Контрольна робота з "Релігієзнавства"

МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОЇ ОСВІТИ

 

 

 

__________________________________

(назва дисципліни)

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № _____

 

Варіант №_____

 

 

Виконав ст. гр. ________________________________________

                                     (П.І.Б. студента)

 

 

Перевірив викладач: __________________________________

                                         (П.І.Б. викладача)

 

 

 

 

                                           ______________                          ____________________                                                                   

                                               (оцінка)                                    (дата перевірки)

 

 

Домашня адреса: _________________________

Дом. телефон: ________________

 

2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП                           3

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ      4

РОЗДІЛ 2 ПРЕДМЕТ І ОБЄ’КТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА     8

РОЗДІЛ 3 ФУНКЦІЇ НАУКИ                18

ВИСНОВОК                   21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ                                          22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Людині одвічно було притаманне прагнення до пізнання Всесвіту, суспільства, власного буття.

Нині титанічними зусиллями  багатьох поколінь нагромаджено величезний обсяг знань.

Водночас незнаного, незрозумілого  не стало менше. І світ і людина залишаються значною мірою тайною, що сягає вищого начала, вищої розумової  сили – Абсолюту або Бога. Віра в  реальне існування цього вищого начала є основою такого феномену як релігія.

Наукою яка осягає поняття  релігії є релігієзнавство.

Релігієзнавство – це галузь гуманітарних знань, спрямованих на осягнення суті, закономірностей  походження і функціонування релігії  на всіх етапах розвитку культури (суспільства, соц.. групи, особи).

Релігія така ж давня як і сама людина.

Немає жодного народу на планеті, який би не знав релігії, як і  не має жодної людини яка не потребує її.

Від кам’яного віку й  до сучасної космічної ери зазнаючи дивовижних змін і метаморфоз, перебуває  вона у зв’язку з людським духом .

Релігія була вирішальним  імпульсом у багатьох історичних рухах. Прийняття Азією буддизму, поширення християнства в Європі, експансія ісламу – стали відчутними подіями в історії людства.

Релігієзнавчі знання  - надбання багатьох століть.  Але як самостійні знання вони отримували риси виділяючись з онтології, філософії, етики, естетики, тощо.

Отже, людство прагнуло віднайти відповіді, пов’язані з загадковим оточуючим світом, тому згодом це прагнення  спричинило появу окремої галузі філософських знань – релігієзнавства.

 

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ

 

Перші спроби зрозуміти сутність релігії та причини її виникнення відносяться до античної старовини.

Ще в середині I тис. до н. е. грецькі філософи, одними з перших намагалися раціоналістично осмислити світ, звернули увагу на те, що релігійні уявлення не іманентно властиві людині, що люди вигадали своїх богів. Навіщо і для чого вони це зробили. Відповідаючи на це питання, древні філософи вважали,що це було зроблено, щоб переконати людей страх, примусити їх виконувати закони. Страх перед грізними явищами природи, як вважав Демокрит, лежить в основі релігії.

Наївні, але не позбавлені сенсу концепції древніх про  походження та соціальних функціях релігії заклали фундамент наукового релігієзнавства.  
 Поширення християнства на довгі століття покінчило з практикою античного вільнодумства, направивши пошуки істини в русло богослов'я.

  І хоча християнська теологія дала світові чимало непересічних мислителів, їх судження про релігію зазвичай обмежувалися строгими рамками церковної догми, за межами яких горіли багаття святої інквізиції для єретиків і вільнодумців. Тому лише з епохи Відродження і особливо в епоху Просвіти, коли всесилля церкви стало зникати під тиском нових явищ і процесів (виникнення капіталізму в сфері соціально - економічній, реформація в сфері церковної), традиція античного вільнодумства відродилася - цього разу на новому, більш високому рівні.

Одним з перших потряс сліпу  віру в церковні догми на рубежі  
XVII ст. Ф. Бекон, що порівняв розум людини з кривим дзеркалом, що спотворюють реальність, і тим що дав поштовх до прямої критики релігії. Співвітчизник  Бекона англієць Т. Гоббс у своєму знаменитому творі «Левіафан» заявив,що саме страх перед невидимою силою, уявної на підставі вигадок,допущених державою, називається релігією. Невігластво і страх, за  
Гоббсом, породили релігію, а влада свідомо використовувала це у своїх інтересах. Так народилася теорія релігії як свідомого обману.

Ще різкіше обрушився  на релігію голландський філософ  Б. Спіноза, який стверджував, що все те, що коли-небудь шанувалося з помилкового благочестя, нічого, крім фантазій і марення пригніченою і невпевненою душі, не являло. Витоки релігії Спіноза бачив в невпевненості людини у своїх силах, в постійних коливаннях його між надією та страхом.  
 Ідеї XVII ст. підготували грунт для розквіту в XVIII ст., столітті знаменитих філософів, просвітителів і енциклопедистів, ще більш викривальної критики релігії. П. Гольбах вважав релігію вигадкою, створеним людською уявою.

