Становлення податкової системи в Україні: історичний аспект

2.3 Аналіз надходжень місцевих  податків і зборів

Проблеми місцевого оподаткування  мають сьогодні особливу гостроту й  актуальність, оскільки місцеві податки  і збори є важливим і ефективним інструментом впливу держави на економіку  регіонів.

Варто відзначити, що у процесі  еволюції із 1993р. по 2010р. місцеві податки  і збори так і не стали вагомим  джерелом фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Практика справляння місцевих податків і зборів в Україні свідчить про  зростання із кожним роком надходжень від цих платежів. Так у 1993р. в  результаті справляння даних платежів місцеві бюджети отримали 0,31 млн. грн. У 1998р. сума місцевих податків і  зборів становила – 393,5млн. грн., у 2003 р. - 592,4 млн. грн, у 2008 р. - 819,9 млн. грн., отже, за 10 років річна сума надходжень в бюджет від місцевих податків зросла більш ніж удвічі. Але, хоча і сума надходжень з місцевих податків і  зборів щорічно росте, то питома вага їх у місцевому бюджеті щорічно  зменшується – з 3,5% у 2001р. до 1,14 % у 2009р. При цьому, більшість зазначених коштів отримують бюджети великих  міст (в основному обласні центри). Це свідчить про зменшення ролі місцевих податків і зборів у місцевих бюджетах.

За останні роки в Україні  намітилась позитивна тенденція  зростання абсолютних надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів. У цілому, у 2006-2010 роках, частка надходжень від місцевих податків була в межах 2-1% (табл. 2.1).

                                                                                                       

 

 

 

  Таблиця 2.1

Питома вага місцевих податків і  зборів у доходах місцевих бюджетів України за 2006-2010 роки

                                                                                                            млн. грн.

Показники	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Доходи місцевих бюджетів України	39866,0	58 349,0	73 872,1	71 035,7	80516
Місцеві податки і збори	644,3	729,9	820,0	808,6	890,5
У % місцеві податки і  збори до доходів місцевих бюджетів України	1,61	1,25	1,11	1,14	1,11

 

 

Аналізуючи дані  таблиці 2.1 можна зробити висновки, що місцеві податки та збори не відіграють важливої фіскальної ролі в наповненні місцевих бюджетів. Аналізуючи їх, варто відзначити, що щорічно в Україні відбувається зростання як і дохідної частини місцевих бюджетів, так і обсягів місцевих податків і зборів. Так у 2005 році місцеві податки і збори дорівнювали 598,2 млн. грн., то у 2009 році вони зросли на 210,4 млн. грн. і становили 808,6 млн. грн.

Незважаючи на це, питома вага місцевих податків і зборів зменшувалася з 1,97% у 2005 році до 1,14% у 2009 році. Найменший  такий показник спостерігався у 2008 році – 1,11%. В загальному, на зниження ролі місцевих податків і зборів у  формуванні місцевих бюджетів вплинуло скасування у 2004 році готельного збору  і збору за проїзд територією області  автотранспорту, які приносили значні прибутки до бюджетів.

Динаміка доходів місцевих бюджетів та місцевих податків і зборів наведено на рисунку 2.4

 

Рис.2.4 Динаміка доходів місцевих бюджетів та місцевих податків і зборів по Україні за 2006-2010 роки.

Фіскальна роль місцевих податків і  зборів у формуванні дохідної частини  місцевих бюджетів України, поки що дуже мала. А у 2010 році мало місце зменшення  як абсолютної величини доходів так  і місцевих податків і зборів.

Найбільше доходів до місцевих бюджетів України спостерігалось у 2009 році, і  вони становили 73872,1 млн. грн., в цьому  ж році до місцевих бюджетів надійшло найбільше доходів від справляння місцевих податків із борів – 820,0 млн. грн.

Найбільшу частку у податкових надходженнях становлять ринковий збір та комунальний  податок. В Україні питома вага цих  податків у загальному обсязі перевищує 80%.

