Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела

Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2012 в 17:09, реферат

Описание работы

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику[1].

Содержание

Вступ.
Виникнення ісламу.
Посланець Алаху.
Основна частина.
Загальна характеристика мусульманського права.
Джерела мусульманського права.
Коран.
Сунна.
Іджма.
Кияс.
Фірмани, кануни.
Заключна частина.
Список використаної літератури.

Работа содержит 1 файл

іслам.doc

— 84.50 Кб (Скачать)


Київський університет імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

 

з предмету
“Релілгієзнавство”
 

 

 

"Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"

 

 

 

 

 

студента факультета кібернетики
другого курсу
кафедри “математична інформатика”
Жданова Андрія Валерійовича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м.Київ
2000 р.


Зміст.

Вступ.             

Виникнення ісламу.             

Посланець Алаху.             

Основна частина.             

Загальна характеристика мусульманського права.             

Джерела мусульманського права.             

Коран.             

Сунна.             

Іджма.             

Кияс.             

Фірмани, кануни.             

Заключна частина.             

Список використаної літератури.             


Вступ.

Виникнення ісламу.

Іслам   одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику[1].

У сучасному розумінні іслам  – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.

"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність,        "мусульманство" ( від арабського " муслим " )  – що віддав себе Алаху.

Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.

Посланець Алаха.

Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.

Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих  "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.

Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.

У час джахимеї, так іменується доісламська епоха, коли араби не знали істинного Бога, в Мекке влаштовувалися великі торгові ярмарки. У святилищі Кааба ( "куб") і на заборонній території ( "харам") не можна було сваритися, проливати кров, тому що все це могло образити релігійні почуття різних арабських племен, кожне з яких поклонялося своїм божествам, але однаково шанувало Каабу[2].

У центрі язичницької Хааби стояв Хубал;  древні араби шанували це божество племені курейш як повелителя небес і місяця, володаря громів і дощу. Статуя Хубала в образі людини із золотою рукою була виконана з сердоліку   (золото замінило колись відбиту кам'яну руку ). Чорний камінь, що знаходився з древніх часів в Хаабе (який на думку вчених мав метеоритне походження ) втілював небесну силу Хубала.

Навколо головного божества розташовувалися численні ідоли   бетіли, що зображали інші аравійські божества (до 300 в Хаабе ).

Жили в Мекке і іудаісти, і християни, а так само ханіфи аскети, благочестиві люди, що сповідали суворе принцип єдиного Бога. Пантеон язичницької Мекки складався з безлічі богів, один з яких носив ім'я Алах.

Благополучний брак дав Мухамеду забезпечене життя, що дозволяло мати досить вільного часу, який протягом багатьох років він присвячував релігійному шуканню. Духовне напруження, що спонукало Мухамеда до роздумів про мету і значення життя, про основи світобудови, з роками все міцніло і, нарешті, оформилося в переконання, що саме він має дізнатися істинного Бога і виконати місію сповіщення одноплемінникам істинної віри[3].

Я не буду зупинятися на видіннях і прозріннях, що неодноразово сходили на Мухамеда через обмеження роботи по об'єму, хоч це цікаве, скажу тільки, що Мухамед, подолавши невпевненість, все ж зважився на те, чого вимагав від нього Алах:  він став проповідувати Слово Боже.

Мухамед зі схилу горба Сафа, криком, що звичайно попереджував городян про небезпеку, сповістив жителів Мекки про Слово Боже, що було низпослане йому. Він закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Алаха, одного-єдиного Бога. Ім'я Алах є лише одним з позначень Бога, істинного ж Його імені не знає ніхто з мешкаючих. Мухамед оголосив, що інших богів просто не існує, а віруючі в них будуть покарані Алахом. У світі все здійснюється по волі Алаха. Він нагороджує за упокорювання і віру, карає за гординю і негідність. З кожного на суді у Алаха спитається по його справах, і всім віддасться сповна.

Алах продовжував посилати Мухамеду нові знамення, роз'яснюючи, як мусульманам спілкуватися з іновірцями, як їм поводитися по відношенню до Пророка, як ділити військову здобич і успадковане майно. Були проголошені заборони на лихварство, азартні ігри, алкогольні напої, вживання в їжу свинини. Об'єднання людей, що Склалося навколо Мухамеда скріплялося тепер не кровною спорідненістю, а загальною вірою, братством духа. Доступ в умму (нову общину) був відкритий для всіх, хто приймав іслам і визнавав Мухамеда як духовного і світського вождя. Таким чином, в свідомості мусульман з самого початку злилися релігія і політика, духовна і світська влада, віросповідання і морально-правові встановлення[4].

Не відкидаючи традиційного обряду поклоніння Каабе, Мухамед встановив нову для арабів форму служіння Богу із декількох поз, що виражають благоговіння, і багаторазове повторення фраз  "Хвала Алаху" і  "Алах великий". Завершуючи молитву, людина повинна була простертися ниць. Ця небачена раніше поза самоприниження – земний поклін – неподобілась багатьом жителям Мекки. Мухамед називав їх гордецями, не бажаючими підкоритися Алаху[5].

У світогляді Мухамеда і в заснованій ним релігії відсутній ідеал людської досконалості або довершеного з'єднання людини з Богом - ідеал істинної боголюдяності. Мусульманство вимагає від віруючого не безмежного вдосконалення, а тільки акту безумовної відданості Богу. Віра Мухамеда ставить першу умову істинного духовного життя на місце самого цього життя. Іслам не говорить людям:  будьте досконалі, як Батько ваш небесний, тобто досконалі у всьому;  він вимагає від них тільки загального підкорення себе Богу і дотримання в своєму натуральному житті тих зовнішніх меж, які встановлені божественними заповідями. Релігія залишається тільки незмінною основою і нерухомою рамкою людського існування, а не його внутрішнім змістом, значенням і метою.

