Особливості змісту зовнішньоекономічного контракту

. Особливості змісту зовнішньоекономічного  контракту. Право країни, що визначає  права та обов'язки сторін. Базисні  умови поставок

 

 

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена  угода двох або більше суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у  зовнішньоекономічній діяльності.

 

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які  прямо та у виключній формі  заборонені законами України. Сторони  зовнішньоекономічного договору (контракту) мають бути здатними до укладання  договору (контракту) відповідно до законів  України та/або закону місця укладання  договору (контракту). Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або  вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

 

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним  у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або  міжнародних договорів України.

 

Вимоги до форми, порядку  укладання та виконання зовнішньоторговельних  договорів (контрактів) визначаються: 1) ГК України; 2) ЦК України; 3) законами України: "Про зовнішньоекономічну  діяльність"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"; 4) указами Президента України: від 04.10.1994 р. № 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків  за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України"; від 04.10.1994 р. № 567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації  комерційних термінів"; 5) Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного  регулювання і валютного контролю" ; 6) Постановою Кабінету Міністрів України  і Національного банку України  від 21.06.1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті"; 7) Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201 (зареєстр. в Міністерстві юстиції України 21.09.2001 р. за № 833/6024), іншими нормативно-правовими  актами України тощо.

 

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" та інших законів  України з урахуванням міжнародних  договорів України. Суб'єкти господарювання при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати  відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у  виключній формі Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законами України.

 

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом  зовнішньоекономічної діяльності або  його представником у простій  письмовій формі, якщо інше не передбачено  міжнародним договором України  чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного  договору (контракту) може випливати  з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які  не суперечать Закону України "Про  зовнішньоекономічну діяльність".

 

Дії, які здійснюються від  імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим  на це належним чином, вважаються діями  цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

 

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" та п. 9 постанови Кабінету Міністрів України і Національного  банку України від 17.07.1995 р. № 523 "Про  стан виконання Указу Президента України від 18.06.1994 р. № 319 "Про  невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами"" наказом Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201 затверджено  Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Воно застосовується при укладанні договорів купівлі/продажу  товарів (надання послуг, виконання  робіт) та товарообмінних договорів  між українськими суб'єктами підприємницької  діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької  діяльності незалежно від форм власності  та видів діяльності.

 

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і  відображаються в умовах договору (контракту). Відповідно до ст. 43 Закону України "Про  міжнародне приватне право" сторони  договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір  права прямо заборонено законами України.

 

Право вибору правової системи, якій будуть підпорядковані відносини  сторін у праві, має назву "автономія  волі сторін", яка виступає фундаментальним  принципом міжнародного приватного права. У другій половині XX ст. відбулося  посилення впливу колізійного принципу "автономії волі сторін" не лише на Європейському континенті, й у  Західній півкулі, де в минулому відмічалося  досить стійке його не-сприйняття. Цей  принцип знайшов своє закріплення  в більшості міжнародно-правових актів, серед яких Кодекс Бустаманте, Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу  товарів,1955 р., Конвенція про право, що застосовується до договірних зобов'язань, 1980 р., Міжамериканська конвенція  про право, що застосовується до міжнародних  контрактів, 1994 р. та багато інших1. На підставі ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин  можуть самостійно здійснювати вибір  права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права має  бути явно вираженим або прямо  випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір  права може бути здійснений щодо правочину  в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

 

 

Вибір права або зміна  раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин  у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання  тощо. Вибір права або зміна  раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають  зворотну дію і є дійсними з  моменту вчинення правочину, але  не можуть: 1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми; 2) обмежити чи порушити права, яких набули треті  особи до моменту вибору права  або зміни раніше обраного права.

 

Як зазначає В. С. Мілаш1, у  цілому принцип автономії волі підлягає обмеженню на трьох рівнях: 1) за відсутності  іноземного елемента у правовідносинах (ч. 6 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право"); 2) коли сторона  у договорі вимагає спеціального захисту (у даному випадку обмеженням принципу автономії волі в силу ст. 45 Закону України "Про міжнародне приватне право" є споживчі договори); 3) коли мають місце "міжнародно-імперативні  норми внутрішнього права".

