Основні функції релігії

     Культурологічна.

     Релігія, яка є складовою культури, вико-нує  культурологічну функцію. Так, часто  зміст культурних цінностей заданий  релігійною свідомістю. Вони організу-ються  навколо релігійної свідомості, наповнені  відповідними образами, уявленнями, міфами. В якості матеріальних носі-їв виступають: священна література, ритуальні тексти, засо-би культу (ідол, ікона тощо), твори  мистецтва. Під впливом релігії  утворюються релігійні філософія, мораль, мистецтво. Релігія сприяє розвитку писемності, книгодрукуванню, забез-печує  зберігання та розвиток цінностей релігійної культури, їх передачу від покоління  до покоління.

     Крім  зазначених вище, релігія виконує й такі функції:

     Легітимізуюча функція

     Легітимізуюча функція релігії складається  з обґрунтування, освячення, надання  законного характеру визначеному  типу суспільного порядку й держави. Суспільство звертається до авторитету релігії, щоб зробити свої вимоги значущими для своїх членів, передавати від одного покоління до іншого ті правила і норми, які воно висуває кожній окремій людині як суспільній, соціальній істоті. Найпростішим прикладом релігійної легітимізації може служити добре відома формула визнання верховенства королівської влади — "Милістю Божою!".

     Нетреба вважати, що легітимізуюча функція  релігії вже відійшла в минуле. Інша річ, що в сучасному суспільстві  її виконання дещо послаблене. Проте  посилюється виконання цієї функції  з боку держави, що створює і підтримує  певну ідеологію. Однак, якщо релігія  виконує свою легітимізуючу функцію  здебільшого силою морального впливу, то держава воліє використовувати  прямий примусу насадженні власної  ідеології—досить згадати радянський тоталітарний режим, що існував нібито для якнайшвидшого втілення в  життя "світлого комуністичного майбутнього".

     Політична, правова функції.

     Значною мірою вони взаємопов'язані, взаємозалежні  з ідеологічною. Історія свідчить, що більшість церков не обминали актуальних суспільних проблем, активно втручалися у їх вирішення. Нерідко церква перебирає на себе управління суспільними, державними справами (теократичні держави), в тому числі й законодавчі та арбітражні повноваження.

     Ідеологічна функція.

     Суть  її полягає в тому, що релігія  як форма суспільної свідомості є  надбудовним явищем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх - виправдовувати, схвалювати чи осуджувати. Все це відповідно позначається на свідомості мас і на їх участі в суспільно-політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві можуть домінувати конформістські (примиренські) настрої або розгортатися соціально-політичні конфлікти. 

     Дезінтегруюча функція.

     Суть  її полягає в тому, що, об'єднавшись  на основі певного віровчення, культу, групи людей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідування. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різних віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню релігійних груп, посиленню авторитету їхніх лідерів.

     Існують конфлікти і всередині релігійних об'єднань, наприклад, між консерваторами і реформаторами. Нерідко вони стають передумовою церковних, конфесійних  розколів, виникнення сектантських утворень. Часто в основі релігійних конфліктів фігурують політичні, економічні інтереси. Нерідко під релігійними лозунгами  розгортаються соціальні конфлікти.

     Конфлікти, які відігравали дезінтегруючу  роль, не обминули жодної із церков, конфесій. Найпомітнішими були розкол у християнстві, що призвів у 1054 р. до розділення його на православ'я і католицизм, реформація в католицизмі (XVI-XVII ст.), рух старообрядництва в Руській православній церкві (XVII ст.), перипетії, пов'язані з утворенням та функціонуванням греко-католицької  церкви в Україні та ін.

     Релігія займає в житті людини і суспільства  певну нішу, яку заповнити чимось іншим важко або і неможливо. Український вчений В. Липинський писав, що „релігія і церква до витворення культури і добудови держави спричинилися як нічим не замінима школа дисципліни соціальної і моральної”. Він також  наголошував, що без такої стримуючої сили, якою єсть релігія і церква, в громадському житті запановує  зрештою груба сила матеріальна  „ЇЇ панування веде завжди до руїн і анархії, до нічим не обмеженого права сильніших кривдити слабших  в і до нічим не обмеженого права  слабших бунтуватися всіма засобами проти сильніших” – попереджає В. Липинський.

     Є майже аксіомою, що людина із багатим  духовним світом, широкими духовними  запитами рано чи пізно, в тій чи іншій формі, приходить якщо не до релігії то хоча б до ідеї Бога, як персоніфікованої ідеї добра і справедливості, ідеї прекрасного. Зокрема, так сталося  із Олександром Довженком, про що свідчить його запис у „Щоденнику”  за 2 січні 1946 р.

     Таким чином, релігія була і є незмінним  супутником і складовою цивілізації. Вона є передусім духовним явищем, що разом з тим впливає на всі  сторони життя людини та суспільства  і про неї не можна судити спрощено та однозначно. Щоб осягнути зміст  любої розвиненої релігії треба  дуже багато знати.

     Отже, вплив релігії на суспільне життя  не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій  не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються  до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.

     У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а  й виконувала економічні й політичні  функції. У капіталістичному суспільстві  релігійні організації активно  втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою  діяльністю.

     Релігійні організації можуть дотримуватися  й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У  деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти  іноземних загарбників. Монастирі  в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними  центрами. Багато релігійних організацій  і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.

     В пострадянських суспільствах релігійні  організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження  національних церков йде поруч з  процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище  багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних  закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать  в кінцевому підсумку її долю.

     Релігія -- це ключ до історії. Не можна зрозуміти  культурні надбання суспільства, поки не осягнено релігійні вірування, на яких вони ґрунтуються. Вона стоїть біля витоків мистецтва, моралі, філософії  тощо. Релігією породжено багато соціальних інститутів. Так, сім'я, шлюб утверджувалися (й сьогодні часто утверджуються) з релігійних санкцій. Тож якщо сучасній цивілізації судилося вижити чи навіть наново відкрити свою життєдайність, вона мусить покінчити зневажливо ставитись  до свого духовного коріння. Вона має глибоко усвідомити, що релігія -- не просто особисті почуття, позбавлені будь-якої здатності впливати на суспільство, а навпаки, вона є його серцевиною, корінням та об'єднавчою силою. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел:

     1.Біблія. - К., 1992. - 1220 с.

     2.Мозговий Л. І., Бичко І. В., Додонов Р. О. - Філософія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник

     3.Релігієзнавство - Кислюк К.В.

     4.М.М. Каськов, В.М. Чекер. Релігієзнавство. -. Контрольні питання і завдання. Тести. - 2009.

     5. Н.Р. Єфімцева. Релігієзнавство. - К. - 2008.

     6. П.Ю. Саблуков. Релігійна філософія. - К. - 2007.

     7.Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974.

     8.Косуха ЇЇ. І, Наука про походження релігії. — К., 1976.