Якщо немає довершеного ідеалу, яка людина повинна здійснювати в своєму житті своїми силами, то, значить, немає  для цих сил ніякої певної задачі, а якщо немає задачі і цілей для досягнення, то не може бути рушення уперед.

Ось істинна причина, чому ідея прогресу, як і самий факт його,  залишається чужою магометанським народам. Їх культура зберігає чисто місцевий спеціальний характер і швидко відцвітає без наслідуваного розвитку. Світ ісламу не породив універсальних геніїв, він не дав і не міг дати людству  "вождів на шляху до досконалості"[6]. Це точка зору Вл.Соловйової, яка значною мірою відображає ті умови, в яких знаходилися народи, що сповідають іслам до початку ХХ ст. Але в цьому категоричному висловлюванні присутня раціональна і важлива для моєї роботи думка, що пояснює значну частку консерватизму прихильників ісламу, що в свою чергу дає можливість краще розуміти мусульманський мир. А будь-яке наближення до цього розуміння є метою даної роботи.

Арабські завоювання супроводили важке поширення ісламу по миру, і в 630 р. завойована Мекка після знищення зображення старих богів стала священним центром мусульман, куди щорічно в місяць зулхиджа (останній місяць року) здійснюються паломництва. Ятриб (Медіна) залишився столицею об'єднаної держави. У тому ж 630 р. Мухамеду підкорилися кочовики внутрішніх областей Аравії і місто Таїф. Арабське знання прагнуло до посилення своєї влади шляхом захоплення родючого Йемена і вторгнення бойових загонів в області Візантії і Ірану. Вже споряджалися війська, але в 632 р. Мухамед раптово помер.[7]

Після розбратів через владу між старими прихильниками Мухамеда і мединским знанням був вибраний  "заступник" пророка-халиф-купець Абу Бакр,  тесть і друг Мухамеда. Надалі кожний правитель арабів оголошував себе халіфом. Був закріплений культ пророка Мухамеда, впорядкований Коран, записаний в основному вже за його житті, місяць прозріння пророка – рамазан став часом мусульманського поста.[8] Для позначення мусульманської держави використовується термін  "халіфат" ("наслідування"). Більш того сучасні автори приходять до висновку, що халіфат аж ніяк не зводиться до індивідуального права або привілеї окремої особи на заняття поста голови мусульманської держави, а являє собою певну функцію по здійсненню верховної світської (політичної) влади і підтримці віри на рівні релігійної общини[9].


Основна частина.

Загальна характеристика мусульманського права.

Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язаний з ісламом, його вченням. Згідно з енциклопедією  "Шаріат – це звіт релігійних і правових норм, складений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкового, карного і шлюбно-сімейного права".[10]

Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові встановлення як частку єдиного божественого закону і порядку. Звідси наказам і заборонам, що складають норми шаріата, також приписується божественне значення.

Шаріат розвивався як суворо конфесіональне право. Особливо напочатку шаріат загалом і його власне доктринально-нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові встановлення, але і релігійну догматику і мораль. Внаслідок норми шаріата (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ( "людські") відносини, а з іншою – визначали відносини мусульман з Алахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведення і релігійно-етичного початку знайшло своє відображення в своєрідності розуміння права, а також оцінці правомірної і неправомірної поведінки. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким додававались в рівній мірі правове і морально-релігійне значення:

–        обов'язкові,

–        що рекомендуються,

–        дозволені,

–        покарання без застосування;

–        заборонені і що підлягають покаранню.

Визнання божественного зумовлення в шаріаті з неминучістю породила і велику значимість питання про свободу волі мусульманина і її межі. Релігійно-філософські школи, що Стикнулися з цього приводу зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) взагалі заперечувала свободу волі людини[11].

Норми, що містять також обов'язки, визначили все життя правовірного мусульманина (щоденне здійснення молитви, дотримання поста і правил поховання і т.ін.). Не випадково особливістю норм, що складають шариат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шариату були властиві норми, висхідні ще до громадського ладу, утримуючі елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення і уявленні про безсилля людини перед богом, про витікаючу звідси споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і упокорювання:  "Терпіння, адже Алах з терплячими". Таким же чином в шаріаті закріплявся обов'язок мусульманина підкорятися халифу і державної влади:  "Коріться Алаху і коріться посланцю і тим, що мають владу серед вас".

Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права була його цілісність. Разом з думками про єдиного бога – Алаха – затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний порядок, мусульманське право на перший план висувало не територіальний, а конфесіальний принцип. Мусульманин, знаходячись в будь-якій іншій країні, повинен був дотримуватись шаріату, зберегти вірність ісламу. Поступово  з поширенням ісламу  і перетворенням його в одну з основних релігій світу шаріат став своєрідною світовою системою права[12].

Як конфисіональне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не суворо окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав в якості всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в багатьох країнах Азії і Африки. Згодом норми шаріата вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, розповсюдилися на Середню Азію, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак таке бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату викликало і все більший вияв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом з твердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином стався розкол в шаріаті, де нарівні з ортодоксальним напрямом (суннізм) виник і інший – шиізм.[13]

Информация о работе Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела