Раннє Християнство

П'ятий Вселенський Собор скликано у 553 р. ім­ператором Юстиніаном І (527—565 рр.). На Соборі були присутні 165 єпископів. Собор засудив несто-ріанські твори вчителів церкви Феодора (?—428 р.), феодорита Кірського (393—458 рр.) і знову виступив проти єресей Несторія та Євтихія.

Шостий Вселенський Собор було проведено 680 р. в Константинополі за імператора Костянтина Пагонаті (668—685 рр.). В ньому брали участь 170 єпис­копів. Собор скликано проти вчення монофелітів, що не визнавали в Ісусі два єства — людське і божест­венне. Собор засудив єресь монофелітів, однак під тиском останніх наступний імператор Іраклій (610— 641 рр.) вимагав від Собору скасувати рішення, вдаю­чись навіть до репресій.

Через 11 років Собор поновив свою діяльність, зібравшись у царських палатах, іменованих Трулльсь-кими. Тепер він вирішував питання церковного бла­гочестя, повторюючи п'ятий Собор. Тому в історії він інколи називається п'ято-шостим.Собор впровадив нові церковні правила, що скла­лися у так званий Номоканон, який став основою церковного управління. На Соборі були також засуд­жені деякі нововпровадження Римської Церкви, а са­ме: целібат священиків, суворий піст в суботу перед Пасхою і зображення Христа у вигляді агнця.

Сьомий Вселенський Собор було скликано в 787 р. в м. Нікеї. На ньому були присутні 367 єпис­копів. Собор було направлено проти іконоборчої єресі, що виникла за 60 років до Собору за імператора Льва Хозара (717—741 рр.), який, бажаючи прилучити мусульман до християнства, вважав за необхідне зни­щити ікони. Собор засудив іконоборство, однак після нього гоніння на ікони тривало ще при трьох імператорах понад 25 років. Поклоніння святим іконам було остаточно встановлено вже на Помісному Кон­стантинопольському Соборі у 842 р. На цьому Со­борі було також встановлено свято Торжества Пра­вослав'я.

Підкреслимо, що Римо-Католицька церква визнає понад 20 вселенських соборів, включаючи до їх скла­ду пізніші собори Західної церкви.

Християнство навіть при зародженні не було єдиним з точки зору ідеології та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками 395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської і константинопольської церкви, який завершився 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (вселенської), а східна – православної. У 16 ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії православ’я, католицизм і протестантизм.

Діяльність та значення Вселенських Соборів важко переоцінити, оскільки проблеми, підняті й висвітлені в них, дають змогу краще зрозуміти та осмислити процес формування християнської догматики та церковних канонів і традицій, що, зрозуміло, допомагає на сучасному етапі розвитку Християнської Церкви об’єктивно аналізувати її теологічні і конфесійні особливості, а також характеризувати й вивчати аспекти державної діяльності і теоретичні богословські тенденції відносно загальних трансформаційних явищ у її внутрішній ієрархічній структурі.

  Висновки.

Християнство зародилося в Палестині й поширилося як продовження іудаїзму. В основу нової віри було покладено особистість Ісуса Христа, який сприймався як духовний вчитель, що пропонував нове життя лише шляхом одвічного спокутування гріхів, благодійним місіонерським способом життя та фанатичній відданості вірі. Християнству досить швидко вдалося просунутися на захід як незабороненій релігії підкореного римлянами єврейського народу. Першими його носіями були мандрівні проповідники, пізніше пресвітери та єпископи. Фактично за перші три століття населення Євразії було ознайомлене з новою вірою, поповнюючи собою лави перших християн. Причинами такого швидкого поширення стали геополітичні обставини розвитку Римської імперії та надзвичайний вплив християнського вчення із закладеною у ньому новою істиною у свідомість язичників.

Література:

1.Валько В. Первісне християнство. - Львів, 1997.

2. Гарнак А. Сущность христианства. - М., 2001.

3. Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.

4. Горичева Т. Христианство и современный мир. — СПб., 1996.

5. Калінін Ю.А.,Харьковщенко Є.А. Регілієзнавство Підручник 5-те доопрацьоване видання Київ видав. «Наукова думка» 2000 ,351с.

6. Лубський В.И. Релігієзнавство Підручник Київ 2000.

7. Релігієзнавство /Під ред.. М. Рибачука. - Київ ,1997.

8. Ходькова Л.П. Релігієзнавство Навчальний посібник. –Львів: Афіша,2000.-312с.

1