В якійсь мірі близький до цієї ідеї був і Вольтер з його класичним тезою: «Якби бога не було, його слід було б вигадати». П. С. Марешаль порівняв релігію з наркотиком, з опіумом, звернувши при цьому увагу на силу релігійної традиції.  
Різкі, уїдливі, саркастичні нападки французьких філософів XVIII ст. на релігію і бог а не тільки відродили традиції античного вільнодумстві, але і стали фундаментом для розвитку в XIX ст. наукового релігієзнавства з усіма його школами, направленнями, концепціями.

Період становлення релігієзнавства  завдячується певним школам та концепціям.

 

Міфологічна школа.

 

На межі XVIII - XIX ст. стали  з'являтися ґрунтовні дослідження, що ставили собі за мету комплексно вивчити проблему сутності і походження релігії.

Так. Ш. Дюпюн прагнув показати, що всі стародавні боги і герої були уособленням небесних явищ, причому до числа астрально - міфологічних образів він відніс і Христа. На початку XIX ст. на основі цих ідей склалася міфологічна школа, найбільш відомі представники якої (брати Я. і В. Грімм, М Мюллер) пов'язували міфологію і релігію різних народів,. прагнучи довести, що релігійні вірування суть відгомони древнього астрально-міфологічного культу. Вивчивши величезний матеріал з історії стародавніх міфів і тим самим дав поштовх розвитку ряду наук (етнографії, фольклористики і т. п.), прихильники цього напрямку, однак, виявилися не в змозі дати переконливим аналіз складних і розвинених релігійних систем, у чому і виявилася слабкість їхньої школи.  

  Антропологічна школа

 

Значним кроком вперед у  пізнанні вищеназваних систем стала антропологічна школа. Предтечею її можна вважати вчення Л. Фейєрбаха,який писав про те, що богів створює сила фантазії, уяви людини, що релігія - це в кінцевому рахунку продукт діяльності, мислення і емоцій людей. Фейєрбах звів «релігійний світ до його земної основі», а «... Релігійну сутність до людської сутності».

Проте сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду, як це фактично випливає з побудов Фейєрбаха, бо насправді ця суть «... є сукупність усіх суспільних відносин ». Прихильники антропологічної школи, і перш за все найвидатніший її представник англійський етнограф Е. Тейлор, спиралися на ту ж основу, що і Фейєрбах, тобто на мислячого індивіда, силою свідомості і емоцій створює релігійні уявлення.  
 Первісна форма цих уявлень - віра в духів, тобто анімізм.  
 Одухотворити світ первісна людина, дикун-філософ, створює цих духів силою своєї уяви. Хоча спиралася на капітальні етнографічні дослідження теорія Тейлора була суттєвим кроком вперед у науці у первісному суспільстві.

Антропологи-еволюціоністи  розвивали теорію Тейлора, уточнюючи окремі її положення, як це було зроблено, зокрема, у працях Д. Фрезера, Л. Леві-Брюля та деяких інших дослідників. В етнографічних дослідженнях Фрезера акцент був зроблений вже не стільки на абстрактну рефлексію мислячого дикуна-філософа, скільки на асоціативні уявлення первісних людей, які сприяли встановленню спотворених зв'язків між реальністю та її сприйняттям і тим поклали початок магії, однією з найдавніших форм релігії.

 

Концепція праномотеїзма.

 

У XX ст. на противагу антропологічної  школі з її спробами бачити в релігії результат помилкових асоціацій, нелогічність мислення, абстракції неосвіченого дикуна, були висунуті нові, більш ґрунтовні концепції.

Одна з них - концепція  прамнотеізма, автор якої католицький священик

В. Шмідт у своїй 12-томної праці «Походження ідеї бога »прагнув довести існування свого роду первісного «Божественного одкровення». В. Шмідт досліджував величезний фактичний матеріал і виявив величезну ерудицію.

Однак його апріорно прийнята ідея довести сутність божу і наявність в тій чи іншій формі уявлень про єдиного бога чи не у всіх народів світу практичної користі науці принести не могла.

 

Теорія психоаналізу З. Фрейда.

 

Інша доля в теорії психоаналізу З. Фрейда. Ця теорія в набагато більшою мірою відноситься до області психіатрії, навіть до медицини, ніж релігієзнавства. Проте вона зіграла суттєву роль у розвитку сучасного буржуазного релігієзнавства. Релігійний аспект теорії Фрейда зводиться до того, що релігія у своїх ранніх формах (тотемізм) виникла як наслідок свідомого придушення несвідомих інстинктів., перш всього статевого. Сублімація такого роду завжди загрожує вибухом. Звідси й релігійні уявлення - це ілюзії, що виступають як виконання найдавніших, найсильніших, нав'язливих бажань людства; таємниця їхньої сили,вважав Фрейд, полягає в силі цих бажань. "Едипів комплекс" (згідно з давньогрецького міфу, Едіп, не знаючи того, убив батька і одружився на матері) завжди, згідно з Фрейдом, створював в чоловіках подвійне ставлення до їх батькам - як до батьків і як до суперників, що призвело потім до тотемізм:тотем замінив батька. Надалі такого роду "замінником батька" став бог.  
 Слід зрозуміти, що Фрейд зміг багато чого побачити і зрозуміти в підспудно, ірраціональному внутрішньому "я" індивіда.