Провівши аналіз ролі місцевих податків і зборів у формуванні дохідної частини  місцевих бюджетів, можна зробити  висновки, що на сучасному етапі  розвитку місцеві податки є другорядними по відношенню до загальнодержавного оподаткування, оскільки не виконують  ні фіскальної, ні регулюючої функції. Саме тому вітчизняна система місцевого  оподаткування потребує докорінного  реформування.

Поки що важко судити, як саме зміняться  надходження від справляння даних  податків і зборів. Але на нашу думку, вони є більш ефективними, оскільки охоплюють тільки найбільш прибуткові сфери діяльності.

Тож, вирішення проблем наповненості місцевих бюджетів, надання місцевим податкам та зборам пріоритетності в  формуванні власних доходів, розширення самостійності органів місцевої влади зможуть відіграти важливу  роль у вдосконаленні бюджетно-фінансової політики, реформуванні бюджетно-фінансової системи. Оскільки місцеві податки  повинні складати основу доходів  необхідно розширити їх кількість, доцільно віднести до їх складу окремі види майнових податків, розширити  права місцевих органів влади  щодо їх встановлення, затвердження ставок та надання пільг. 

РОЗДІЛ ІІІ

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Зарубіжний досвід податкової систем

Податкові системи окремих країн  Європи формувалися в абсолютно  різних умовах. Лише в середині XX століття в розвитку систем оподаткування з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєнними економічними реформами. Високий рівень державних видатків на той час супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голандії - 41,3%.

Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимальними ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян.

Особливо важливий вплив цей  податок може здійснювати на розміщення штаб-квартир корпорацій, а також  науково-дослідних центрів, виробництв, використовуючи висококваліфіковану  робочу силу.

Надто цікавим з позиції єдиного  європейського ринку є оподаткування  доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);

резидентний принцип заключається в тому, що ставка податку не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні отримувача доходу. Для того, щоб недопустити подвійного оподаткування в більшості країн - членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються при розрахунках в середині країни.

Особливий вид податків, що застосовується в деяких країнах членах ЄС - податок  на приріст капіталу. В більшості країн цей податок стягується не в момент цього приросту, а в момент його реалізації (наприклад, після продажу акцій). В Бельгії і Франції цей податок стягується по ставці, нижче ставки податку на прибуток. В Німеччині, Голландії, Італії податок з громадян на приріст капіталу при довгострокових вкладеннях взагалі не стягується. Специфічною формою приросту капіталу є отримання прибутку (збитку) при зміні валютного курсу. Такі доходи оподатковуються за ставкою податку на прибуток, але в деяких країнах такий податок не використовується. Так, в Великобританії зміна доходу в результаті зміни валютного курсу не вважається фінансовим результатом.

Окремо слід зупинитися на такому важливому елементі фіскальної політики європейських держав, як податок на додану вартість. З середини 70-х х років він став невід'ємною часткою оподаткування країн - членів Європейського Союзу. В теперішній час цей податок можна назвати одним з прикладів гармонізації податкової політики цих країн. Влітку 1991 року практично всі країни - члени ЄС (за винятком Великобританії) погодились з необхідністю встановити мінімальну нормативну ставку ПДВ в розмірі 15%. Раніше рекомендована ставка ПДВ визначалася в інтервалі 9-19% (низька -4-9%). Однак, не дивлячись на досягнення принципової згоди щодо розміру ставок податку на додану вартість, говорити про гармонізацію ще рано. Так, якщо в Іспанії нормальна ставка ПДВ - 15%, в Німеччині - 14% (низька 6,5%), то у Франції діє ставка 18,6% (крім того, існують ще ставки 5,5; 27,8 та 33,33%), в Данії навіть 25%.

В Голландії існують дві ставки ПДВ: загальна - 17,5% та 6% - для продовольчих товарів і медикаментів. Щодо товарів, які визначені для експорту то вони звільняються від ПДВ. В Голандії цей податок повинен сплачуватись на кожній стадії виробництва і розподілу товарів та послуг. Завдяки зменшенню на попередніх стадіях, ПДВ не має накопичувального ефекту.

