Статистическая отчетность Украины

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦЕНТР ЗАОЧНОЇ,ДИСТАНЦІЙНОЇ Т А ВЕЧІРНЬОЇ ФОРМ НАВЧАННЯКАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

З дисципліни «СТАТИСТИКА»

На тему: «СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ В УКРАЇНІ»

Виконав:

Студент гр. М-01ДН                                                                                                                Токарєв Н.С.

Перевірив:

К.е.н.,ст.. викладач                                                                                                      Маценко О.М.

ЗМІСТ

1. Статистика, як наука                                                                                                                стор.

1.1 Виникнення науки «Статистика»                                                                                    3

1.2.Предмет, об’єкт та категорії статистики                                                                      6

1.3. Статистичні показники та функції статистики                                          7

2. Статистична звітність

2.1. Поняття, цілі та завдання статистичної звітності                                          9

2.2. Види статистичної звітності                                                                                                  11

2.3 Вимоги до статистичної звітності                                                                                    13

ВИСНОВКИ                                                                                                                                            18

Список використаної літератури                                                                                                  20

1. Статистика, як наука

1.1 Виникнення науки «Статистика»

Слово «статистика» означає суму знань про державу. В сучасному розумінні статистика обіймає:

1) статистичні дані, отримані шляхом масових спостережень;

2) статистичну практику, тобто діяльність статистичних установ, які збирають і обробляють інформацію про соціально-економічні явища і процеси;

3) статистичну науку.

Первинною формою статистики був господарський облік, поява якого відноситься до глибокої давнини і пов'язана з утворенням держав. Для управління державою потрібна була інформація про чисельність населення, склад земель, поголів'я худоби, стан торгівлі та ін. Уже в країнах Стародавнього світу склались розвинуті системи державного та адміністративного обліку, що дістало відображення в священних книгах різних народів. Так, Конфуцій у книзі «Шу-Кінг» посилається на дані перепису населення Китаю в 2238 р. до н. е. В Біблії, у Четвертій книзі Мойсея «Числа» розповідається про облік чоловічого населення, здатного носити зброю.

Античний світ змінив характер господарського обліку. Окрім державного обліку з'являється облік з ініціативи банкірів, торговців, власників майстерень, де працювали раби, і латифундій. З розширенням зв'язків і уявлень про світ виникли описи держав. Аристотель описав 157 міст і держав свого часу.

У стародавньому Римі був утворений перший статистичний орган — ценз для проведення переписів вільних громадян. Значний, імпульс до розвитку міста  облік приватних господарств.

З Середньовіччя до наших часів збереглося унікальне зведення даних загального земельного, перепису Англії «Книга страшного суду». Розвиток міст привів до появи муніципального обліку.

Точність і вірогідність господарського обліку були невисокі. В повсякденному житті люди користувались порівняльними схемами „більше— менше” і лише в крайньому випадку — кількісними вимірниками. Епоха Від­родження дала світу Луку Пачолі, який у своїй фундаментальній енциклопедичній праці «Сума арифметики, геометрії, учення про пропорції і відношення» (1494) заклав основи бухгалтерського обліку.

Розвиток бухгалтерського обліку і первинної реєстрації фактів, накопичування масових даних про. суспільні явища і необхідність їх узагальнення, підвищення попиту щодо кількісного вимірювання явищ і закономірностей суспільного життя, розвиток таких фундаментальних наук, як філософія і математика, які допомогли усвідомити значення статистики як засобу соціального пізнання,— ось неповний перелік умов, завдяки яким в XVII ст. стало неминучим формування статистики.. На початку цього процесу виділилось два напрями: державознавство і політична арифметика.

Державознавство часто називають описовою школою статистики, її представники основними завданнями статистики вважали систематизоване описування тих фактів, які визначають велич та могутність держави. Однак через обмеженість цифрових даних переважали словесні характеристики, а математичні методи пізнання недооцінювались. Незважаючи на все це, безперечним досягненням державознавства слід вважати сукупність розроблених показників і створення спеціальної системи збору статистичних даних про масові явища.

