Статистичні методи вивчення попиту та пропозиції

ТЕМА 1.2. СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

1. Поняття попиту та  пропозиції, система показників.

2. Завдання статистики попиту  та пропозиції.

3. Основні фактори формування  і зміни попиту та пропозиції.

4. Оперативні методи вивчення  попиту. Аналіз середнього попиту на душу населення.

5. Порядок розрахунку еластичності  попиту.

6. Оцінка обсягу, рівня, структури  та динаміки пропозиції товарів. 

7. Статистичні методи прогнозування  попиту та пропозиції на ринку  товарів та послуг.

 

Рекомендована література : 2, с. 151 – 160; 5, 12, 18, 29, с. 99 – 109 ; 8, с.12 – 22, 26, с.35 – 39.

Міні-лексикон:    

 коефіцієнт еластичності, модель  попиту, купівельний попит, прогнозування  попиту, тенденції ринку, трендова  модель ринку, ультраеластичність  попиту, експертні оцінки (метод), пропозиція, прогнозування пропозиції, трендова модель пропозиції, класифікація пропозиції.

 

 

 1. ПОНЯТТЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ, СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ    

 Ринкова економіка починається  з кінцевого попиту, тобто з  реалізації. Якщо визначати пріоритети в макроекономіці, то таким пріоритетом є регулювання та управління сукупним кінцевим попитом.    

 Попит – це бажання і здатність споживача купити товар або послугу у певний час і у певному місці (але лише тоді бажання купити товар перетворюється на попит, коли воно підкріплене фінансовими можливостями покупця).    

 Купівельний попит населення – це вимоги на товари, послуги з боку сукупного покупця, забезпечені грошима та пред’явлені на ринку.    

  Термін «попит» в економічній  літературі має багато визначень, але надалі розглядається тільки реалізований попит у вартісному і фізичному виразі.    

  Під час дослідження змісту  категорії попит, варто розглянути  систему основних його показників  в основі якої лежить класифікація  попиту за різними ознаками, а саме: в залежності від форм утворення попит може бути: потенційний; сформований (в період підготовки товару до виходу на ринок); складений (визнання становища товару на ринку); сезонний; в залежності від наміру покупця : твердий; альтернативний; імпульсивний; ажіотажний ; в залежності від стану ринку : негативний; відсутність попиту; повноцінний; надмірний; в регіональному розрізі : глобальний (міський,сільський); регіональний; в залежності від ступеня задоволення: задоволений; умовно задоволений; незадоволений.    

 Пропозиція – це обсяг вироблених та поставлених на ринок за певною ціною та впродовж певного періоду часу товарів народного споживання, засобів виробництва та послуг для задоволення матеріальних та духовних потреб.    

 Потреби – передумова виробництва товарів і послуг і формування споживчого ринку. Існують, як відомо за А. Маслоу, потреби фізіологічні; потреби в самозбереженні; потреби в любові; потреби в повазі; потреби в самоствердженні. Фізіологічні потреби (харчування, одяг, житло) є, зазвичай, першочерговими.    

 Для оцінювання фізіологічних  потреб населення в економічній  практиці використовується нормативний метод, в основу якого покладено визначення потреб у товарах та послугах згідно з науковими уявленнями про рівень їх споживання. З цією метою використовуються два типи еталонів: раціональний бюджет, який базується на раціональних нормах, та прожитковий, або гарантований, мінімум матеріальної забезпеченості, що відповідають верхньому та нижньому рівням добробуту населення України.    

 Пропозиція класифікується  за різними ознаками:

1. За місцем товарів у суспільному  житті:   

 а) пропозиція засобів виробництва;   

 б) пропозиція споживчих товарів (продовольчих, непродовольчих);   

 в) пропозиція послуг.

2. За видами ринку:   

 а) пропозиція на оптовому ринку;   

  б) пропозиція на споживчому ринку.

3. За рівнем агрегування:   

  а) загальний обсяг пропозиції (макропропозиція);   

  б) пропозиція на продовольчі та непродовольчі товари (макропропозиція);   

  в) пропозиція окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів (мікропропозиція);   

  г) пропозиція конкретних видів продовольчих та непродовольчих товарів

 
    Макроекономічну реалізовану  пропозицію характеризують такі  статистичні показники: 

• валова додана вартість (ВДВ), Σ ВДВ + Σ чисті податки = ВВП;
• імпорт (М).

