Місцеві податки і збори як елемент доходів в місцеві бюджети

Міжбюджетні трансферти спрямовуються  за нестач попередніх груп доходів  з метою збалансування місцевих бюджетів, а також здійснення фінансового  вирівнювання. Крім того, цільові трансферти (субвенції) надаються відповідно до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства, повинно супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

Отже, перелік власних  і закріплених доходів визначений у Податковому кодексі України на тривалу перспективу, що повинно створити необхідні передумови для здійснення перспективного планування на регіональному рівні. Надходження власних доходів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам; такий порядок встановлює безпосередню заінтересованість органів місцевого самоврядування у нарощуванні доходної бази. Склад власних доходів визначений наступним чином.

• місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого 
  самоврядування;
• 100 % плати за землю для бюджетів міст Києва і Севастополя ; 75 % плати 
  за  землю  — для  бюджетів міст республіканського значення та міст 
  обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст 
  районного значення та їх об'єднань;
• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і 
  механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
• надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними 
  бюджетними коштами;
• податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого 
  самоврядування;
• надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, 
  що є у власності відповідної територіальної громади;
• плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, 
  що зараховується до бюджету;
• кошти від відчуження комунального майна, яке знаходиться у комунальній 
  власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
• фіксований сільськогосподарський податок у частині , що зараховується до 
  бюджетів місцевого самоврядування;
• плата за оренду майнових комплексів , що знаходяться у комунальній 
  власності;
• надходження від місцевих грошово - речових лотерей;
• плата за гарантії, надані органами місцевого самоврядування;
• гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
• власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок 
  коштів відповідного бюджету;
• податок на прибуток підприємств комунальної власності;
• платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого 
  значення;
• інші надходження, передбачені законом.
• Щоб дати оцінку податкоспроможності району неабиякого значення набуває теоретичне обґрунтування реалізація поняття податкового потенціалу. У широкому сенсі податковий потенціал – це сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території. У вужчому, практичному значенні, податковий потенціал являє собою максимально можливу суму надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства. На величину податкового потенціалу території впливає безліч чинників як об'єктивних, так і суб'єктивних. До перших належать чинне податкове законодавство, рівень розвитку економіки, її галузева структура, рівень та динаміка чинних цін, обсяг і структура експорту й імпорту. До суб'єктивних можна віднести особливості податкової політики, кількість наданих пільг і т. ін.
• Серйозний вплив на достовірність оцінки податкового потенціалу має значний обсяг тіньового обороту, що, за даними різних джерел, сягає 10 – 40% легального обороту. Проблема легалізації тіньових коштів потребує окремого обговорення. А поки що тіньовий сектор може розглядатися лише як для оподаткування в міру удосконалення законодавства і посилення контролю за його дотриманням. Існує кілька показників оцінки податкового потенціалу, зокрема застосовуються показники доходів, фактично зібраних на певній території, середніх доходів на душу населення, можуть також використовуватися оцінки — за допомогою показника рівня сукупних оподатковуваних ресурсів і показника валового  продукту.
• Дотепер у практиці роботи податкових органів поняття „податковий потенціал території” не використовується.
• Проте назріла реальна потреба створення механізму встановлення обґрунтованих завдань щодо мобілізації місцевих податків і зборів до бюджетної системи, а також механізму оцінки роботи податкових органів в цьому напрямку.

2.3. Дефіцит  місцевих бюджетів України.

Аналіз  стану місцевих бюджетів України  за останні роки свідчать про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування і використання, про наявність  дефіциту бюджету.

Бюджетний дефіцит - це сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують  його доходи.

Для покриття бюджетного дефіциту держава вдається до позик, що спричиняють державний  борг.

Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг – це борг іноземним  державам, організаціям і окремим  особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватись  за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній  державний борг - це борг держави  своєму населенню. Відповідно до законодавства  державним внутрішнім боргом є боргове  зобов’язання уряду, виражене у валюті перед юридичними і фізичними особами. Тобто зобов’язання можуть мати форму певних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені Уряду.[11.ст,94]

Бюджетний дефіцит вимагає вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це – це скорочення витрат бюджету, про те цей шлях дуже складний. Реальнішим і досконалішим є зміни  у податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення  економічного життя, передусім зростання  виробництва і його ефективності.

