Япония

       Підписання  в 1960 році спрямованого проти  СРСР і КНР японсько-американського  «Договору безпеки» ще більше  ускладнило вирішення про лінію  проходження кордону між Японією  і СРСР, бо в умовах «холодної  війни» на Далекому Сході будь-які  територіальні поступки Японії  сприяли б розширенню території  використовуваної іноземними військами.  Зіткнувшись із небажанням японського  уряду виконувати положення Спільної  декларації і розцінивши підписання  японсько-американського «Договору  безпеки» як ворожий акт, Радянський  Союз заявив, що питання про  територіальне врегулювання з  Японією після другої світової  війни вважається вирішеним відповідними  міжнародними угодами. 

       Фактично, після відновлення дипломатичних  відносин зі Москвою, у Токіо  не було як такої зовнішньої  політики на радянському напрямі  – тільки «політика північних  територій». Проблема північних  територій виконувала роль підбурювача  в міжнародних відносинах на  Далекому Сході. З цієї точки  зору було важливо, щоб територіальна  суперечка залишалася невирішеною.  Звідси жорстка позиція Японії  з вимогами негайного повернення  всіх островів і відмова обговорювати  пропозиції про передачу їй  частини територій. 

       Новим моментом у 70-ті роки стали апеляції японських організаторів антирадянської кампанії до зарубіжної загальності. Першим прикладом того стала промова японського прем'єр-міністра Ейсаку Сато на ювілейній сесії Генеральної Асамблеї ООН у жовтні 1970 року, в якій глава японського уряду спробував втягнути світову прогромадськості в територіальну суперечку з Радянським Союзом.

       За підсумками офіційного візиту в СРСР Прем'єр-міністра Японії Какуея  
Танакі 10 жовтня 1973 була прийнята спільна радянсько-японська заява, яка була підписана з радянської сторони Головою Ради міністрів СРСР А.Н. Косигіним і міністром закордонних справ А.А. Громико, а з японської - Прем'єр-міністром Японії К. Танака і міністром закордонних справ  
А. Охірой [5,97]. Даний візит став важливою віхою у справі нормалізації і зміцнення радянсько-японських відносин, особливо після підписання  
Спільної декларації 1956 року. Обидві сторони домовилися продовжити переговори проукладення мирного договору між обома країнами у відповідний період  
1974.

      Переговори та консультації проводилися також в ході офіційного візитів СРСР міністра закордонних справ Японії К. Міядзави 15-17 січня 1975 р.,офіційного візиту до Японії міністра закордонних справ СРСР А.А. Громико 9 - 13 січня 1976 р. [1, 195].

      Аналізуючи  політику Японії відносно СРСР  у роки «холодної війни» можна  стверджувати, що проблема «північних  територій» була не стільки  метою японської дипломатії, скільки  засобом здійснення антирадянської  стратегії США. Як наслідок, російський  і японський народи стали своєрідними  заручниками цієї стратегії.

        Відмова  уряду Японії визнати цей факт, збереження стереотипів «холодної  війни» створюють серйозну перешкоду  для знаходження взаємоприйнятних  сучасних домовленостей про умови  мирного договору, тепер уже між  Росією та Японією.

Відомий американський професор історії Честер Беін, праця якого  “Далекий Схід” витримала п’ять  видань (1952, 1958, 1961, 1965, 1972 рр.) [9], вважає, що найголовнішими напрямками зовнішньої політики Японії після Другої світової війни були такі:

1. Допомогти збереженню миру;
2. Підтримувати дружні відносини зі Сполученими Штатами;
3. Укласти мирний договір із Росією, що повинен привести до нормалізації дипломатичних відносин та повернення частини північних островів;
4. Увійти до Організації Об’єднаних Націй;
5. Вийти на зовнішні світові ринки;
6. Повернути Японії втрачений авторитет в Азії.

Повоєнні відносини між  двома країнами пройшли складну  еволюцію від диктату окупаційного періоду до стану взаємозалежності.

Зовнішня політика країни складається на основі оцінки та співставлення особистих можливостей із політичними, економічними та воєнними реаліями партнера. Разом з тим, значну роль у прийнятті зовнішньополітичних рішень відіграють й уявлення нації та її політикоформуючої еліти про навколишній світ. Отримавши в етнопсихології назву “перцепцій”, ці уявлення можуть бути як суб’єктивними, так і об’єктивними. Сукупність цих перцепцій здійснює серйозний вплив на розвиток відносин між країнами.

      Проаналізувавши  характер радянсько-японських відносин  у 70ті роки можна зробити  висновки, що переговори про укладення мирного договору між СРСР і  
Японією носили непостійний характер і ускладнювалися глибокими суперечностями в підходах до врегулювання територіального спору.