 

    Валова додана вартість кожної галузі визначається як різниця між валовим випуском та проміжним споживанням і відображається в основних цінах, тобто з урахуванням субсидій, але за відкиданням податків.    

  Сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті податки дорівнює валовому внутрішньому продукту (ВВП), тобто ринковій вартості всіх кінцевих товарів і послуг.    

 Валовий випуск товарів і послуг — це вартість товарів і послуг, які є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному періоді.    

  Згідно з прийнятими в СНР  межами випуск охоплює: 

• усі товари незалежно від їх використання (як товари, поставлені іншим одиницям, що їх не виробляють, так і товари, вироблені для власного кінцевого споживання або валового нагромадження, включаючи приріст запасів у виробника);
• послуги, надані іншим інституційним одиницям, зокрема неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій;
• послуги домашніх господарств з проживання у власному житлі та домашні послуги, які оплачуються. Варто зауважити, що послуги, які надаються домашніми господарствами для власного споживання (приготування їжі, прибирання, догляд за дітьми), не включаються до випуску, але якщо ці послуги надаються на платній основі, вони реєструються як випуск.

 

    Випуск товарів  і послуг оцінюється за основними  цінами, які відображають реальні  надходження виробників. До складу  основних цін не входять будь-які  податки на продукти, але вони  містять субсидії на продукти: виплати з державного бюджету у зв’язку з регулюванням цін, на покриття поточних збитків та компенсацію певних видів витрат.    

 Наведені щойно основні статистичні  показники розраховуються управлінням  національних рахунків Держкомстату  України ( www.ukrstat.gov.ua ) за зведеним національним рахунком товарів і послуг, таблицями “Витрати –– Випуск”, за галузями, що виробляють товари, і за галузями, що надають послуги, а також за регіонами з публікацією у статистичному бюлетені “Валова додана вартість за регіонами України”.

 

2. ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.    

 За методологією системи  національних рахунків ООН Державний  комітет статистики України розраховує  за даними статистичних звітів  інституційних одиниць та експертних оцінок такі показники макроекономічного реалізованого попиту (за рік і квартал):

• продаж товарів і послуг домогосподарствам, некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства, державі — кінцеве споживання товарів і послуг (С);
• продаж товарів і послуг підприємствам для виробничих потреб — проміжне споживання (ПС) або проміжні товари і послуги;
• продаж товарів і послуг іншому світу — експорт (Е);
• продаж капітальних або інвестиційних (І) товарів — валове нагромадження основного капіталу.

Серед завдань статистики попиту варто  виділити:

• слідкування за кон’юнктурою ринку та виявлення тенденцій зміни купівельного попиту в залежності від факторів;
• оцінка обсягу, рівня, структури та динаміки попиту на товари, продукти та послуги в цілому і в розподілі по окремих товарах, покупцях, регіонах;
• вивчення середньодушового попиту;
• вимірювання еластичності попиту;
• прогнозування попиту.

До концептуальних завдань статистики пропозиції відносять:

• характеристика кон’юнктури ринку;
• дослідження пропозиції в аспекті маркетингового управління ціноутворенням;
• з позиції виробника: вивчення пропозиції як інструменту маркетингу, дослідження залежності пропозиції від якісних характеристик ринку;
• з позицій споживача: дослідження пропозиції як фактора задоволення матеріальних та духовних потреб.

Зазначені завдання вирішуються завдяки: виявленню закономірностей та тенденцій  розвитку загального обсягу пропозиції та пропозиції на окремі групи і  види товарів; дослідження внутрішньо групової асортиментної структури пропозиції; аналіз структури пропозиції на однойменні товари різних суб’єктів ринку; дослідження сезонних коливань пропозиції та її ритмічності; вивчення вимог покупців до обсягу, складу та якості товарів; прогнозування розвитку пропозиції.

