Історія створення Збройних Сил України

Історія створення Збройних Сил України

24 серпня 1991 року  Верховна Рада України прийняла  постанову “Про військові формування в Україні”, якою визначила: ”підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України”. Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації.

Історію будівництва  Збройних Сил України можна поділити на чотири основні етапи: перший етап – формування основ Збройних Сил  України (1991–1996 рр.); другий етап – подальше будівництво Збройних Сил України (1997–2000 рр.); третій етап – реформування Збройних Сил України (2001–2005 рр.); четвертий  етап – розвиток Збройних Сил України (з 2006 р.).

Восени – взимку 1991 року були підготовлені важливі  документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України.

11 жовтня Верховна  Рада України затвердила Концепцію  оборони і будівництва Збройних  Сил України. У прийнятій Концепції  передбачалася, що Україна поступово,  з урахуванням усіх факторів  національної безпеки, реалізуватиме  намір стати в майбутньому  нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у  військових блоках, натомість дотримуватиметься  усіх договорів і угод щодо  незастосування ядерної зброї.

Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються  з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні  Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські  Сили. Збройні Сили України будуються  за принципом розумної достатності. Виходячи з фінансово-економічних  можливостей і того, що Збройні  Сили України повністю фінансуються з державного бюджету, чисельність  усіх військ визначалася на рівні 0,8–0,9% чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб.

Що стосується органів  військового управління, то було визначено, що законодавче регулювання в  галузі оборони, національної безпеки  та військового будівництва здійснює Верховна Рада України, а Президент  України (до обрання Президента України  − Голова Верховної Ради України) є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Концепція передбачала  створення Ради оборони України  як вищого державного органу керівництва  обороною і безпекою держави, який розробляє  основні напрями воєнної політики та військового будівництва.

Також було визначено  місце в органах військового  управління Міністра оборони України  і Головного штабу Збройних Сил. Міністр оборони України керує  Збройними Силами України; проводить  у державі єдину воєнно-технічну політику; відповідає за розробку і  подає Президенту (Верховній Раді) України проекти планів застосування Збройних Сил і комплексні плани  їх розвитку, несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне  розгортання і захист територіальної цілісності. Головний штаб Збройних Сил  України є основним органом безпосереднього  управління військами (силами) у мирний і воєнний час. Начальник Головного  штабу Збройних Сил України є  першим заступником Міністра оборони  України.

Саме тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила  створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які входять  до Ради оборони України, а також  Положення про Раду оборони України.

Осінь – зима 1991 року були повною мірою переломними  для військового будівництва. Адже 6 грудня Верховна Рада України приймає  надзвичайно важливі для військового  будівництва закони − “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”. Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник К.П. Морозов.

Закон “Про оборону України” виходив з того, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами, незалежно від їх соціально-політичної та економічної орієнтації. Виходячи з принципу оборонної достатності, у Законі формулювалися загальні положення про оборону України, правові основи діяльності органів державної влади та управління щодо забезпечення оборони України, а також положення, що стосуються стану війни, воєнного часу, мобілізації, територіальної оборони. Спеціальний розділ Закону був присвячений Збройним Силам України.

За сутністю та призначенням Збройні Сили України визначалися  як військова державна структура, основна  функція якої полягає у збройному  захисті незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Збройні Сили України створювалися і здійснювали діяльність на основі: демократії і гуманізму; верховенства закону; підзвітності конституційним органам законодавчої і виконавчої влади; єдиноначальності і колегіального вироблення рішень; загального військового обов’язку громадян України; добровільності вступу на кадрову військову службу; дотримання військової дисципліни; гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці; позапартійності; гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців. Власне кажучи, ці основи були соціально-політичними та організаційними принципами будівництва і функціонування Збройних Сил України. Вони відображали їхню соціальну природу і характер як армії правової демократичної держави.

20 листопада 1991 року  Постановою Кабінету Міністрів  України № 321 було затверджено  Тимчасове положення про Міністерство  оборони України, згідно з яким  була остаточно схвалена чисельність  центрального апарату Міністерства  оборони у кількості 248 осіб (216 – військовослужбовців). Дозволялося  мати 5 заступників Міністра оборони,  у тому числі двох перших, а  також колегію Міністерства у  складі 11 чоловік.

