Буддизм: основні школи та напрямки

Міністерство освіти і науки  України.

 Національний університет «Острозька академія»

Гуманітарний факультет

Кафедра релігієзнавства

 

 

 

 

 

Реферат

З курсу :«Релігієзнавство»

На тему : «Буддизм: основні школи  та напрямки»

 

 

Виконала : студентка групи У-11

                                                                                    Зектер Ганна Василівна

                                                        Перевірив:Якуніна К.І.

 

 

Острог,2010

План:

1.Буддизм-найдавніша світова релігія.

2.Коли  і де зародився буддизм.

3.Напрями  буддизму.

4.Основні  школи буддизму.

Список  використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Буддизм-найдавніша релігія світу.

Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву  від імені, а точніше від почесного  титулу, її засновника Будди, що означає  “Прояснений”. Будда Шакьямуні (Мудрець  із племені шак’єв) жив в Індії  в V-IV ст. до н.е. Інші світові релігії — християнство й іслам — з'явилися пізніше (християнство — п'ять, іслам — 12 століть потому). За два з половиною тисячоріччя свого існування буддизм створив і розвив не тільки релігійні представлення, культ, філософію, але і культуру, літературу, мистецтво, систему утворення — іншими словами, цілу цивілізацію.

Якщо спробувати представити цю релігію як би “з висоти пташиного польоту”, перед  нами розкинеться строката клаптева ковдра з напрямків, шкіл, сект, релігійних партій і організацій; і проте  ця ковдра вже тисячі років прекрасно  гріє душі мільйонів послідовників  буддизму в усьому світі.

Буддизм увібрав  у себе безліч різноманітних традицій народів тих країн, що потрапили  в сферу його впливу, а також  визначив спосіб життя і думки  мільйонів людей цих країн. Більшість  прихильників буддизму живуть зараз  у Південній, Південно-Східній, Центральній  і Східній Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалу, Бутану, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнаму, Японії, Камбоджі, Таїланду і  Лаосу. У Росії буддизм традиційно сповідають буряти, калмики і тувинці.

Буддизм був і  залишається релігією, що приймає  різні форми в залежності від  того, де вона поширюється. Китайський буддизм — це релігія, що говорить з віруючими мовою китайської культури і національних представлень про найважливіші цінності життя. Японський  буддизм — синтез буддійських  ідей, міфології синто, японської  культури і т.п. Така здатність гармонійно вписуватися в навколишній культурний ландшафт явно виділяє буддизм серед  інших світових релігій. Через цього послідовників Будди часто дорікали в зайвій гнучкості, що граничить з безпринципністю, у схильності до компромісів. Але саме здатність пристосовуватися дозволила буддизму увібрати в себе величезну кількість місцевих вірувань, культів, народних обрядів, культур, ідеологій, літературних і художніх традицій на всьому географічному просторі, що знаходився під його впливом протягом століть.

Багатьох віруючих буддизм залучав саме тим, що не вимагав  корінного ламання їхнього способу  життя і звичок, у тому числі  і відмовлення від обрядів, присвячених  місцевим богам. Будда не відкидав богів  інших релігій і не забороняв  своїм послідовникам поклонятися їм. Він просто попереджав, що шанування богів, якими б могутніми їх не вважали, принесе тільки тимчасове полегшення, але не остаточний порятунок. В міру формування буддійського пантеону в нього входили боги брахманізму й інших релігій. Буддист може одночасно сповідати даосизм, синтоїзм чи будь-яку іншу “місцеву” релігію, тому досить складно установити точну кількість буддистів у світі. В даний час тільки буддійських ченців і черниць нараховується приблизно один мільйон. Число ж мирян — послідовників буддизму — визначити просто неможливо.

Коли і де зародився буддизм

Самі буддисти ведуть відлік часу існування своєї релігії  від кончини Будди, однак серед  них немає єдиної думки про  роки його життя. Відповідно до традиції найбільш старої буддійської школи  — тхеравади, Будда жив з 624 по 544 р. до н.е. Відповідно до цієї дати в 1956 р. відзначалося 2500-річчя буддизму. За науковою версією, що приймає в увагу грецькі свідчення про дату коронації знаменитого індійського царя Ашоки, час життя основоположника буддизму — з 566 по 486 р. до н.е. У деяких напрямках буддизму дотримують більш пізніх дат: 488—368 р. до н. е. У даний час дослідники переглядають дати правління Ашоки й у зв'язку з цим дати життя Будди.

