Поннятя валових витрат та валових доходів та амортизаційних

Поннятя валових витрат та валових доходів та амортизаційних відрахувань

1. Термінологічний словник 
   Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — поступове віднесення видатків на їхнє придбання, виготовлення або покращення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань. 
   Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні та за межами території України. 
   Валові витрати — сума будь-яких видатків платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які набуваються (виробляються) платником податку для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності. 
   Господарська діяльність — будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь даної особи в організації цієї діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. 
   Матеріальний актив — основні фонди і оборотні активи в будь-якому вигляді, який відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів і нематеріальних активів 
   Нематеріальний актив — об’єкти інтелектуальної власності, в тому числі промислової, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, установленому відповідним законодавством, нематеріальними активами.  
   Основні фонди та групи — матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.  
   Скоригований валовий дохід — це валовий дохід без урахування доходів, що не включаються до валового доходу.

 

Об’єкт оподаткування    Об’єктом оподаткування, відповідно  до ст. 3 Закону України “Про  оподаткування прибутку підприємств”, є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.     Однією зі складових при визначенні об’єкта оподаткування є поняття “валовий доход”. Валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає:     1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);     2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;     3) доходи від операцій особливого виду, передбачених ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;     4) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);     5) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді;     6) доходи з інших джерел, закріплені підпунктом 4.1.6 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.     Пунктом 4.2 ст. 4 цього Закону закріплено перелік грошових сум, що не включаються до складу валового доходу.     Наступним поняттям, зміст якого безпосередньо впливає на визначення об’єкта оподаткування є валові витрати. Валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.     До складу валових витрат включаються:     1) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, передбачених законом;     2) суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених законом;     3) суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75% таких осіб, цим об’єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного податком прибутку попереднього звітного періоду;     4) суми коштів, внесених до страхових резервів;     5) суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України “Про систему оподаткування”, за винятком податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 ст. 5 Закону.     Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;     6) суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, встановлених правилами податкового обліку, і підтверджені такими документами в звітному податковому періоді;     7) суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв’язку з допущеними помилками і виявлені в звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання;     8) суми безнадійної заборгованості в частині, що не віднесена на валові витрати, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності;     9) суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу у визначеному порядку;     10) деякі інші витрати, передбачені пунктом 5.2 ст. 5 Зако ну України “Про оподаткування прибутку підприємств”.У пункті 5.3 ст. 5 Закону законодавець установив перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат.Поряд із валовими доходами та валовими витратами для обчислення об’єкта оподаткування необхідно з’ясувати суму амортизаційних відрахувань. Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.     Амортизації підлягають витрати:     1) на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання;     2) на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;     3) на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;     4) капітальні поліпшення якості земель, не пов’язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.     Не підлягають амортизації та повністю належать до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:     - придбання і відгодівлю продуктивної худоби;     - вирощування багаторічних плодоносних насаджень;     - придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;     - утримання основних фондів, що перебувають на консервації.     Не підлягають амортизації та здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування:     - витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;     - витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;     - витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;     - витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.     Відповідно до підпункту 8.2.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основні фонди підлягають розподілу на чотири групи. До першої групи віднесено будинки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі. Основні фонди цієї групи мають мінімальну (порівняно з іншими групами) квартальну норму амортизації — 2%. Друга група включає автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. Квартальна норма амортизації основних фондів другої групи становить 10%. Третю групу складають будь-які основні фонди, що не включені до першої, другої та четвертої груп. До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Норми амортизації третьої і четвертої груп основних фондів становлять відповідно 6% та 15%.     Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують встановлені. Зазначене рішення приймає платник податку до початку звітного податкового року, і його не може бути змінено протягом такого року, а також воно доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року.     Для платників податку, визнаних монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов’язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.     Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов’язкових платежів).     Для суб’єктів космічної діяльності тимчасово, до 1 січня 2009 р., встановлено щорічну 20-процентну норму прискореної амортизації основних фондів групи 3.      Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об’єктів основних фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об’єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.     Виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом.     Проведення будь-яких робіт, пов’язаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаних вище документів не є свідченням про виведення таких основних фондів з експлуатації.

 

 

 

Податкова політика та її головні напрями

 

ержава для відображення інтересів суспільства в найбільш важливих галузях життєдіяльності розробляє та реалізує відповідну політику - економічну, військову, соціальну, міжнародну тощо.   Одними з основних елементів  системи державного регулювання є фінансові механізми, що безпосередньо ґрунтуються на фінансовій та відповідно податковій політиці держави.

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання мобілізованих фінансових ресурсів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Податкова політика - це невід'ємна складова фінансової політики держави, що виражається через систему дій в області податків, зборів та інших платежів та направлена на реалізацію поставлених  загальнодержавних завдань, що мають бути виконанні для задоволення потреб суспільства.

Податкова політика держави - це діяльність держави  у сфері встановлення, правого регламентування та організації справляння податків, зборів та інших платежів  до централізованих фондів грошових коштів.

