Еволюція поняття «податок»

 

 До непрямих податків відносять: ПДВ, акцизний збір, мито.

 

 

 На підставі проведеного аналізу розвитку податкової системи ще в 1999 році було запропоновано такі податки і податкові платежі, які, на думку окремих авторів, відображали встановлені у світі канони побудови податкових систем. До них відносилися:

 

 Загальнодержавні податки та  обов'язкові платежі, які об’єднували  прямі податки, непрямі податки,  платежі за ресурси, плату за  державні послуги та комерційні  доходи.

 

 До прямих податків належали: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно, земельний податок.

 

 До непрямих податків належали: податок на додану вартість, акцизи, мито.

 

 У систему платежів за ресурсі входили: лісовий дохід, плата за користування водними ресурсами, плата за користування надрами.

 

 

 Податки – найбільш ефективний  інструмент регулювання економічних  процесів. Використання податкових  важелів в умовах розвитку України повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності [180, с. 106].

 

 

 В юридичній енциклопедії  під податком розуміють обов’язковий індивідуально безоплатний платіж, що сплачується у встановленому законом порядку [193, с. 602].

 

Під збором розуміють обов’язковий платіж юридичних і фізичних осіб за послуги, що надаються державою та органами місцевого самоврядування [104, с. 92].

 

 

 

 Таким чином, з урахування  викладеного, можна зробити такі  висновки:

аналіз податкового законодавства  свідчить, що види і кількість загальнодержавних податків з року в рік зростали. Так, у 1991 році їх нараховувалося 16, у 1997 р. – 19, у 2000 р. – 24, а 2005 р. – 30;

 назріла об’єктивна необхідність  прийняття Податкового кодексу  України, де б на законодавчому  рівні були чітко визначені види загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Правове регулювання місцевих  податків, зборів 

 

(обов’язкових платежів)

 

 

 

 

 Зупинимося на короткій характеристиці  місцевих податків, зборів (обов’язкових  платежів).

 

Податок з реклами. реклама –  це інформація про особу чи товар, яка розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і  призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких осіб чи товару [58].

 

 Податок з реклами сплачується  з усіх видів оголошень, повідомлень  з комерційною метою за допомогою  засобів масової інформації (телебачення,  преса, різноманітні рекламні щити, плакати, афіши тощо).

 

 Суб’єктами оподаткування виступають  як юридичні, так і фізичні  особи, від імені яких йде  рекламна інформація.

 

 Об’єктом оподаткування є  вартість робіт і послуг з  виготовлення і розміщення реклами. [39].

 

 Заслуговує на увагу пропозиція  про надходження коштів від податку на рекламу на центральному телебаченні чи радіо до відповідного району міста, де перебуває телестудія чи радіостудія.

 

 Деякими авторами піднімається питання про доцільність віднесення податку на рекламу до загальнодержавних податків [40, с. 61].

 

Комунальний податок.Він встановлений з метою вилучення додаткових коштів на розвиток соціально-культурної сфери міст. Його суб’єктами виступають юридичні особи – підприємства, організації, установи, їх філії, незалежно від форми власності чи відомчої приналежності.

 

 Об’єктами оподаткування є  фонд оплати праці, який обчислюється, виходячи з офіційно встановленого  неоподаткованого мінімуму доходів  громадян помноженого на кількість працівників за звітний період.

 

 

Збір за припаркування автотранспорту.Суб’єктами оподаткування цього збору виступають юридичні та фізичні особи за припаркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

 

 

 Від цього виду збору звільняють  інвалідів – власників автомобілів  з ручним управлінням. На 50 % зменшено  ставка збору для ветеранів  Великої Вітчизняної війни та громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

 

Ринковий збір. ринковий збір визначено так: „плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності” [165].

 

платниками ринкового збору  є юридичні особи усіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи.

 

 

 Кошти, що надходять від  ринкового збору, в повному  обсязі адміністрацією ринку  перераховуються до місцевого бюджету.

 

 

 

 

 Місцеве самоврядування –  політико-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління  місцевими справами в низових  адміністративно-територіальних одиницях  шляхом самоорганізації жителів  певної території за згодою  і при сприянні держави [194, с. 731].

 

 Місцеве самоврядування зародилося  ще в часи Середньовіччя в  Європі і розвивалося як форма  громадського самоврядування.

 

 В Україні ідеї і практика  місцевого самоврядування мають  давні традиції, починаючи з вічових  зборів Київської Русі, інститутів  козацької демократії, запровадження  магдебурзького права, функціонування  земських установ під час перебування  України в складі Російської імперії.

 

 

 Місцеві податки і збори  – це податки і збори, що  встановлюються органами місцевого  самоврядування відповідно до  ст. 143 Конституції України [194, с. 734].

 

У статті 140 Конституції України  зазначено, що „місцеве самоврядування є правом територіальної громади  – жителів села чи добровільного  об’єднання у сільську громаду жителів  кількох сіл, селища та міста –  самостійно вирішувати питання місцевого  значення в межах Конституції  і законів України” [70, с. 66].

