продовжуватиме розвиток законодавства, базуючись на загальних принципах демократiї та мiжнародного права.

Важливим елементом реформування правової системи є участь у конвенцiях Ради Європи, якi встановлюють спiльнi стандарти для європейських країн. Зусилля мають бути спрямованi на реформування правоохоронних структур, удосконалення механiзмiв забезпечення дотримання i виконання всiма державними та громадськими структурами принципу верховенства права, посилення ролi структур, що захищають громадянськi права.

Цiлi НАТО

1. змiцнення демократичних i виборчих iнституцiй;

2. змiцнення повноважень та незалежностi судової влади;

3. сприяння постiйному розвитку i змiцненню громадянського суспiльства, верховенству права, захисту основних прав людини i громадянських свобод;

4. забезпечення свободи  вiросповiдання;

5. забезпечення свободи  зiбрань;

6. завершення адмiнiстративної реформи;

7. змiцнення цивiльного демократичного контролю над Збройними Силами i сектором безпеки в цiлому;

8. боротьба з корупцiєю, вiдмиванням грошей та незаконною економiчною дiяльнiстю шляхом економiчних, правових, органiзацiйних i правоохоронних заходiв; проведення необхiдних заходiв для вилучення зi списку FATF, зокрема прийняття та iмплементацiя закону, який вiдповiдає стандартам FATF;

9. забезпечення рiвноваги мiж трьома гiлками влади v законодавчою, виконавчою та судовою v шляхом конституцiйних i адмiнiстративних реформ i забезпечення їхньої ефективної спiвпрацi.

Україна i НАТО мають спiльне бачення об-єднаної i вiльної Європи i спiльну рiшучiсть боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регiональною нестабiльнiстю та iншими загрозами безпецi.

Реформа у галузi оборони i безпеки

Принципи 

Україна залишається вiдданою подальшому проведенню реформ у галузi оборони та безпеки, спрямованих  на реструктуризацiю та перетворення нацiональної структури оборони та безпеки на демократично контрольовану та ефективну органiзацiю, що здатна забезпечити державний суверенiтет i територiальну цiлiснiсть та сприяти змiцненню миру та стабiльностi в євроатлантичному регiонi.

Запроваджуючи цi реформи у галузi нацiональної оборони i безпеки, Україна прагне адаптувати свої структури i завдання до загроз безпецi, якi змiнюються, на євроатлантичному просторi, вiдiйти вiд принципу ?кругової територiальної оборони країни¦, враховувати необхiднiсть розвитку як воєнних, так i невоєнних аспектiв врегулювання криз. В той час як зусилля, зосередженi на реформуваннi Збройних Сил України, залишатимуться прiоритетом, у контекстi нових загроз безпецi Україна прагне бiльш повно використовувати сили та засоби Держкомкордону, МВС та МНС. Реформа iнших силових структур, таких як Прикордоннi вiйська, посилить можливостi України щодо запобiгання нелегальному перемiщенню наркотичних, радiоактивних та iнших заборонених речовин, людей, передачi технологiй подвiйного призначення, а також боротьби з транскордонною злочиннiстю.

Информация о работе Євроатлантична інтеграція України