Батьківщина  буддизму — Індія (точніше, долина Ганги —  одна з найбільше економічно розвитих частин країни). Самою впливовою  релігією Древньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в  основному з жертвоприносин численним  богам і складним ритуалам, що супроводжували практично будь-яку подію. Суспільство  поділялося на варни (стану): брахманів (вищий стан духовних наставників  і жреців), кшатрів (воїнів), войшів (торговців) і шудр (які прислуговували  всім іншим станам). Буддизм із моменту  свого виникнення заперечував дієвість жертвоприносини і не приймав  розподілу на варни, розглядаючи  суспільство як складається з  двох категорій: вищої, куди входили  брахмани, кшатри і гахапати (домохазяїни  — люди, що володіли земельною й  іншою власністю), і нижчої — вона включала людей, що обслуговували пануючі  шари.

На території  Індії в VI-III ст. до н.е. існувала безліч невеликих держав. У Північно-Східній  Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. По своєму суспільно-політичному  пристрої це минулого або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території  один одного, і вже до кінця життя  Будди багато хто з них були поглинені державами, що набирали міць, Магадха і Кошала.

У ті часи з'явилася  безліч аскетів — людей, що не мають  власності і живучих милостинею. Саме серед аскетів-пустельників і  зароджувалися нові релігії —  буддизм, джайнізм і інші навчання, що не визнавали ритуалів брахманів, що бачили зміст не в прихильності до речей, місцеві, людям, а в зосередженні цілком на внутрішнім житті людини. Не випадково представників цих  нових навчань називали шраманами (“шра-мана” означає “здійснюючий духовне зусилля”).

Буддизм уперше звернувся  до людини не як до представника якого-небудь стану, клану, чи племені визначеної підлоги, а як до особистості (на відміну  від послідовників брахманізму  Будда вважав, що жінки нарівні  з чоловіками здатні досягти вищої  духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були тільки особисті заслуги. Так, словом “брахман” Будда називає будь-якої шляхетної і мудрої людини незалежно від його походження. От що говориться з цього приводу в одному з класичних творів раннього буддизму — “Дхаммападе”:

“Я не називаю  людину брахманом тільки за його чи народження за його матір. Я називаю  брахманом того, хто вільний від  прихильності і позбавлений благ.

Я називаю брахманом  того, хто відмовився від світу  і скинув ношу, хто навіть у цьому  світі знає знищення свого страждання.

Я називаю брахманом  того, хто серед схвильованих залишається  несхвильованим, серед піднімаючих  ціпок — спокійним, серед прив'язаних до світу — вільним від прихильностей.

Я називаю брахманом  того, хто говорить правдиву мову, повчальну, без різкостей, нікого не ображаючи.

Я називаю брахманом  того, хто знає своє колишнє існування  і бачить небо і пекло; хто, будучи мудрецем, виконаним зробленого знання, досяг знищення народження; хто зробив усе, що можливо зробити”. 

   Напрями буддизму

Ранній буддизм  не був надто поширений в Iндiї. Суворість моральних i практичних приписів буддизму вимагали від послідовників  Будди аскетичного способу життя. Тому він існував переважно у  формі аскетичного чернецтва, братств  жебруючих ченців (бхiкшу) i черниць (бхiкшунi). Ченці повинні бути жебраками, статути були досить суворі i кількість  таких заборон постійно зростала (їсти один раз, обов'язкове каяття, безшлюбність, відмова від власності i т. інше. Але  такий спосіб життя був під  силу не всім. Крім того, ченці не змогли існувати без підтримки послідовників. Такі мирські прихильники буддизму — упасаки (санскр. - прихильний) повиннi були дотримуватись тільки панча-шила i жертвувати на користь сангхи.

Заперечення поділу суспільства на варни було тією силою  буддизму яка сприяла його поширенню  в Iндiї. Але цей процес був дуже довгий i складний і супроводжувався  боротьбою між буддизмом та брахманізмом. Протистояння буддизму і брахманізму  приводило до еволюції як брахманізму  так і й буддизму. Вже на початку  нової ери буддизм розпадається на два основних напрямки.

В II ст. вiдбувся IV собор  буддистів, на якому остаточно був  закріплений поділ буддизму як хiнаяну  та махаяну.