 

 Органи місцевого самоврядування  самостійно встановлюють і визначають  порядок сплати місцевих податків  і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників і надавати відстрочки зі сплати місцевих податків і зборів. Місцеві податки і збори перераховують до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, яким вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством [147, с. 45].

 

Рішення про запровадження місцевих податків і зборів приймають виключно місцеві (сільські, селищні, міські) ради на сесіях відповідно до законодавства, яким встановлено перелік і граничні розміри цих платежів.

 

 Місцеві ради встановлюють  конкретні розміри місцевих податків  і зборів та порядок їх справляння [194, с. 734].

 

 

 Місцеві податки і збори  підлягають удосконаленню за рахунок їх реформування.

 

 До основних напрямів реформування  необхідно віднести:

 Розширення прав органів  місцевого самоврядування у податковій  сфері, які, зокрема, повинні  отримати право впроваджувати  на своїй території власні  податки та збори, не передбачені  державним законодавством про  оподаткування на місцевому рівні за умови подання фінансово-економічного обґрунтування і проекту відповідного рішення на затвердження у вищий представницький орган для того, щоб уникнути податкового свавілля органів самоврядування. На місцях завжди є об’єкти, що можуть поповнити місцевий бюджет, але їх оподаткування не врегульоване законодавством.

 Фіскальні повноваження повинні  отримати різні рівні місцевого самоврядування (територіальні громади, райони, області) для того, щоб, з одного боку, забезпечити бюджети власними доходами, а з іншого – щоб мати реальні фіскальні важелі впливу на соціально-економічний розвиток відповідних самоврядних одиниць. Йдеться про запровадження регіональних податків на рівні районів і областей.

Узагальнюючи викладене не можна  не погодитись з наступними висновками:

 У сучасних умовах місцеві  податки і збори відіграють  незначну роль у формуванні  місцевих бюджетів.

 Сучасні органи місцевого  самоврядування мають право вводити  лише ті податки і збори,  які визначені законодавством.

 У сучасних умовах практично  відсутнє оподаткування на рівні регіонального самоврядування (обласного, районного) за винятком збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

 У наш час основні об’єкти  оподатковуються державою, а на  місцевий рівень передані незначні податки і збори. Не маючи впливу на основні об’єкти оподаткування, органи місцевого самоврядування не мають достатньо фіскальних важелів впливу на місцеві соціально-економічні процеси: створення нових робочих місць, розвиток і розміщення окремих галузей і виробництва, стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, використання природних ресурсів, охорони довкілля [94, с. 223].

 

2.4. Організаційно-правові питання  удосконалення 

 

податкової системи України

 

 

 

 Податкова система України  на сучасному етапі характеризується  досить високим рівнем оподаткування.

 

Крім того, головними причинами, що обумовили високий рівень оподаткування в Україні стосовно суб’єктивних факторів, є:

 

- затримка з ринковими перетвореннями  в Україні, які в свою чергу  стали перепоною на шляху скорочення  видатків державного бюджету,  а також зменшення рівня оподаткування;

 

- помилки при проведенні податкової  політики, які призвели до значних  масштабів ухилень від оподаткування;

 

- збільшення дефіциту державного  бюджету, яке відбувалося за  непродуманої політики державних  розходів і супроводжувалося  пошуком шляхів збільшення державних  доходів, а єдиним способом  такого збільшення вважалося  підвищення загального рівня оподаткування [17, с. 113].

 

 Чинна податкова система  в Україні далека від своєї  завершеності і досконалості. Вона  зазнає заслуженої критики як  з боку науковців, так і з  боку підприємців і політичних діячів. Однак дедалі очевиднішим стає те, що ця критика ґрунтується на емоційних і поверхових оцінках економічної дійсності.

 На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною умовам перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах [18, с. 41].

 

 

 Удосконалення системи оподаткування повинно відбуватися у процесі поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

 науково обґрунтована державна  політика доходів, законодавче  закріплення якої необхідно відобразити  у Податковому кодексі;

 система оподаткування повинна бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки.

 

 Недосконалість системи оподаткування  в Україні відзначається багатьма  вченими. Так, професор О.Д.  Василик зауважує: „Нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність відбуваються в ставках оподаткування, у визначенні бази і періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень”[20, с. 82].

 

 

до важливих напрямів удосконалення  державної податкової політики необхідно  віднести:

 розширення податкової бази  через „детінізацію” економіки,  тобто оподаткування прибутків  „тіньової” економіки;

 приведення у відповідність  з соціально-економічними реаліями країни механізм нарахування та сплати податку на додану вартість;

 встановлення пільг, які мають стимулюючий характер для виробництва із чітко визначеними часовими параметрами;

 узгодження темпів зміни  загального рівня оподаткування з темпами зростання валового внутрішнього продукту та можливостями розширеного відтворення виробництва;

 зниження нарахувань на фонд  заробітної плати, що призведе  до можливості своєчасної її  виплати, зростання надходжень  до бюджету через легалізацію доходів;

 припинення системи взаємозаліків, які стосуються недоїмки до бюджету, списання боргів тощо, що практично призводить до зниження поповнення його дохідної частини;