Зовнішньоекономічна політика і її види. Платіжний баланс і його види

Зовнішньоекономічна політика і її види. Платіжний баланс і його види.

Діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами й на забезпечення ефективного використання зовнішнього  фактора в національній економіці, являє собою зовнішньоекономічну політику держави.

Головним завданням зовнішньоекономічної політики є створення сприятливих  умов для розширеного відтворення  усередині країни.

На зовнішньоекономічну політику практично всіх країн світу впливають  такі фактори:

- загострення конкурентної боротьби на світовому ринку;

- дестабілізація валютних курсів;

- зростаюча нерівновага платіжних  балансів;

- величезна зовнішня заборгованість  країн, що розвиваються;

- економічна й політична нестабільність  у країнах Східної Європи і  у країнах колишнього СРСР.

Основні види зовнішньоекономічної політики обумовлені дією зазначених факторів. У зовнішньоекономічній політиці відбувається постійна взаємодія двох процесів: протекціонізму й фритредерства (як двох видів зовнішньоекономічної політики).

Протекціонізм - це політика, що спрямована на захист національної економіки від  іноземних товарів шляхом обмеження  імпорту.

Інструменти протекціоністської політики поділяють на тарифні й нетарифні. Тарифні передбачають високі мита при  імпорті готової продукції й більш низькі при експорті, нетарифні - безпосередньо спрямовані на обмеження експортно-імпортної діяльності з метою захисту від конкурентів певних галузей національної економіки.

До нетарифних методів регулювання  зовнішньої торгівлі відносять: квотування, ліцензування, державну монополію.

Квотування - це встановлення певних квот (обсягів) на експорт або імпорт окремих товарів.

Ліцензування - одержання підприємством  дозволу на здійснення зовнішньоторговельних  операцій товарами або послугами.

Державна монополія - це виключне право державних органів на здійснення певних видів зовнішньоекономічної діяльності.

Фритредерство - це політика вільної  торгівлі, політика лібералізації, що з'явилася наприкінці XVII століття як реакція на протекціонізм.

Політику вільної торгівлі проводять країни з високоефективною національною економікою, що дозволяє підприємцям витримувати іноземну конкуренцію.

Найважливішим поняттям, що відображає поточне зовнішньоекономічне положення  країни, є платіжний баланс. Платіжний  баланс - це співвідношення суми платежів за кордон і надходження коштів через кордон за певний період.

Платіжний баланс держави  відображає певну рівновагу між  всіма доходами, які країна одержує  від іноземних держав, і всіх платежів, які вона здійснює іноземним державам.

Перевищення надходжень над виплатами становить активне  сальдо платіжного балансу, перевищення  виплат над доходами - пасивне сальдо.

Платіжний баланс складається  з чотирьох частин:

1. Торговельний баланс  відображає експорт й імпорт  товарів, це фундамент платіжного балансу. Товарний експорт позначається знаком "+", товарний імпорт - знаком "-".

2. Баланс послуг і  некомерційних платежів складається  :

- з експорту й імпорту  послуг (оплата перевезень, сервісу,  туризму, патентів та ін.);

- доходів від зарубіжних інвестицій країни (надходжень) і доходів від іноземних інвестицій на території цієї країни (платежів);

- однобічних трансфертів,  некомерційних платежів (витрат  на утримання дипкорпусу, іноземної  гуманітарної допомоги, грошових  переказів за кордон, кредиту без повернення та ін.).

Сума першого й другого  розділів (частин) платіжного балансу  утворює поточний платіжний баланс (баланс поточних операцій).

3. Баланс руху капіталів характеризує  приплив і відтік довгострокового  й короткострокового капіталу. Довгострокові операції:

- купівля й продаж  цінних паперів (портфельні інвестиції);

- прямі інвестиції (купівля машин,  оснащення й ін.);

- надання й погашення довгострокових  кредитів. Короткострокові операції - високоліквідні засоби (поточні  рахунки іноземців у певній країні, казначейські векселі й ін.).

4. Баланс золотовалютних  ресурсів відображає:

- використання офіційних  золотовалютних резервів, тобто  ресурсів, які перебувають у розпорядженні  центрального банку (зменшення  "-", збільшення "+");

- змінення в зобов'язаннях країни перед іноземними банками й міжнародними фінансовими організаціями (зменшення "+", збільшення "-").

До золотовалютних резервів належать:

- золото;

- вільно конвертована іноземна  валюта;

- міжнародні розрахункові кошти  (євро, спеціальні права запозичення - міжнародні платіжні розрахункові кошти, що випускаються МВФ і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках). Ці кошти, як правило, не пов'язані з комерційною діяльністю, а використовуються для врівноваженості сальдо платіжного балансу країни.

Так у кінцевому підсумку в платіжному балансі відображається стан національної економіки і її місце в системі світового  господарства.