РОЗДІЛ ІІ. РАДЯНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ВІДНОСИНИ З 1980 ПО 1991 РОКИ

        Цей період знаменує важливі зміни в відносинах між двома країнами, в цей час відбувся перший візит радянського керівництва в країну висхідного сонця. Після розвалу СРСР змінилася карта світу, з'явилися нові держави учасники міжнародних відносин. Якщо раніше країні доводилося орієнтувати свою політику на захід, то тепер настали інші часи, зросла роль Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

   Починаючи з 1980 року за ініціативою кабінету Судзукі в країні стали щорічно відзначатися так звані «дні  північних територій». Таким днем ​​стало 7 лютого. Вибір цієї дати в якості «дня північних територій» мав підкреслити, що Сімодський договір (розтоптаний і анульований самої Японією в 1905 році в ході Російсько-японської війни, а також і в 1918-1925 роках в ході японської інтервенції на Далекому Сході і в Сибіру) нібито й понині зберігає свою значимість.

         У березні 1985 року помер Генеральний секретар ЦК КПРС К. Черненко. На його похорон прибув прем'єр - міністр Японії Я. Накасоне. Всі фахівці міжнародники звернули увагу на той факт, що він був прийнятий М. Горбачовим, який ставав приймачем К. Черненко. Дії Горбачова були прямо протилежні дії всіх попередніх керівників країни, адже ніхто раніше не удостоював своєю увагою прем'єр-міністрів Японії. Це свідчило про поворот у відносинах між двома країнами. На зустрічі з Накасоне майбутній радянський керівник заявив японському прем'єру про те, що СРСР готовий розвивати взаємовигідні зв'язки з Японією в різних областях і виступає за надання відносинам між обома країнами добросусідського характеру.

У Японії позитивно поставилися  до зміни міністра закордонних справ

СРСР. А. Громико традиційно сприймався як "містер ні", за його жорстоке неприйняття територіального питання у двосторонніх відносинах. Ось чому на    Е. Шеварнадзе покладалися великі надії. Ці зміни розглядалися як визнання Радянським Союзом зростання значення Японії в радянській зовнішньополітичної стратегії.

    Першим пробним каменем для оцінки такої стратегії повинен був стати візит міністра закордонних справ до Японії. Японська сторона на чільне на переговорах ставила територіальне питання і проблему відвідування японцями  
могил своїх родичів на території СРСР. Радянська делегація їхала з більш широкими планами: обговорити проблеми безпеки в регіоні, вивчити реакцію Японії на ідею створення системи колективної безпеки в Азії, також метою було зруйнувати усталену неприязне уявлення про Радянську державу. Підсумок переговорів був оцінений обома сторонами дуже високо. У результаті були вироблені непогані угоди, зроблений помітний крок вперед.

      11 вересня 1986 МЗС СРСР, зробив послу Японії заяву у зв'язку 
з тим, що японський уряд повідомило про рішення вступити в переговори з адміністрацією США про участь Японії в американській програмі 
стратегічної оборонної ініціативи (СОІ). Радянська сторона заявляла, що рішення, прийняте японським урядом, йде в розріз із заявами про 
готовності діяти з метою зміцнення миру і зниження міжнародної 
напруженості, сприятиме прогресу в радянсько-американських переговорах  з ядерних і космічних озброєнь. У СРСР ця програма сприймалася болісно.

     25 січня 1988 новий прем'єр-міністр Японії М. Такесіта виступив у парламенті з промовою про курс свого уряду. 1988 рік став роком поступового виходу двосторонніх відносин з кризи. У кінці січня - початку лютого відбулося засідання японо-радянського і радянсько-японського комітетів з економічного співробітництва. З боку СРСР демонструвалося прагнення зрозуміти позицію Японії. Усі звернули увагу, що представники СРСР стали більше уваги приділяти територіальному питанні. Але в той же час Е. Шеварнадзе змусив похвилюватися японців, заявивши, що територіальне питання вирішене і що СРСР - країна велика, але зайвої землі у неї немає.

  Важливе значення для двосторонніх відносин мав візит до Москви колишнього прем'єр-міністра Японії Я. Накасоне у липні 1988 року. Хоча офіційно він не представляв уряд Японії, але це стало сигналом до подальшого прориву у двосторонніх відносинах.

      Перед виїздом до Москви Я. Накасоне поставив перед радянською стороною три умови: говорити про територіальну проблему чесно і відверто, дати йому можливість виступити з доповіддю в науковому інституті і зустрітися з фахівцями, а також виступити по телебаченню без цензури.

      Всі умови були прийняті і Я. Накасоне вирушив до Москви. Його бесіда з М. Горбачовим була відвертою і тривала дві з половиною години. Японський гість виклав аргументи за територіальним питання, акцентував увагу на Декларації 1956 року, за якою СРСР обіцяв передати Японії після підписання договору два острови і запропонував свою схему розвитку відносин у цьому регіоні. У цілому підсумки візиту були розцінені як просування вперед, і це було дійсно так, бо СРСР продемонстрував готовність вести розмову з усіх питань.

    Японія до середини 1988 року займала саму жорстку позицію серед країн Заходу по відношенню до радянських реформ. Прем'єр-міністр М. Такесіта виступив з різкою критикою радянської зовнішньої політики, стверджуючи, що 
перебудова ніяк не позначилася на радянській політиці в Азії, оскільки на Далекому Сході спостерігається зростання військового потенціалу. У цьому ж виступі він закликав Захід надати міжнародний тиск на СРСР з територіальної проблеми.

