Виды этнических религий

Види етнічних релігій

Характерною особливістю  духовної історії різних народів світу є те, що вони на певних етапах своєї історії створюють свою власну релігійну систему. Розглянемо коротко деякі з них.

Давньогрецька релігія - це система політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції, що з'явилися і оформилися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливо шанувалася у них годувальниця всього Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - "батько людей і богів", який втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньогрецьких богів описали Гомер (viii ст. до н.е.) в "Іліаді" та "Одисеї" і Геосид (vii ст. до н.е.) у "Теогонії", тобто "Родоводі богів". На початку нової ери стара грецька віра поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоєгипетська релігія як політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ-ІV ст. до н.е. У кожній області (но-мі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, звірах, птахах, зміях і т. ін. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада - бог Сонця Амон, його дружина Мут - богиня неба, їхній син Хонсу - бог Місяця; мемфіська - Птах, його дружина Сехмет - богиня війни, їхній син Нефертум - бог рослинності і т. ін.). Значну роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. Серед найбільш шанованих - втілення різних богів - бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, які створили землю, небо, людей, тварин і рослини. Тут на перше місце бога деміурга виступає Сонце. Традиції давньоєгипетської релігії обожнювання фараонів, які важалися "служителями Гора", впливали на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія - сукупність релігійних поглядів та обрядів, які виникають у ii тис. до н.е. в середовищі так званих індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську добу. Перша з них характеризується створенням Вед - священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період посідають також різні божества як уособлення абстрактних понять, напівбоги, мі-фологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) як вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асура-ми), або з яйця богом Праджапаті, чи Брахманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед - брахманів та аран'як, а також брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно з ученням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Джерелами вивчення давньоіндійської релігії, зокрема брахманізму, є: 1) чотири збірки Вед ("Рігведа", "Атхарваведа", "Самаведа", "Яджурведа"); 2) Брахмани - тексти-коментарі до відповідних Вед; 3) Аран'яки - тексти, пов'язані з Брахманами; 4) Упанішади - релігійно-філософські тексти періоду брахманізму. Головний принцип світосприйняття брахманізму - обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед втілюють окремі природні явища та стихії. Вони поділяються на земних, атмосферних і небесних. Богам-девам протистоять демонічні істоти - асури, пані, даса та ін. Першоосновою світу і діючих у ньому законів, універсальним принципом Всесвіту, якому підкоряються боги і люди, є Ріта. Йому протистоїть принцип Анріта - безладдя, хаоси, відсутність істини. Пізніше в брахманізмі Ріта дасть поштовх до появи концепції карми і дхарми.

Привілейованим станом в  давньоіндійському суспільстві  були жреці-брахмани. Спочатку основна їх функція складалася з виконання обрядів та промовляння або співання молитов. Але з розвитком релігійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від багатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводила всі прояви буття до безособового космічного абсолюту - Брахмана.

Поява в VI ст. до н.е. таких  релігійних систем, як буддизм і джайнізм, призвело до ослаблення брахманізму і поставило перед ним завдання реформації. Наслідком цієї реформації була поява наприкінці І тис. до н.е. індуїзму.

Давньоіранську  релігію називають ще зороастризмом (інколи - парсизмом). Ця дуалістична релігія виникла в Х^її ст. до н.е. і поширилась у Середній Азії та Азербайджані. Її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра), якому приписують створення священної книги Авести і об'єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів. Основна ідея цієї релігії - визнання боротьби двох існуючих сил - Ахурамазди

(уособлює світло, добро, істину і життя) і Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ. В ній беруть участь і люди, які володіють свободою вибору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла і добра. Праведним життям, вартим спасіння, в зороастризмі вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, загробного життя і кінця світу, вшанування священного вогню, якому присвячувались храми (вогонь розглядається ними як "сила, що очищує"). В наші часи ця релігія збереглась у парсів (Індія) та у вогнепоклонників (Іран).

