Теоретичні засади формування митної системи України щодо овочевих консервів” бесплатно!

Комунікації в управління персоналом - ефективне управління персоналом безпосередньо пов’язане з вдосконаленням комунікативних процесів на всіх рівнях. Комунікація – це обмін інформацією, на основі якого керівник отримує необхідну інформацію для прийняття ефективних рішень і доводить їх до працівників. Обмін інформацією вбудований у всі види управлінської діяльності, тому комунікації названі з’єднуючим процесом.

 Менеджери,  реалізуючи свої функції, від  50до 90 % робочого часу витрачають  на комунікації. 

 В  соціальній психології комунікацією називається передача інформації, повідомлення. Вона може мати як двосторонній, так і односторонній характер. Комунікації в системі управління персоналом є двостороннім процесом, оскільки має місце взаємний обмін інформацією між суб’єктом і об’єктом управління, тобто між керівниками і підлеглими. Такі комунікації реалізуються як процеси спілкування людей в організації.

 контакт,  повідомлення 

 код,  контекст 

Спілкування – це міжособовий або міжгруповий  процес, в основі якого лежить обмін між людьми результатами їхньої психологічної діяльності: засвоєною інформацією, думками, оцінками, почуттями, настановами тощо.

 У  спілкування люди вступають з  певного приводу. Воно обов’язково  має або передбачає певний  результат - зміну діяльності  або поведінки інших людей.  В процесі спільної діяльності  поряд із взаємодіючими суб’єктами  спілкування є предмети спілкування,  які визначають його зміст.  Таким чином, в управлінні персоналом  спілкування реалізується як ділове. Разом з тим в організації мають місце і неформальні комунікації, що виникають на психологічній основі. Контакти, в яких проявляються особистісні якості людей, їх думки, почуття, емоції у спілкуванні, є найбільш прийнятними і поширеними в організації.

 Обмеження  контактів створюють психологічні  бар’єри між людьми, що призводять до погіршення взаємовідносин, відсторонення від цілей організації.

 Спілкування  як міжособова взаємодія представляє собою сукупність зв'язків і взаємодій, що виникають і закріпляються між людьми в процесі їхньої спільної діяльності.

 Компонентами  структури спілкування є: зміст, мета, засоби, учасники, тип зв’язку, форма, результат.

 Змістом  спілкування є інформація, пов’язана  з організаційно-технологічними, соціальними процесами, обміном знаннями, почуттями, переконаннями. Мета пов’язується з досягненням певного результату. Засобами спілкування виступають слово (вербальне спілкування), міміка, жести, інтонації (невербальне спілкування). Суб’єктами спілкування є конкретні люди, групи. Типи спілкування - однонаправлене і двонаправлене. Форми спілкування – безпосереднє (віч – на - віч), опосередковане технічними засобами передачі усної мови (телефон) і письмового тексту (телефакс, комп’ютерні мережі), а також матеріальними носіями інформації у вигляді документальних повідомлень.

 Управлінське  спілкування – це ділове спілкування між суб’єктом і об’єктом управління в організаціях, яке здійснюється знаковими засобами і зумовлене потребами спільної діяльності.

В управлінні персоналом спілкування є самостійним  компонентом управлінської діяльності, здійснюється за допомогою специфічних  засобів - мовних і немовних та характеризується суб’єктивною зорієнтованістю (на іншу людину).

 Виділяють  три сторони у спілкуванні: 

 §  комунікативну; 

 §  інтерактивну;

 §  перцептиву.

 В  управлінському спілкуванні суб’єкт  і об’єкт управління обмінюються  інформацією у формі рішень, замислів, ідей, звітів, доповідей, повідомлень. Саме ділове спілкування в цьому випадку виступає як комунікативний процес, особливостями якого є:

 §  наявність зворотного зв’язку; 

 §  наявність комунікативних бар’єрів;

 §  феномен комунікативного впливу.

 Інтерактивна  сторона управлінського спілкування  пов’язана з організацією праці – її поділом, кооперацією, синхронізацією відповідно до технологічного процесу.

 Перцептивна  сторона управлінського спілкування  визначається як процес сприйняття  і взаємного розуміння між учасниками управлінських відносин.

 Такий  зворотній зв’язок негативно  позначається на процесі управління.