Податкова політика, що здійснюється нині в регулюванні економік  країн світу характеризується  перш за все рівнем участі держави в підтриманні макроекономічної стабільності. Не дивлячись на економічні, національні, політичні та інші особливості при визначені основних напрямів податкової політики будь-якої держави  проявляється  визначальна роль держави як активного учасника в  процесі суспільного виробництва. Вирішення економічних, соціальних  та інших завдань впливає на відповідні напрямки формування та здійснення податкової політики. Визначив задачі та цілі податкової політики, держава вибирає методи та інструменти її здійснення. Вибір того чи іншого  інструментарію залежить від: економічної кон'юнктури, політичної ситуації, коротко та довгострокових планів соціально-економічного розвитку країни, національних традицій тощо.

Виходячи із загальної  фінансової політики, завдань податкової політики, визначаються головні принципи, що забезпечують її дієвість  при регулюванні економічних процесів, а саме:

Принцип справедливості та соціальної направленості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури та рівня оподаткування, яка мають максимально задовольняти всі верстви населення, господарюючі суб'єкти.  З принципом соціальної справедливості щільно пов'язаний  принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів     може   забезпечити рівнонапруженість.

Принцип вигідності або економічної зацікавленості -  як для держави так і для платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку має отримати максимум благ чи послуг, яка б задовольняла його уяву про їх вартість.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики:

по-перше, дає змогу всім суб'єктам  фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Ні про яке  нормальне фінансове планування, в таких умовах не може бути й мови.

по-друге, стабільність податкової політики забезпечує високій рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

Принцип економічної ефективності. Така ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність затрат пов'язаних з обліком платників і збирання податків, порівняно з надходженнями від цих податків.

Гнучкість податкової політики. Даний принцип відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів як фінансових інструментів впливу на  економіку країни.

Основи податкової політики складуються  на кожний фінансовий рік через прийняття державного бюджету, а її проведення здійснюється шляхом  прийняття відповідних законодавчо-нормативних актів.

Виділяють три основні напрямки здійснюваної податкової політики,  які використовуються на сучасному етапі розвитку економічно розвинених країн:

-          Політика максимальних податків, при  цьому підвищення податків не супроводжується зростанням державних доходів;

-          Політика середнього рівня оподаткування;

-          Політика, що передбачає високий рівень податків, але при значному рівні соціального захисту суспільства.

При визначені ефективності здійснюваної податкової політики виділяють  поняття етатизму - пріоритет інтересів  держави над суспільством  та обов'язків суб'єктів перед їх правами.

Усю сукупність завдань  податкової політики  умовно поділяють на три групи:

фіскальна - мобілізація  коштів до бюджетів усіх рівнів для  забезпечення держави фінансовими  ресурсами.

економічна - спрямована на підвищення рівня екномічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем.

контролюча - контроль за діяльністю суб'єктів екномічних відносин

При розробці податкової політики враховуються інтереси всіх сторін податкових відносин. На практиці податкова політика здійснюється через відповідний податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно - правових форм і методів управління оподаткування. Держава додаєцьому механізму юридичну форму через податкове законодавство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• система оподаткування - сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку;
• суб'єкти оподаткування - платники податків і зборів (юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори );
• об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування;
• податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування;
• джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції;
• податкова система - це сукупність податків і зборів; механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб’єктів податкової роботи, які забезпечуть адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів;
• податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави

 

 

3. Податкова політика держави. Податковий кодекс.

 

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР “Про основні положення податкової політики та податкову реформу в Україні” та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР “Про основні положення податкової політики в Україні”, а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року №621/96 “Про заходи по реформуванню податкової політики”. Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Тобто податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Мета державної податкової політики полягає у подальшому розвитку ринкової інфраструктури, подоланні спаду виробництва, стабілізації економіки, стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість.  Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що  економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм.

Формуючи свою податкову  політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від  вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку  на прибуток, прибуткового податку  з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необґрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

 

• До елементів податкової політики належать:

1. Порядок встановлення (зміни, скасування) податків, зборів (обов’язкових платежів), встановлення та скасування яких в Україні здійснюються Верховною Радою, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а також сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування.

2. Сукупність податків і зборів, яка ( визначена Законом України «Про систему оподаткування», яким передбачено, що в Україні справляються загальнодержавні та місцеві податки, збори (обов’язкові платежі).
3. Порядок закріплення податків, зборів (обов’язкових платежів) за бюджетами та державними цільовим фондами, що регулюється Законом України «Про систему оподаткування», законами про Державний бюджет України на відповідний рік та Бюджетним Кодексом України.
4. Система податкових органів України, яка включає Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, державні податкові інспекції у містах з районним поділом, районах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.
5. Права і обов’язки платників податків і податкових органів, що регулюються Законами України «Про систему оподаткування» та про «Державну податкову службу в Україні».
6. Сукупність способів утримання податків ( податки можуть утримуватися з джерела, за декларацією і за платіжним повідомленням).
7. Види, форми та методи податкового аудиту, які визначаються методичними рекомендаціями Державної податкової адміністрації України.
8. Види відповідальності учасників податкових правовідносин. Як органи податкової служби, так і платники податків можуть нести дисциплінарну, фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення законодавства України.