Деякі висновки у його аналізі явно відносяться до неврозів, навіть патології. Але релігія аж ніяк не була надбанням лише здорових людей. Невротичні недуги часом навіть сприяли релігійно-активним діячам (ченцям, шаманів, пророків, тощо) здійснювати "дива", приходити в стан екстазу, мати "бачення",чути "голос Бога" і в підсумку вести за собою здорових, що нерідко перетворювало цих діячів у засновників нової релігії.

 Теорія Фрейда, таким чином внесла вагомий внесок у з'ясування низки аспектів, які мають пряме ставлення до релігієзнавства, наприклад в аналіз причин так званої "Потреби в релігії".

 

РОЗДІЛ 2 ПРЕДМЕТ І ОБЄ’КТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

 

Релігієзнавство — система знань про релігію, його об'єктом є природа і сутність світу людини, система відносин між ними; а предметом — усі структурні компоненти релігії в їх становленні, еволюції і функціонуванні. Ці компоненти — релігійна віра, що є сутністю релігійної свідомості, релігійна діяльність, релігійні суспільні відносини і релігійні організації.

Релігійна свідомість специфічна за своїм поділом світу на природний, земний, що сприймається органами чуття людини, скінченний у своєму існуванні; і світ потойбічний, небесний, надчуттєвий, що сприймається на віру і, порівняно з людським існуванням, є вічним.

Релігійна свідомість догматична. Всі положення релігійного віровчення визнаються нею беззаперечно істинними, вічними і незмінними божественними  настановами, обов'язковими для всіх віруючих. Крім того, релігійні догмати  поєднують адекватне і неадекватне. У релігійних книгах часто розповідається про події, що реально відбувалися, але у міфологічній формі та відповідній  інтерпретації. Так, повінь у них  перетворюється на всесвітній потоп; страждання і злидні людей — на покарання за гріхи; страх — на страх господній; щастя — на радість спілкування з Богом; поклоніння — на милування іконою Богоматері; любов — на любов до Бога.

Суттєвим компонентом  релігійної свідомості є релігійні почуття — емоційно-психологічні переживання віруючих, що виявляються у відчутті ними своєї гріховності, смиренні, покорі, співчутті ближньому, очікуванні дива, надії на потойбічну віддяку тощо. Після появи й закріплення у свідомості віруючої людини ці почуття перетворюються на її духовну потребу, надаючи життю людини нових спрямування, змісту і значення. Джерелами виникнення релігійних почуттів здебільшого є певної спрямованості притчі і розповіді, літературні твори, живопис, скульптура, різноманітні графічні зображення. Їх слухання і розглядання здатні загострювати в людей релігійні почуття, сприяти релігії у наверненні до неї нових послідовників.

Релігійна свідомість функціонує за допомогою релігійної лексики (від  гр. — словесний, словниковий) —  сукупності слів релігійної мови. Це слова, що позначають реальні предмети і  їхні властивості (ікона, хрест, храм, монастир, кардинал, єпископ тощо), і слова, що ними позначаються гіпостазовані  істоти, властивості, зв'язки (Бог, ангел, диво, пекло, Судний день тощо).

У період формування і поширення  релігії догми релігійної свідомості передавались в усній формі. Винайдення письма та його використання дали можливість фіксувати релігійний зміст і  значення думок у письмовому вигляді. З'явились релігійні тексти, а  згодом сформувалась і віра в те, що самі знання і вимовляння божественного  імені впливають на предмети, істоти, людей. Виникли предметна магія  і словесні табу.

У свою чергу релігієзнавство  для вивчення свого предмета широко використовує слова, терміни і поняття, що умовно можуть бути поділені на шість  груп:

• загально-філософські — буття, свідомість, матеріальне виробництво і продукування духовних цінностей, культура, суспільство та ін.;
• загальнонаукові — система, структура, функція, закон таін.;
• конкретно-наукові — право, віра, почуття, настрій, мова, життя, смерть та ін.;
• релігієзнавчі — релігія, теологія, конфесія, храм, пантеїзм, деїзм, атеїзм та ін.;
• клас понять, термінів і слів з логіки, етики і естетики — совість, відповідальність, знак, значення, краса, піднесення, зміст та ін.;
• клас термінів, слів і понять щодо змін у релігії — еволюція релігії, сакралізація (від лат. — священний) релігії, секто утворення, секуляризація (від лат. — мирський, світський), модернізація тощо.