 Причинами  опосередкованого зворотного зв’язку є:

- відсутність  взаємної довіри між керівником  і підлеглим;

- неправильно  вибраний стиль керівництва; 

- окремі  особистісні якості учасників  спілкування – неправдивість,  надмірна скромність;

- наявність  у партнерів психологічних комплексів, наприклад “захисного”;

- відсутність  достатньої мотивації до діяльності;

 §  позитивний або негативний зворотній  зв’язок. Особливе значення таких  зворотніх зв’язків між керівником  і підлеглим зумовлене процесом сприймання інформації. Обмеженнями для негативного зворотнього зв’язку з боку підлеглого є: побоювання можливих неприємних наслідків для себе; соціально-культурний фактор (норми, традиції, які обмежують критичні висловлювання); психологічне напруження. Щодо керівників, то негативна зворотна інформація по відношенню до підлеглих часто розглядається ними як ефективна форма управлінського спілкування. Висловлювання можуть принижувати людську гідність підлеглого. В результаті виникають комунікативні бар’єри у спілкуванні, конфлікти. Разом з тим негативний зворотній зв’язок в управлінському спілкуванні має об’єктивну основу, оскільки не всі працівники однаково ставляться до своїх функціональних обов’язків. Завдання полягає в тому, щоб керівник знаходив найбільш ефективні форми негативного зворотнього зв’язку.

 Позитивний  зворотній зв’язок між керівником  і підлеглим також може проявлятися не повною мірою. Так, з боку підлеглого він може стримуватися через небажання демонструвати свої переваги або, щоб не виглядати підлабузником. З боку керівника обмеження на позитивний зворотній зв’язок зумовлюються такими причинами:

- побоювання, що похвала, схвалення погано  вплинуть на підлеглого;

- переконання,  що ефективна робота є обов’язком  працівника, а тому немає необхідності в позитивному зворотньому зв’язку;

- переконання,  що негативний зворотній зв’язок  краще мотивує працівника.

 Практика  успішних організацій свідчить, що обмеження позитивного зворотнього зв’язку в процесі управління знижує ефективність управління, дезорієнтує підлеглих, знижує у них почуття причетності і значення в організації.

 Процес  спілкування в управлінні персоналом  складається з окремих етапів, послідовне здійснення яких має важливе практичне значення. Основними етапами є:

- встановлення  контакту;

- попереднє  інформування;

- основний  етап (обговорення предмета спілкування,  обмін думками, досягнення мети);

- формулювання  висновків щодо результатів спілкування; 

- заключний  етап.

 Встановлення  контакту шляхом привітання полягає  у формуванні доброзичливої атмосфери  і позитивного фону спілкування. Попереднє інформування здійснюється з метою надання співбесідникові необхідної інформації щодо ситуації і проблеми, яка є предметом обговорення. Метою основного етапу є досягнення мети спілкування. Найбільш доцільним є діалог. Для цього керівник повинен добре володіти вербальним і невербальним способами спілкування; вміти ставити запитання і фіксувати інформацію; аргументувати свої судження; надавати підлеглому можливість зворотного зв’язку; справляти психологічний вплив (переконувати, програмувати).

 Аргументацію  необхідно вести коректно, використовуючи  зрозумілу і однозначну за  змістом термінологію та враховуючи  інтереси і потреби працівника. В процесі критики слід підкреслювати свою повагу до нього та впевненість в його позитивних ділових якостях.

 Етап  контролю результативності спілкування,  зокрема щодо формування мотивів  діяльності працівника, полягає  у формулюванні відповідних висновків.  Вони спрямовані на констатацію досягнутих результатів спілкування та умови їх реалізації з боку працівника.

 Заключний  етап спілкування залежить від  досягнутої мети. Якщо мета досягнута,  то спілкування завершується  ритуалом прощання, якщо ні –  то працівникові надається можливість  покращити свої результати з обов’язковим контролем за ними з боку керівника.

 Регулятором  відносин між людьми в організаціях  є етичні норми, в яких виражені  уявлення про добро і зло,  справедливість і несправедливість, правильність і неправильність  вчинків, рішень.

 Зовнішніми  проявами ефективного спілкування  є такт і толерантність. Такт  – практичний розум, почуття  міри і пристойності, які виражаються по відношенню до інших людей і диктують найбільш делікатну лінію поведінки.

 Толерантність  – властивість людини неупереджено  оцінювати інших людей, події,  явища, що характеризуються протирічивими  рисами; здатність з повагою ставитися  до думок і переконань інших  людей.