Тхеравада, або як її частіше називають, Хiнаяна (санскр.- "мала колесниця", або "вузький  шлях спасіння") це більш сувора аскетична, чернича форма буддизму. Хiнаяна  вкрай аскетична, вона вимагає відмови  від усіх земних радостей i задоволень. Шлях до нірвани згідно з хінаяною лежить через духовне самовдосконалення  яке можна забезпечити тільки в монастирі. Згідно з уявами поширеними в буддизмі хінаяни для досягнення нірвани потрібно пройти декілька етапів розвитку які у свою чергу складаються  з певних ступенів, і тільки ставши архатом - "гідним" людина може досягти  нірвани. Отже в хiнаянi Будда це людина, яка має всі можливі доброчинності. Будда тут вище богів, які підкоряються законам карми і перебувають  у сансарі.

Для хiнаяни характерний  складний пишний культ, який включає  в себе деякі місцеві обряди, поклоніння святим місцям та iн. Хiнаяна поширена переважно в тих країнах куди переселились компактно індійці-буддисти, де природні умови близькі до тих  що були на батьківщині: у Шрi-Ланцi, Бiрмi, Таїланді, Кампучiї також в  Лаосi. Релігійне життя там було зосереджене навколо монастирів - центрів не тільки релігійного  культу, але й культури. У монастирях зберігалися тексти i знання, там  отримували досить значну освіту.

Майже кожний чоловік  на деякий час (від декількох місяців  до декiлькох років) ставав послушником. Ті ж, хто вирішив стати ченцем, проходив досить складну i сувору процедуру  посвячення. випробуванням віддавалися i дух i воля i тіло послушника. Після  випробувань ченця приймали у  громаду i накладали на нього чисельні обмеження (біля 250). Правила життя  ченців регламентувались першою частиною (пiтакою) Трипiтаки - Вінаяпітакою, яка  складалась з 5 книг в яких викладено  принципи організації, правила прийому, вимоги до ченцiв i громад.

Хiнаяна, або "південний" варіант буддизму, вимагав майже  повного розриву з миром. На противагу  йому виникає інший напрямок буддизму, який відомий під назвою Махаяна - "велика колесниця", "широкий  шлях спасіння".

Махаяна була розроблена буддистським теологом Нагарджуною  і затверджена IV собором. Хоча Махаяна  в своїх головних вихідних не розриває з раннім буддизмом, вона значно відрізняється  від нього. Головна відмінність  Махаяна від Хiнаяна в тому, що вона облегшує i спрощує шлях спасіння, настільки, що він стає доступним  не тільки ченцю але й простому мирянину. Це спрощення, значною мірою  сприяло перетворенню буддизму махаяни  на одну з найпоширеніших світових релігій.

Нагарджуна вперше почав вчити, що нірвана доступна не тiльки ченцю але й простому мирянину. Але для простих мирян  таке складне релігійно-філософське  поняття як нiрвана було зовсім незбагненне. Тому з'являється цілком зрозуміле  вчення про рай, де душа може спілкуватись з великими вчителями боддхисатвами i таким чином наблизитись до кінцевого  спасіння (Поняття раю відсутнє в  ранньому буддизмi) Рай знаходиться  в країні блаженних Сукхаватi де знаходяться праведники i править  Будда Амiтабха. Згідно з віровченням  Махаяни перебуваючi в Сукхаватi праведники повинні ще один раз втілитися  на землі, а після того потраплять у нірвану. Поряд з раєм в Махаянi розроблено уяву про пекло, де страждають душі грішників. Відповідно було змінено  у бік спрощення й уяву про  душу. Змінилось в Махаянi й розуміння  Будди. Поняття Будди наближається до божественної сутності світу. Пантеон  Махаяни поповнювався за рахунок  включення до нього, як божеств індуїзму, так i божеств корінних народів серед  яких поширювався буддизм. Місцеві  боги включалися в буддистськiй пантеон  разом з відповідною міфологією яка пояснює їх навернення до буддизму. Разом з тим у махаянi починає  створюватись уява i ідея про верховного бога - творця i правителя світу, безначального i безкінечного в часi i просторi.