На сучасному етапі розвитку України велика увага приділяється питанням місцевого самоврядування, його фінансовій базі, які є гарантом розвитку регіонів. Сьогодні склалася ситуація, коли більша частина місцевих бюджетів формується не за рахунок місцевих податків і зборів, а шляхом централізованого розподілу надходжень від податків, віднесених до загальнодержавних. Такий стан справ дає викривлене уявлення про розвиток місцевого самоврядування, не сприяє підвищенню зацікавленості та відповідальності органів місцевої влади за розвиток економіки регіонів.

Недостатньо вивчений та розкритий  фіскальний і стимулюючий потенціал місцевого оподаткування в Україні. Для його максимальної реалізації необхідно докласти зусиль щодо детального вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду запровадження місцевих податків і зборів, підвищення їх частки в доходах місцевих бюджетів та посилення структурного впливу на прискорення розвитку економіки регіонів [4.ст 77 ].

Важливою  умовою успішного виконання податковими  органами своїх повноважень є  формування відповідного матеріального і фінансового їх забезпечення. У багатьох країнах основу фінансової забезпеченості становлять місцеві податки. До них, зокрема, належать податки, які в Україні віднесені до загальнодержавних, податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, місцеві акцизи. Унаслідок тривалої еволюції у багатьох країнах сформувалася розгалужена система місцевих податків і зборів. Це пояснюється як історичними передумовами, так і прагненням органів місцевого самоврядування підвищити ступінь фінансової незалежності за рахунок пошуку нових джерел місцевих доходів в умовах, коли значний обсяг податків надходить до центрального бюджету.

Важливою умовою успішного  виконання органами місцевого самоврядування своїх повноважень є формування відповідного матеріального і фінансового їх забезпечення.

Зміцнення дохідної частини місцевого  бюджету як економічної бази, розвитку соціально-орієнтованої економіки, потребує удосконалення місцевого управління на всіх напрямках економічної діяльності міста, й перш за все об'єднаною Державною податковою інспекцією, яка є органічною частиною державного організму, її реформування - одна з важливих складових адміністративної реформи, здійсненої в Україні щодо реформування податкової служби.

Сьогодні податкова служба розвивається і модернізується ситуативно. Переважно ДПС змінюється структурно, її робота організовується за функціональним принципом, автоматизуються процеси адміністрування податків і зборів тощо.

Проблема полягає в тому, що все  вище перелічене лише до певної міри може поліпшити діяльність ДПС. Однак спростити процеси справляння податків, створити умови для добровільності їхньої сплати, вирішити низку інших питань, викладених у концепції модернізації податкової служби України можна за рахунок удосконалення чинної системи оподаткування як частини зменшення кількості податків, так і завдяки спрощенню документообігу.

На динаміку і структуру  надходжень місцевих податків і зборів впливає багато факторів: регіональна  структура економіки; розміщення продуктивних сил; фінансовий стан підприємств; розвиток побутової інфраструктури населених пунктів; наявність курортних зон. Крім того, обсяги надходжень, місцевих податків і зборів залежать від зусиль місцевої влади, спрямованих на створення необхідних умов для підприємницької діяльності, а також діяльності місцевих податкових органів щодо мобілізації доходів.[15.cт,86]

Удосконалення системи  місцевих податків і зборів, зростання  їх фіскальної ролі — один з напрямів зміцнення місцевих бюджетів. Для забезпечення ефективної політики місцевого оподаткування в Україні треба провести ряд реформ. Уже сьогодні необхідно вживати певні практичні заходи щодо формування економічних та організаційно-правових засад державної політики розвитку місцевого оподаткування та запровадження в дію конкретних норм законодавства, які сприятимуть розвитку регіонів та держави в цілому, а також включення України в сучасні інтеграційні процеси.

Доходи місцевих бюджетів в умовах трансформації фінансово-бюджетних відносин вимагають вдосконалення та забезпечення їх стабільності з метою здійснення публічних видатків та виконання повноважень органами місцевої влади. Їх формування вимагає нових форм і методів планування податків, зборів і обов'язкових платежів та пошуку дієвих інструментів міжбюджетного регулювання на всіх стадіях бюджетного процесу. В цих умовах важливе місце відводиться дієвості фінансово-бюджетному законодавству, ефективності системи оподаткування та впливу макропоказників соціально-економічного розвитку на формування доходів місцевих бюджетів на відповідній рік та середньострокову перспективу.