 

Обране сторонами іноземне право не може витіснити ті норми  національного права, що примусово  регулюють дані обставини справи, незважаючи на право, що застосовується до договору2 (наприклад, інвестиційна діяльність іноземних інвесторів, вимога до засновницького договору - ст. 46 Закону України "Про міжнародне приватне право).

 

Проте необхідно додатково  виділити в окремий рівень обмеження  автономії волі сторін в силу публічного порядку. Норма права іноземної  держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких  випадках застосовується право, яке  має найбільш тісний зв'язок із правовідносинами, а якщо таке право визначити або  застосувати неможливо, застосовується право України. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують  публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і  свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження  майна фізичної або юридичної  особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне  заволодіння ним.

 

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної  або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності  Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває  під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України ); правочини  щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим  вилучених з обігу або обмежених  в обігу об'єктів цивільного права  тощо.

 

Відмова в застосуванні права  іноземної держави (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про міжнародне приватне право") не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або  економічної системи відповідної  іноземної держави від правової, політичної або економічної системи  України.

 

У разі відсутності згоди  сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього  договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої ст. 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для  змісту договору, є: 1) продавець - за договором  купівлі-продажу; 2) дарувальник - за договором  дарування; 3) одержувач ренти - за договором  ренти; 4) відчужувач - за договором довічного  утримання (догляду); 5) наймодавець - за договорами найму (оренди); б) позикодавець - за договором позички; 7) підрядник - за договором підряду; 8) виконавець - за договорами про надання послуг; 9) перевізник - за договором перевезення; 10) експедитор - за договором транспортного  експедирування; 11) зберігай - за договором  зберігання; 12) страховик - за договором  страхування; 13) повірений - за договором  доручення; 14) комісіонер - за договором  комісії; 15) управитель - за договором  управління майном; 16) позикодавець-за договором позики; 17) кредитодавець - за кредитним договором; 18) банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунка; 19) фактор - за договором факторингу; 20) ліцензіар - за ліцензійним договором; 21) право-володілець - за договором комерційної  концесії; 22) заставодавець - за договором  застави; 23) поручитель - за договором  поруки.

 

Однак правом, з яким договір  найбільш тісно пов'язаний, вважається: 1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно  знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена  реєстрація; 2) щодо договорів про  спільну діяльність або виконання  робіт - право держави, у якій провадиться  така діяльність або створюються  передбачені договором результати; 3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право  держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

 

Згідно з положеннями  ст. 47 Закону "України про міжнародне приватне право" право, що застосовується до договору, охоплює: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов'язки сторін; 4) виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного  виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) відступлення права вимоги та переведення  боргу згідно з договором.

 

Якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а  також заходів, які мають бути вжиті в разі невиконання або  неналежного виконання договору, неможливе застосування визначеного  права, може бути застосоване право  держави, у якій здійснюється виконання  договору.

 

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і  відображаються в умовах договору (контракту).

 

1. До умов, які мають  бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про  інше щодо викладення умов  договору і така домовленість  не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних  умов, без погодження яких сторонами  договір може вважатися таким,  що неукладений, або його може  бути визнано недійсним внаслідок  недодержання форми згідно з  чинним законодавством України,  належать:

 

1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його  укладення.

 

1.2. Преамбула. У преамбулі  зазначається повне найменування  сторін - учасників зовнішньоекономічної  операції, під якими вони офіційно  зареєстровані, із зазначенням  країни, скорочене визначення сторін  як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої  укладається зовнішньоекономічний  договір (контракт), та найменування  документів, якими керуються контрагенти  при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

 

1.3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один  із контрагентів зобов'язаний  поставити (здійснити) іншому  із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого  результату роботи, що виконується.

 

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту  на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або  назва товару, що є кінцевою метою  переробки давальницької сировини).

 

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації"), який має  бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).

 

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується ще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

 

У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької  сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.

 

Технологічна схема переробки  давальницької сировини повинна  відображати: усі основні етапи  переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію; кількісні  показники сировини на кожному етапі  переробки з обґрунтуванням технологічних  втрат сировини; втрати виконавця  переробки на кожному етапі переробки.