Школа політичних арифметиків при вивченні соціальних явищ перевагу віддавала кількісним характеристикам. Основоположник її В. Петті використав новий спосіб доведення. Замість словесних порівнянь, похвали і абстрактних аргументів він виражав свої думки мовою чисел, ваги, мір.

Політичні арифметики в цілому вірно визначили суть статистики, її завданий і значення як методу соціального пізнання, їх успіхам сприяв нерозривний зв'язок з практичною, політичною і економічною діяльністю. Представники цієї школи (Д. Граунт, П. Зюсмильхта ін.) внесли вагомий вклад в розвиток демографії, ввели в науковий обіг таблиці і графіки. В XVIII ст. були зроблені також перші кроки на шляху до вивчення динаміки цін за допо­могою індексів (Дюто, Карлі).

Таким чином, державознавство і політична арифметика - два напрями поступового розвитку господарського обліку, у них один об'єкт дослідження - суспільство, але різні методи - описування і вимірювання.

У XIX ст. зростали обсяги офіційної інформації і кількісні характеристики поступово витісняли текстові описування. Статистика набувала «кількісного відтінку». Подальший її розвиток вимагав вдосконалення методів збирання, обробки, узагальнення масових даних. Фундатором теорії статистики став А. Кетле. Його праці, перед усім «Соціальна фізика», - це початок пошуку філософських підвалин статистики. А. Кетле вважав, що предметом статистики є «людина в суспільстві», а методологічною основою — принцип масовості, пізніше названий законом великих чисел. Саме цей принцип зумовив необхідність обчислення середніх величин як узагальнюючих характеристик сукупності.

В XIX ст. формувалась статистика політико-економічного напряму. Про це свідчать роботи К.Ф. Германа, К.І. Арсеньєва, В.П. Андросова, Д.П. Журавського та ін. Проте інтенсивний розвиток математичної статистики в кінці століття потіснив політекономічний її напрям. У зв'язку з цим виділилось дві концепції щодо наукового змісту статистики:

1) статистика як метод пізнання (А.А. Чупров, А.А. Кауфман, Н.А. Каблуков, Н.К. Дружинін та ін);

2) статистика - наука, предметом дослідження якої є масові явища, процеси (Ю.Є. Янсон, А.Ф. Фортуна­тов, В.С. Німчинов, Й.С. Пасхавер та ін.).

Кожна з концепцій відображала лише одну сторону статистики, оскільки статистика одночасно є і наукою, і методом. Експансія статистичних методів у різні галузі знань привела до тривалої дискусії щодо предмета статистики. Одні (універсалісти) вважали, що - статистика вивчає будь-які масові явища, інші (гуманітаристи) обмежували предмет вивчення явищами суспільного життя. Дискусія завершилась визнанням статистики суспільною наукою.

.
1.2.Предмет, об’єкт та категорії статистики

Статистика - це наука, що вивчає кількісну сторону масових явищ в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною з метою виявлення закономірностей і їх вираження за допомогою узагальнюючих показників в конкретних умовах місця і часу.

Отже, предмет статистики – кількісна сторона масових суспільних, соціально-економічних та інших явищ в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною в певних умовах місця і часу.

Об'єктом статистики є людське суспільство, явища і процеси суспільного життя.

Особливості статистики:

1)              статистика говорить мовою цифр, але ці цифри якісно визначені[1];

2)              масовість явищ (статистика не вивчає поодинокі явища, оскільки в них не проявляються закономірності, які досліджуються статистикою); використовується математичний закон великих чисел, основним принципом якого є те, що закономірність масових явищ може проявлятися при достатньо великому числі випадків;

3)              статистика вивчає структуру явища і його динаміку;

4)              статистика вивчає явища в їх взаємозв'язку.