      18-21 грудня 1988 відбувся візит міністра закордонних справ Е. Шеварнадзе в Токіо. Його прийняв прем'єр-міністр Японії М. Такесіта, який заявив, що вважає відносини з СРСР одним їх важливих напрямків своєї зовнішньої політики. Н. Такесіта підтвердив запрошення М. Горбачову відвідати Японію з офіційним візитом, на що радянський міністр заявив про готовність М. Горбачова здійснити візит в контексті загального поліпшення двосторонніх відносин.

   Японський уряд, висловивши розчарування тим, що позиція СРСР за територіальним питання залишилася твердою, позитивно оцінило той факт, що СРСР все ж провів більш відверте обговорення цієї проблеми. 24 лютого 1989 відбулися похорони імператора Хірохіто, який помер 7 січня. На церемонії були присутні представники 163 держав. Така кількість глав держав, урядів і високих представників свідчило про зрослу роль Японії в міжнародних справах, її економічному та фінансовому впливі, що поставила Японію в ряд найбільших держав світу. Однак СРСР представляв не М. Горбачов, а перший заступник Голови Верховної Ради СРСР А. Лук 'янов.

       Відсутність М. Горбачова японські політологи пояснювали двома причинами: СРСР, як і раніше не вважав Японію країною першорядного значення, або М. Горбачов не хотів перетворювати перший візит керівника радянської держави у звичайний, нарівні з іншими 162 керівниками, які прибули на похорон. Він планував зробити його окремо і перетворити на історичний. Візит А. Лук 'янова до Японії завершився в сприятливій атмосфері.

       На зустрічі міністрів двох країн у Нью-Йорку на засіданні Генеральної Асамблеї ООН було досягнуто згоди, що візит М. Горбачова до Японії відбудеться на початку 1991 року. У радянсько-японських відносинах почався новий етап - етап підготовки візиту першого президента СРСР до Японії.

       Аж до початку 1990-х рр. позиція радянського уряду щодо територіальних претензій Японії твердо полягала в тому, що територіальне питання між СРСР і  
Японією вирішено і закріплено відповідними міжнародними угодами, які повинні дотримуватися. Найбільш чітко ця позиція була офіційно викладена заступником міністра закордонних справ СРСР Ігорем Рогачова. У статті, опублікованій в «Известиях» 24.04.1989 на основі докладного аналізу фактів і документів він прийшов до висновку, що: а) пріоритет відкриття та освоєння Південних Курил належить нашій країні; б) в той час, коли ці острови належали Японії, вона використовувала їх як плацдарм для агресії по відношенню до сусідніх держав, зокрема, для нападу на Перл-Харбор в 1941р. і на радянські мирні суду протягом  
Другої Світової Війни, коли діяв радянсько-японський пакт пронейтралітет; в) Японія як держава-агресор у Другій світовій війні на підставі рішень країн-переможниць була позбавлена частини території, в тому числі і всіх Курильських островів, як покарання за цю агресію; г) перегляд цих рішень буде означати перегляд підсумків Другої  
Світової Війни, що «... чревато потенційною небезпекою занесення непотрібнихдеструктивних елементів » [2,132].

      У той же самий час було підтверджено прагнення Радянського Союзурозвивати співробітництво на основі рівності і взаємної вигоди, а також зафіксувати післявоєнні кордони між Радянським Союзом і Японією.

       Початок визнання наявності територіального спору нашою країною і акцентна переговори з Японією як на головний засіб дозволу територіальної проблеми припадає приблизно на 1988 - 1990 рр.. Даний період характеризувався деяким зближенням позицій двох країн. Ще в січні 1986 р. відбувся перший візит міністра закордонних справ СРСР Е.А. Шеварднадзе до Японії. У грудні 1988 року в ході другого офіційного візиту була досягнута домовленість про відновлення офіційних переговорів про укладення мирного договору, причому не на тимчасово, а на постійній основі (як це було в 1955-1956 рр..). Для цих цілей в 1988 році була створена спеціальна постійно діюча робоча група, яка фактично розпочала роботу з березня 1989 року. А 29 квітня 1989 заступник міністра закордонних справ СРСР І.А. Рогачов і заступник міністра закордонних справ Японії Т. Курияма провели у Москві друге засідання постійно діючої робочої групи щодо мирного договору між СРСР і Японією. 18-19 грудня 1989 така ж зустріч і засідання відбулися в Токіо. Проте, даний етап уособлював собою і істотні суперечності в позиціях і підходах двох держав до врегулювання територіальної проблеми. Японська сторона продовжувала наполягати на тому, що СРСР незаконно окупував Курильські острови. Ця позиція була виражена, наприклад, у заяві Кабінету міністрів Японії від 19 вересня 1989 р., в якому мова йшла про фактичнезаборону поїздок японських громадян на Курильські острови.