3 січня 1992 року  розпочався процес приведення  до добровільної присяги на  вірність народові України дислоковані  на українській території війська.  Планувалося його завершити до 20 січня, однак потім термін  був продовжений до 31 січня, та  фактично процес прийняття присяги  тривав ще довше.

Указом Президента України від 5 квітня 1992 р. № 209 на базі сил Чорноморського флоту почалося формування органів управління Військово-Морських Сил України.

25-26 червня 1992 року  відбулося перше засідання колегії  Міністерства оборони України  з порядком денним “Про хід створення Збройних Сил України і завдання щодо якісного формування з’єднань і частин на першому етапі військової реформи”. Колегія більш чітко визначила завдання, уточнила план реформування військових формувань до 1995 року включно.

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні  сили в Європі, яким визначалися  максимальні рівні озброєння  і військової техніки для України. Необхідно було скорочувати кількість  танків на 5 300 одиниць, бойових броньованих  машин (ББМ) – на 2 400 одиниць, бойових  літаків – на 477 одиниць. До реалізації цих завдань Україна приступила вже 18 серпня 1992 року.

Згідно з Указом Президента України від 28 січня 1993 року на базі Військово-Повітряних Сил України  та Військ Протиповітряної оборони  України розпочалося формування єдиного виду Збройних Сил України  – Військ Повітряної оборони (ВПО).

У 1994 р. закінчилося  міждержавне переміщення військових кадрів. З 1991 по 1994 рр. з України в  інші держави було переведено близько 12 тисяч офіцерів і прапорщиків, понад 33 тисячі повернулося на Батьківщину, у тім числі 27 982 офіцери. 20 квітня 1995 року Указом Президента України  в складі Збройних Сил України  відновлено як їх вид Війська Протиповітряної  оборони.

Будівництво Збройних Сил України супроводжувалося значним  скороченням чисельності особового  складу та озброєнь. За рахунок розформування  деяких частин, удосконалення організаційно-штатної  структури чисельність ЗС України  за станом на кінець 1995 року було скорочено  до 400 000 чоловік.

26 січня 1996 року  Рада національної безпеки та  оборони розглянула проект Концепції  реформування Збройних Сил України.  Концепція передбачала подальше  значне скорочення військ, ліквідацію  військових округів та перехід  на оперативно-територіальну систему  будівництва армії, принципи регіонального  комплектування тощо. Проте, в  подальшому реалізувати дану  Концепцію не вдалося.

Згідно з Указом Президента України від 23 травня 1996 року у складі Збройних Сил України  формується командування Сухопутних військ України, якому підпорядковуються  органи управління та війська військових округів.

Підбиваючи підсумки першого, найскладнішого етапу будівництва  Збройних Сил України (1991–1996 рр.), слід зазначити, що незважаючи на різноманітні труднощі, були закладені основи національного  війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і  всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

У січні 1997 року Президентом  України була затверджена Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Саме з цього розпочався другий етап військового будівництва в Україні.

Перший рік реалізації положень Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  вніс суттєві зміни в їх облік  та діяльність. Протягом 1997 року проводилася  значна робота щодо оптимізації структури  та чисельності Збройних Сил України. Здійснювалася реорганізація військових округів, Північного оперативно-територіального  командування в оперативні командування. Було зроблено суттєві кроки щодо підвищення ефективності системи державного керівництва Збройними Силами та поліпшення взаємодії Міністерства оборони України з центральними та місцевими органами виконавчої влади. Активно здійснювалася перебудова системи управління, оперативного, тилового і медичного забезпечення військ (сил).