Одним із суттєвих недоліків бюджетної  системи попередніх років слід вважати незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень до бюджетів. Будь-яке збільшення надходжень до місцевих бюджетів, або проведені заходи щодо зменшення видатків, прямо призводили до зменшення частки регулюючих податкових надходжень, які закріплювались за відповідними бюджетами, або до зменшення планових обсягів міжбюджетних трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів, що доводились до місцевих бюджетів, не стимулювали відповідні органи влади до збільшення надходжень до всіх бюджетів.

Розроблення адекватних економетричних моделей прогнозування бюджетів різних рівнів, зокрема доходів місцевих органів влади, є сьогодні одним з актуальних напрямів прикладної економетрики та має широкий спектр практичного застосування. Прогнозування доходів місцевих бюджетів за допомогою економетричних моделей призначене полегшити процес бюджетного планування й зробити його ефективнішим, а також сприяти самостійності місцевих бюджетів та збалансованості їхніх доходів і видатків. Воно забезпечить практичну реалізацію принципу обґрунтованості складання місцевих бюджетів, коли бюджети формуються на реалістичних макропоказниках економічного й соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету.

РОЗДІЛ  III. Шляхи вдосконалення місцевого оподаткування в

Україні та зростання їх ролі в  доходах місцевих бюджетів

Реалізація  конституційних гарантій самостійності  органів місцевого самоврядування залежить від законодавчого закріплення достатніх та стабільних власних джерел доходів місцевих бюджетів, оскільки тільки стосовно власних доходів органи місцевого самоврядування мають реальні повноваження щодо їх запровадження та збирання. Це дасть змогу значно скоротити кількість дотаційних місцевих бюджетів за рахунок підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування в розвиткові власного податкового потенціалу на території відповідних регіонів.

Податкові системи місцевих органів влади  в країнах із ринковою економікою відзначаються великою розмаїтістю. Це пояснюється як історичними причинами (особливостями становлення регіонального і місцевого самоврядування в тій чи іншій державі), так і прагненням місцевих органів влади підвищити ступінь фінансової автономії за рахунок пошуку нових джерел доходів в умовах, коли найзначніші й найдинамічніше податкові бази зайняті центральним урядом і на місцевому рівнів недоступні.

Роль  доходів місцевих бюджетів до певної міри визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. Слід зазначити, що доходи місцевих бюджетів як частка ВВП мають тенденцію до зменшення питомої ваги у ВВП. Цей процес відбувався внаслідок стабілізації переліку дохідних джерел, що в основному складаються із прямих податків, а також зростання реального та номінального ВВП значно швидшими темпами, ніж зростання доходів місцевих бюджетів.[19.ст,127]

Найважливішими на місцевому рівні є насамперед податки на нерухоме майно, що поширені також в колишніх соціалістичних країнах. Трохи рідше стягуються прямі прибуткові податки з фізичних та юридичних осіб, місцеві непрямі податки ( у вигляді акцизів і податків на продаж) і місцеві подушні податки.

Сучасна система оподаткування місцевими  податками і зборами в Україні  насамперед не відповідає загальновизнаним світовою практикою критеріям самодостатності й економічної доцільності. Місцеві податки і збори, їхні ставки не враховують реальних можливостей платників. Це негативно позначається на дотриманні принципів єдності, повноти, достовірності, гласності, прозорості бюджетного устрою України в цілому.

Усе це переконує, що реорганізація системи оподаткування місцевими податками і зборами назріла й має бути спрямована насамперед на забезпечення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування. Наповнення сільських, селищних, міських бюджетів через зростання ролі місцевих податків і зборів має бути пріоритетним.

В процесі  реформування системи оподаткування  в Україні необхідно докорінно  змінити ставлення до місцевих податків та зборів, суттєво піднести їхню роль і значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Потребує перегляду перелік податків та зборів, причому він може бути значно більшим, як свідчить практика багатьох розвинених країн світу. Органи місцевого самоврядування повинні мати право запроваджувати на своїй території власні податки і збори, а центральний уряд має лише контролювати загальний рівень оподаткування. Річ у тому, що на місцях є завжди особливі об’єкти оподаткування, які можуть суттєво поповнити доходи місцевих бюджетів, а отже, дати кошти для розв’язання економічних і соціальних проблем регіону.