Закономірності проявляються в таких своїх різновидах:

1)              закономірності розвитку (динаміка явищ);

2)              закономірності структурних зрушень;

3)              закономірності розподілу елементів сукупності (розподіл населення за віком, за статтю);

4)              закономірності співзалежності (зв'язку між явищами).

Категорії статистики.

Статистична сукупність – це маса однорідних в певному відношенні елементів, мають єдину якісну основу, але різняться між собою певними ознаками і підлягають певному закону розподілу.

Статистична сукупність – це певна множина елементів, поєднана умовами існування і розвитку.

Сукупність може бути однорідною і різнорідною.

Однорідна сукупність – якщо одна чи декілька ознак, що вивчаються, є загальними для всіх одиниць.

Різнорідна сукупність об'єднує явища різного типу.

Сукупність складають окремі елементи, які називаються одиницями сукупності.

Одиниця сукупності - це первинний елемент статистичної сукупності, який є носієм ознак, що підлягають реєстрації і є основою обліку.

Ознака – властивість окремої одиниці сукупності.

Ознаки можуть бути (за характером виявлення) якісними і кількісними.

Якісні ознаки (атрибутивні ознаки) виражаються в вигляді понять, визначень, які характеризують їх суть, стан або якість. Наприклад, сорт продукції, професія, сімейний статус.

Кількісні ознаки виражають окремі значення якісних ознак у числовому виразі, окремі значення яких називаються варіантами.

Кількісні варіанти за характером виразу можуть бути первинними і вторинними.

Первинні варіанти – характеризують одиницю сукупності в цілому: абсолютні значення, вимірені, розраховані.

Вторинні варіанти (похідні, розрахункові) – дані, що не можливо перевірити тому що вони взяті з певних джерел.

По відношенню до об'єкту кількісні ознаки можуть бути прямими і непрямими.

Прямі – характеризують об'єкт дослідження безпосередньо (вік осіб, кількість присутніх в аудиторії)

Непрямі – ознаки, що не належать безпосередньо досліджуваному об'єкту (чи сукупності), а які належать іншій сукупності, що входить в дану.

За характером варіації кількісні ознаки можуть бути дискретними (перервні), безперервними; а якісні – багатоваріантними, альтернативними.

Дискретні – ознаки, виражені окремими цілими числами, без проміжних значень.

Безперервні – ознаки, що можуть набувати будь-яких значень у певних чисел.

Багатоваріантні – перш за все характеризуються рангами (шкалою рангів) від більшого до меншого (напр. дуже низький, низький, середній, високий, дуже високий).

Альтернативні – взаємовиключаючі значення: так-ні, позитивне-негативне.

По відношенню до часу ознаки можуть бути інтервальні і моментні.

Інтервальні – це ознаки, які характеризують результат процесів.

Моментні – характеризують об'єкт в певний момент часу.

Адитивність – підсумовувати, складати.

В залежності між зв'язку між ознаками вони бувають факторними і результативними.

1.3. Статистичні показники та функції статистики

Статистичні показники – це число в сукупності з набором ознак, що характеризують обставини, до яких вони відносяться, що, де, коли, і яким чином підлягають вимірюванню.

Статистичний показник – це кількісна характеристика соціально-економічних явищ і процесів в умовах якісної визначеності.

Статистичні дані – це сукупність показників, отриманих внаслідок статистичного спостереження або обробки даних.

Статистична закономірність – це закономірність, в якій необхідність пов'язана в кожному окремому явищі з випадковістю, і лише в сукупності явищ виявляє себе як закон.

Система статистичних показників – це сукупність статистичних показників, які відображають взаємозв'язки, які об'єктивно існують між явищами.

Методологічною основою статистики є:

1)              теорія пізнання, яка визначає наукові підходи до вивчення явищ природи і суспільства;

2)              діалектична логіка, загальнонаукові прийоми синтезу і аналізу;

3)              системний підхід;