21 січня 1997 року  Указом Президента України були  затверджені Положення “Про Міністерство оборони України” та “Про Генеральний штаб Збройних Сил України”. Міністерство оборони і Генеральний штаб ЗС України вперше отримали свої окремі Положення, що було не лише подальшим впорядкуванням їхніх повноважень і відповідальності, але й важливим кроком на шляху становлення демократичного цивільного контролю над оборонною сферою.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України значно поширилися на здійснення планування оборони держави і оперативного управління всіма військовими формуваннями України. Відтепер Генеральний штаб Збройних Сил України отримав  право на здійснення контролю за виконанням завдань з організації оборони  держави всіма військовими формуваннями. Були суттєво уточнені повноваження Міністерства оборони. Вперше у Положеннях були передбачені механізми запобігання  неузгоджених дій вищого керівництва  Збройних Сил. Йдеться про “паралельну” персональну відповідальність Міністра оборони перед Президентом, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України, а начальника Генерального штабу ЗС України – перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони; про спільне видання Міністром оборони і начальником Генерального штабу ЗС України наказів і директив з найважливіших питань будівництва та розвитку Збройних Сил, їхньої бойової і мобілізаційної готовності, підготовки тощо.

У 1997 році вперше було проведено цикл стратегічного планування оборони України і затвердження Стратегічного рішення на застосування Збройних Сил Президентом України.

З 1998 року запроваджена нова система військово-адміністративного  розподілу території України. Замість  військових округів було утворено оперативні командування. Функціонально вони стали  постійними оперативно-стратегічними  об’єднаннями, призначеними для виконання  як у мирний, так і у воєнний  час оперативних, мобілізаційних завдань  і завдань територіальної оборони  у встановлених для них межах, а також технічного, тилового, медичного  та інших видів забезпечення військ (сил), що знаходяться на їхніх територіях, незалежно від відомчої підпорядкованості.

У 1998 році послідовно і планово проводився курс на оптимізацію  структури та чисельності Збройних Сил України. Створено нові функціональні  компоненти Збройних Сил України, їх бойове ядро – сили стримування, мобільні сили (сили швидкого реагування) та частини  прикриття державного кордону. Продовжувалася робота щодо підтримання та вдосконалення  бойової готовності, підготовки органів  управління всіх ланок до керівництва  військами (силами) при переведенні  їх у вищі ступені бойової готовності, переходу на нові організаційно-штатні структури з урахуванням процесу  реформування Збройних Сил, вдосконалення  форм і методів роботи штабів при  переведенні Збройних Сил з мирного  на воєнний стан.

Згідно з пропозиціями Президента України Постановою Верховної  Ради України від 22 грудня 1998 року була затверджена чисельність Збройних Сил за станом на: 31 грудня 1998 року – 320 тис. військовослужбовців і 100 тис. працівників; 31 грудня 1999 року – 310 тис. військовослужбовців і 90 тис. працівників.

Під час реалізації Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  щодо удосконалення структури військ (сил) постійно враховувалися результати заходів оперативної підготовки органів управління. Планування та проведення заходів оперативної  підготовки стало здійснюватися  за єдиним замислом і планом та на єдиному  оперативно-стратегічному фоні.

У цілому реалізація завдань Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  у 1997–1999 рр. дала змогу створити надійну  основу сучасних Збройних Сил України.

Важко уявити функціонування будь-якої держави і армії без  розвідки. 22 березня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про розвідувальні органи України”. Це логічно завершило тривалий етап обговорення та ввело діяльність спеціальних органів державної влади, серед яких розвідка Збройних Сил України посідає своє місце, у правову сферу.

За результатами виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України  протягом 2001–2005 рр. відбулися суттєві  зміни у структурі Збройних Сил  та системі їх управління. Зокрема, у процес реформування Збройних Сил  був запроваджений функціональний принцип їх побудови та застосування. Здійснено розподіл функцій та повноважень  між Міністерством оборони України  та Генеральним штабом Збройних Сил  України. Функціональними структурами  Збройних Сил стали Об’єднані  сили швидкого реагування, основні  сили оборони і Стратегічні резерви. Пріоритет у формуванні був наданий  Об’єднаним силам швидкого реагування.

У 2004-2005 рр. здійснено  перехід Збройних Сил з чотирьох видової на трьох видову структуру  шляхом створення на базі ВПС і  Військ Протиповітряної оборони  єдиного виду Збройних Сил – Повітряних Сил у складі трьох повітряних командувань (“Захід”, “Південь”, “Центр”) і тактичної групи “Крим”.