Давньоримська релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка зазнала впливу грецької. З утворенням Римської держави боги (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Найвищим серед цих богів вважався Юпітер, який уособлював могутність Риму. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ так званої трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). Перетворення Риму на середземноморську державу спричинило помітний вплив східних культур з культами їхніх богів, зокрема мітраїзму. Криза ж суспільного ладу в Римі на початку нової ери і особливо в Ш-У ст. н.е. викликала глибокі соціальні та світоглядні зміни, спричинила перехід величезних мас населення до християнства.

Індуїзм в його класичному вигляді сформувався в середині І тис. н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичної і брахманістської традицій. В основу його віровчення покладено релігійні і філософські ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реін-карнація). Серед богів в індуїзмі найбільш шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають "тримурті" - тріаду головних індійських богів і уособлюють три основні функції - творчу, охоронну і руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брахми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну і Шива, які доступні і близькі простим віруючим. Шанувальники цих богів - вішнуїти (вайшнави) та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з'являється в багатьох образах і має десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев'ятим - Будда, прихід десятої аватари - Калкі - лише очікується. Шива поєднує в собі протилежні, але водночас близькі риси: він і носій смерті, і переможець її, він знищує і дарує життя. В індуїзмі популярним є культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів. Крім того, кожний індуїст обирає для поклоніння власного бога серед трьох тисяч існуючих.

Культова практика індуїзму така ж різнорідна, як і саме вчення. Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування Бога, наближення до нього і спасіння: кармамарга (праведне життя у відповідності з релігійними настановами), джнянамарга (правильне пізнання Бога через філософствування і роздуми), бхактімарга (наближення до Бога через безмежну любов до нього). Всі об'єкти пошанування в індуїзмі - священні камені, рослини, тварини, Боги - мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії налічується тисячі з різними культурними традиціями та архітектурними формами.

В індуїзмі відсутня єдина  церковна організація. Його функціонування забезпечується інститутом жрецтва, високий  авторитет якого зберігається й  досі. Храмові жреці відправляють культ у храмах, місцях масових  молінь, домашні - наглядають за релігійним життям у родинах. Індуїстів нині у світі близько мільярда. Його сповідує 85% населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, деяких країнах Африки. Є прихильники і серед європейців та американців, які сповідують його, найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. В Україні неоіндуїзм репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.

Китай презентують  дві національні релігії - даосизм і конфуціанство.

Даосизм (від кит. дао цзя - школа дао) виник у другій половині І тис. до н.е. Згідно з традицією засновником його вважається Лао-цзи. Даосизм як релігія базується на вченні про дао (шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зникнення Всесвіту). В основі практики лежить принцип наслідування Дао, який дістав назву "у вей" (недіяльності). Даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів і шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотера-пії, дієти, пневмотерапії тощо.

Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Цей пантеон очолювався спочатку трьома абстрактними містичними символами: Тай-чу, Тай-су, Тай-і, а за іншою версією - Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний початок) і Тай-і (вище єдине). У процесі розвитку даосизму і поглинання ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади були персоніфіковані в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу (іноді Тай-і).

Конфуціанство (власне жу цзя - школа учених книжників) - найбільш впливова релігійно-філософська течія Китаю, заснована філософом Конфуцієм. Це своєрідне етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідають питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Важливе місце в своїй системі Конфуцій відвів концепції "неба" і "небесного веління". "Небо" - це частина природи, але й вища духовна сила. Людина, обдарована "небом" певними етичними якостями, повинна жити в злагоді з ними, з моральним законом (дао) й удосконалювати їх за допомогою навчання. Мета удосконалення - досягнення рівня "благородного чоловіка" (Цзюнь-цзи), який має п'ять "шляхетних якостей": Жень (людяність), І (обов'язок), Лі (норми поведінки), Чжи (знання), Сінь (вірність). Ці якості мають базуватися на принципі Сяо - любові сина до своїх батьків. Після смерті Конфуція його течія поділилася на вісім шкіл.

Національною  релігією японців є синтоїзм (від японськ. синто - шлях богів). Вона сформувалася у УІ-УІІ ст. на базі родоплемінних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств і духів (камі), які, згідно з їхніми уявленнями, оживляють природу і здатні втілитися в будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об'єктом поклоніння (синтай - дослівно "тіло бога"). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі - поклоніння численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно із синтоїзмом зв'язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі - імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд "Кодзікі".

Складовими державного синтоїзму  в Японії стали тенноїзм - культ  імператора (тенно) і його предків; династичний  синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім'єю, яка  нібито перебуває в родинних зв'язках  з богами; храмовий синтоїзм - культ  різних богів у храмах; домашній синтоїзм - культ богині Аматерасу в кожній "вірнопідданій" сім'ї.

Метою життя, згідно із синтоїзмом, є здійснення ідеалів предків. На відміну від буддизму, який визнають багато японців, що вбачають у ньому  гарант свого потойбічного благополуччя, з синтоїзмом вони пов'язують свої надії на краще земне життя. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлений від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоча покійні імператори продовжують вшановуватися як "боги" і на їх честь споруджено багато храмів.

Класичним зразком  національної релігії є іудаїзм, поширений головним чином серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н.е. і відзначається розвитком принципово нової релігійної концепції - ідеї єдиного Бога-творця і володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію давніх вірувань заступає вчення про створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої - формування народу Ізраїлю і його заповіт з Яхве - богом племені Уди, яке відіграло головну роль у формуванні давньоєврейської держави. В ній він перетворюється на загальнодержавний культ, а згодом - культ єдиного Бога. Ці уявлення відтворені у трикнижжі Мойсея (Торі), яке письмово зафіксувало багатовікову еволюцію вірувань євреїв.

Важливий етап у розвитку іудаїзму пов'язаний з коментуванням  його священної книги - Біблії законовчителями, внаслідок чого була вироблена галаха - частина Талмуду, яка регламентувала життя єврея і стала найповнішим  вираженням його релігії. Основними засадами іудаїзму є віра в єдиного, живого, всюдисущого, ненародженого, не вмираючого і не воскресаючого Бога, віра в месію, воскресіння мертвих, необхідність дотримуватися 613 заповідей (365 заборон і 248 настанов). Комплексне формулювання їх здійснив Маймонід. Емансипація європейського єврейства у Новий час спричинила різні реформи в іудаїзмі, виникнення реформістської, консервативної, реконструктивістської течій. Згідно з даними ООН, у сучасному світі нараховується близько 14 млн прибічників іудаїзму

У. Голдинг

Повелитель мух

1954

Время действия не определено.  В результате произошедшего где-то ядерного взрыва группа подростков,  которых везли в эвакуацию,  оказывается на необитаемом острове.  Первыми на берегу моря встречаются  Ральф и толстый мальчик в  очках по прозвищу Хрюша.  Найдя  на дне моря большую раковину,  они используют её как рог и  созывают всех ребят.  Сбегаются  мальчишки от трех лет до четырнадцати; последними строем приходят певчие церковного хора во главе с Джеком Меридью.  Ральф предлагает выбрать «главного».  Кроме него,  на главенство претендует Джек,  но голосование заканчивается  в пользу Ральфа,  который предлагает Джеку возглавить хористов,  сделав их охотниками.

Небольшой отряд в составе  Ральфа,  Джека и Саймона,  хрупкого,  склонного к обморокам хориста,  идет в разведку,  чтобы определить,  действительно ли они попали на остров.  Хрюшу,  несмотря на его просьбы,  с собой не берут.

Поднимаясь в гору,  мальчики испытывают чувство единения и восторга.  На обратном пути они  замечают запутавшегося в лианах поросенка.  Джек уже заносит нож,  но что-то останавливает его: он еще  не готов к убийству.  Пока он медлит,  свинье удается бежать,  и мальчик  испытывает стыд за свою нерешительность,  давая себе клятву в следующий  раз нанести смертельный удар.