Головною особливістю  махаяни є культ боддхісатв. Санскритське слово "boddhisattva" означає "той, сутність кого знання, або істота яка прагне просвітлення". В ранньому буддизмi боддхiсатвою вважався той хто накопичив  доброчинності i знання i наблизився до можливості стати Буддою, тобто вийти  з сансари. Якщо Будда це той хто  досягає нірвани i таким чином  втрачає можливість впливати на світ матеріальний (сансару) а відтак й  сприяти спасінню інших людей. То Боддхiсатва - це той хто досяг  вищого знання й святості i отримав  право досягти нірвани, але добровільно  відмовляється від нiрвани i залишається  в сансарi для того щоб допомогти  спасінню людей і всіх істот. Згідно з міфологією Боддхiсатви живуть на небесах в раю де допомагають людям. Боддхiсатви інколи вважаються еманаціями Будди. Культ Боддхiсатв був надзвичайно розвинутим і приваблював своєю зрозумілістю. В деяких течіях махаяни він був вищий ніж культ Будди. Прихильність Боддхiсатв можна було досягти за допомогою молитв i відповідних обрядів. Найбільш шанованими Боддхiсатвами вважаються: Манджушрi (уособлення вищої трансцендентної мудрості), Ваджрапанi (уособлення влади), Авалокiтешвара (уособлення добра) а також буддистськi вчителі теологи - Нагарджуна, Шантiдева та інші.

Буддизм Махаяни  не утримався в Iндiї, але поширився  в Китаї, Кореї, Японiї, Непалі, Бутані, Тибеті, Монголiї, В'єтнамi i в Середній Азiї. Але там він відчув вплив  місцевих релігій i набув рис нових напрямків буддизму (чань,дзен, ламаїзм).

Ваджраяна. Окремим  напрямком буддизму вважають Ваджраяну - "діамантову колісницю". Перші  відомі тексти Ваджраяни відносяться  до III ст. і дуже близькі до тантризму. Тантризм загальна назва різних шкіл i напрямкiв в індуїзмі i буддизмі. Слово "тантра" означає сплетіння.

Головне місце в  тантризмі займає уява про особливу роль сексуальної енергії — шакті, яка виникає під час злиття чоловічої та жіночої енергії. Таким  чином, для спасіння потрібно здійснювати  акт злиття зі своєю шакті. Велике значення мають Праджня (санскр. - "мудрість", "розуміння") — жіночі відповідники Боддхісатв. У тантричному буддизмі осбливу роль відіграють дарані - магічні  заклинання (мантри) та жести (мудри) та йогічна практика. Вважається, що знання дарані полегшує і прискорює досягнення нірвани, припускається можливість вивільнення з сансари в теперешньому житті.

Ваджраяна i Махаяна  проникаючи на Тибет стали основою  формування тибетського варіанту буддизму - ламаїзму.

Основні школи буддизму. 

Ламаїзм (від Тибет - лама - вищiй) формувався на основі як мiсцевої релігії бон-по,в основi якої були анімістичні уяви про духів i богів природи, так й буддизму в рiзних його варіантах хiнаяни, махаяни, китаїзованого буддизму та ваджраяни. В зоні контакту цих релігій i філософських систем виникла ще одна з форм буддизму, яка стала найбільш поширеною пізньою формою світової релiгiї. В XІV ст. один з буддистських теологів із Східного Тибету засновник секти гелукпа (від тiб. доброчинність) Цзонхава провів реформу, поширивши основи гелукпи на культ Тiбетського буддизму (Гелукпа стала другою назвою ламаїзму). Цзонхава ввiв суворий статут у буддистських монастирях, обмежив практику магічних обрядів тантризму, практика злиття з енергією шакті стала носити імітаційно-символічний характер) підняв значення ченців - лам в справі спасіння мирян. В ламаїзмі Цзонхава вже не достатньо було проголосити свою відданість "трьом скарбам" буддизму (триратні). Необхідною умовою пізнання шляху став тісний зв'язок між наставником гуру (ламою) i учнем. В зв'язку з цим змінився статут лам (ченців), вони перетворились з шукачів особистого шляху спасiння в привілейований стан наставників. Монастирі поступово перетворюються в центри не тільки духовної, а й адміністративної влади в громадах i накопичують величезні скарби. Головною ж реформою було встановлення суворої i стрункої ієрархії лам. На чолі ламаїстської ієрархії були поставлені верховні ієрархи i панчен-римпоче (панче-лама) i г'яло-рiмпоче (пізніше названого далай-лама - "море-лама").