В Італії з січня 1973 року введений податок на додану вартість, який замінив  раніше існуючий податок з обороту, і є зараз основним серед непрямих податків. Існують чотири ставки ПДВ: мінімальна - 4% (для товарів першої необхідності), а також ставки 9 і 13%, і найбільш поширена - 19%. Вивезення  товарів на експорт, міжнародні послуги  і пов'язані з ними операції не оподатковуються ПДВ в силу того, що вони не вважаються здійсненими на території країни.

Пов'язане з розширенням Європейського  Союзу пожвавлення економічної  конкуренції наприкінці XX - початку XXI століть поставило більшість  європейських країн перед необхідністю реформування своїх податкових систем, яке відбувається передусім у  напрямі зниження податкового навантаження на працю і капітал. З метою  створення сприятливих умов для  залучення прямих іноземних інвестицій та прискорення економічного зростання  проведено поетапне зниження ставок податку на прибуток підприємств, зокрема  в Польщі з 34 відсотків у 1999 році до 19 відсотків у 2004 році, Словаччині відповідно з 40 до 19 відсотків, Чехії - з 35 до 28, Латвії - з 25 до 15, Литві - з 29 до 15 відсотків.

У ряді європейських країн запроваджено єдину ставку податку з доходів  фізичних осіб: у Литві, Латвії та Естонії  відповідно 33, 25 і 26 відсотків, у Словаччині - 19 відсотків. У деяких країнах податок з доходів фізичних осіб має прогресивний характер, однак у ході його реформування ступінь податкової прогресії зменшувався внаслідок зниження величини ставок та зменшення їх кількості, зокрема в Угорщині, Польщі та Чехії.

Іноземні системи прямого оподаткування  доходів фізичних осіб мають уже  досить апробовану часом практику становлення  та розвитку на базі глибокого усвідомлення кожним платником податку свого  конституційного обов'язку — сплати податків.

Значні соціальні видатки та постійна увага держави до платника податків поступово виховали свою податкову  культуру, яка зовсім інша від вітчизняних  реалій. Також по іншому розуміється  і сутність категорії «податок»: в Німеччині - це підтримка, яку громадяни  надають державі; у Великобританії - це обов'язок перед державою; у США  податок розуміється як «такса»; у Франції - як обов'язкова плата. Для  нашої держави, як не прикро, розуміння  даної фінансової категорії зводиться  лише до примусового платежу. 
На відміну від України, де порядок, ставки, правила оподаткування податком із доходів фізичних осіб встановлюються виключно на загальнодержавному рівні, в іноземних державах органам місцевого самоврядування надано досить широке право в сфері податкової юрисдикції. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки, за якими будуть оподатковуватися доходи громадян. 
Досить цікавою є практика справляння податку в Китайській Народній Республіці. Держава надає право податковим агентам компенсувати витрати на забезпечення сплати податку в розмірі 2% від суми утриманого податку. На відміну від вітчизняних реалій, в яких передові комп'ютерні технології в процесі подання податкової звітності тільки почали застосовуватися на практиці, в Австралії визначення податкового зобов'язання та суми податку, що підлягає поверненню, за допомогою інформаційних технологій є вже досить широко апробованим. Пересічний платник податку може скористатися через мережу Інтернет так званим tax calculator - податковим калькулятором, робота якого побудована за принципом алгоритму. Задаючи суму отриманого доходу та параметри, що є характерними для платника податку (пільги, знижки, витрати), програма самостійно обраховує необхідні фіскальні показники. 
Податки на спадщину як одна із складових прибуткового оподаткування у розвинутих країнах світу не відіграє значної ролі, якщо розглядати його з точки зору ефективного фіскального інструменту. У деяких країнах, таких як Італія, Люксембург, Австралія, Канада і Нова Зеландія, спадок узагалі не розглядається як об'єкт, з якого сплачується податок.