До напрямків аналізу пропозиції належать:

• аналіз обсягу пропозиції в цілому, по окремих суб’єктах, територіях;
• аналіз виробничого, сировинного потенціалу пропозиції;
• аналіз споживчого потенціалу;
• аналіз динаміки пропозиції в цілому, по окремих суб’єктах, територіях;
• аналіз структури та структурних зрушень пропозиції;
• аналіз еластичності пропозиції;
• fналіз рівня задоволення, незадоволення та інтенсивності попиту;
• аналіз середньодушового попиту;
• аналіз коливання пропозиції тощо.

 

    Джерелами інформації про пропозицію є дані оперативного обліку та статистичне спостереження (статистична звітність та спеціально організоване спостереження).

 
3. ОСНОВНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ І ЗМІНИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ    

 Попит та пропозиція формується  під впливом численних факторів . Так, на мікрорівні, тобто домогосподарств, для аналізу використовуються такі важливі змінні фактори, як дохід домогосподарств та ціни на товари. Усі інші фактори розглядаються як сталі величини і об’єднуються в поняття «структура попиту».    

 Економічна теорія попиту  вивчає характер реагування домогосподарств  на зміну доходу та цін на  товари, причому за умови зміни  лише одного з цих факторів  та незмінності інших внаслідок  інерційності їхнього розвитку, включаючи структуру покупців.    

 До основних показників, які  характеризують структуру покупців  на споживчому ринку, можна  віднести: 1) cоціальну структуру населення; 2) cтатевовікову структуру населення в цілому і за регіонами; 3) cтруктуру розподілу домогосподарств за кількістю в них осіб та наявністю дітей; 4) cтруктуру населення за станом у зайнятості; 5) cтруктуру зайнятих за типом професій; 6) cтруктуру зайнятих за формами власності; 7) cтруктуру зайнятих за галузями і регіонами; 8) cтруктуру зареєстрованих безробітних за регіонами, за статтю і віком; 9) розподіл працівників за рівнем освіти і за галузями економіки; 10) розподіл населення за доходами та ін.    

 Розмір купівельного попиту  залежить від різних факторів:

D_x = f (T_x, Y, P_x, P_y, P, W, F),       (1.1.)

де D_x – попит на товар

T_x – потреба покупця в товарі

Y – дохід споживача 

P_x – ціна на основний товар

P_y – ціна товара-замісника

Р – ціна на товар, що доповнює основний

W – купівельна спроможність  споживача 

F – думка споживача стосовно  перспектив його рівня добробуту     

 До факторів доходу споживачів (домогосподарств) слід віднести:

1) рівень економічної активності  населення, розраховуваний співвідношенням чисельності економічно активного населення до загальної чисельності населення відповідної вікової групи;

2) рівень зайнятості, розраховуваний  як відношення чисель ності  зайнятого населення до загальної  чисель ності населення відповідної вікової групи;

3) рівень безробіття, розраховуваний  як відношення чисельності безробітного  населення до чисельності економічно  активного населення відповідної  вікової групи; 

4) випуск послуг, що їх надають  підприємства домашніх господарств: а) ринкових послуг (транспорт, торгівля, ділові, побутові, медичні, освітні, юридичні тощо послуги); б) неринкових послуг (домашніх слуг, послуги з проживання у власному житлі і т. ін). Джерелами інформації для оцінювання вартості таких послуг є обстеження зайнятості (робочої сили); дані податкової адміністрації, спеціальні обстеження споживачів;

5) вартість товарів, отриманих  з особистого підсобного господарства.    

 При аналізі рівнів та  структури розподілу домогосподарств  за доходами важливо враховувати вплив тіньової економіки в суспільстві.    

  Крім названих факторів на  рівень попиту на споживчому  ринку впливають фактори:

• демографічні (чисельність та приріст населення, розмір та склад сімей, культурний рівень, міграційні процеси);
• соціально-економічні (рівень безробіття, оплата праці, професійний склад, ріень доходів та ін.);
• географічні;
• кліматичні;
• національні особливості;
• психологічні та політичні умови

Розмір пропозиції залежить від  таких факторів:

S = f ( p ₁ ; p ₂ ; c , u ),    (1.2)

де р₁ – ціна продукту; р₂ – ціна на взаємозамінювані та взаємодоповнюючі товари; с – витрати виробництва; u – інші детермінанти    

 До основних факторів, що  впливають на пропозицію належать: