Бальнеологічні ресурси Закарпаття

Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність як на внутрішньому так і на міжнародному туристичних ринках.

Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є:

низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об'єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування;

відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму. [13; 84 с.]

Стримуючими чинниками сталого розвитку туризму і курортів є відстала маркетингова стратегія просування національного туристського продукту на зовнішні туристські ринки, мізерний асортимент туристського продукту, висока вартість і стан транспортного обслуговування, неконтрольована державою ситуація в політиці цін і тарифів на туристичні та курортні послуги, відсутність пільгових кредитів і податкових пільг для турфірм, що займаються розвитком внутрішнього і соціального туризму та ін.. Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування туристичного іміджу країни, якісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Проблеми українського туризму багато в чому пов'язані з його слабким науковим забезпеченням і якістю професійної туристичної освіти.

Сталий розвиток туризму і курортів можливий при умові існування рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також, при умові створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту. [13; 86 с.]

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу може бути забезпеченим через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів.

Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів можлива через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача), параметрів якості будь-яких об'єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг, незалежно від їх категорії або рівня обслуговування.

Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, повинен здійснюватися через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституційне, науково-методичне, фінансове забезпечення, тощо. При цьому, стратегічне планування у сфері туризму необхідно здійснювати на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку.

Збереження природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреацйних зон. Незважаючи на очевидну економічну і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів. [29; 20 с.]

Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об’єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати екологічно – економічної, соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об’єктів їх інфраструктури.

Першочерговими завданнями формування політики у сфері діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка б визначала види санаторно-курортних закладів та напрями їх спеціалізації та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

- раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

- дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і методичної реабілітації;

- розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;

- створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних  ресурсів;

- розробка державного моніторингу природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;

- розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами;

- підготовка переліку курортів державного і місцевого значення [19; 88 с.]

Важливою проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності. Її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

Вирішення проблем рекреаційного природокористування на місцевому рівні ускладнюється відсутністю правової бази, яка регламентує і розмежовує повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Місцеві органи влади уповноважені попередньо розглядати плани використання природних ресурсів на своїх територіях, але вони не мають достатніх повноважень для прийняття рішень з проблем рекреаційного природокористування. Нормативні документи, що регламентують територіальне планування на місцевому рівні, складені на основі галузевого підходу до оцінки природних ресурсів. Вони не враховують агломераційний ефект, що виникає в результаті територіальних поєднань природних ресурсів і не включає оцінку природно-ресурсного потенціалу територій для визначення допустимого антропогенного навантаження на природні екосистеми.

Відповідно це вимагає розробки та впровадження процедур екологічного аудиту на базі еколого-економічної діагностики території.

Особливо це стосується тих природно-рекреаційних територій, економічна віддача від яких дуже значна. Однак, на сьогодні головне питання-це розробка системи заходів щодо їх екологічного оздоровлення, оскільки, слід відмітити певний дисбаланс в розвитку рекреаційних території та їх подальшій забудові. Разом з тим, аналіз сучасного стану та тенденцій розвитку курортно-рекреаційних територій взагалі свідчить про зниження їх оздоровчої функції.

Суб’єктом аналізу і оцінки курортно-рекреаційних територій виступають місцеві органи влади і це дає можливість врахувати при плануванні соціально-економічного розвитку територій різного адміністративного рангу інтереси відповідних ресурсокористувачів .

Для подолання депресивних тенденцій розвитку курортно-рекреаційних територій пропонуються наступні заходи:

- формування організаційно-економічних передумов, які слугуватимуть каталізатором процесів ресурсного відтворення через розвиток місцевих фінансів;

- цільове акумулювання певної суми інвестицій на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів для забезпечення екологозбалансованого розвитку території

Обґрунтовано, що в основі екологічної політики в сфері рекреаційного природокористування повинна стати ідеологія рентного оподаткування. Вищезазначене, без сумнівів, потребує доробки теоретико-методичних та прикладних аспектів щодо екологізації фінансового механізму розвитку курортно-рекреаційних територій. [19; 89 c.]

З урахуванням вищезазначеного необхідно констатувати про доцільність деяких доповнень до чинної законодавчо-правової бази стосовно фінансових важелів екологічного розвитку курортно-рекреаційних регіонів України.

3.3.         Екологічний стан Закарпатської області

Значна частина Закарпатської області розташована на південному мегасхилі Східних Карпат. Неоднорідність рельєфу регіону і його вертикальна витягну-тість від 100 до 2061 м н. р. м. зумовлює велику різноманітність мікрокліматичних умов. Такий рельєф істотно впливає на кількість опадів. Закарпаття розміщене в одному з найбільш зволожених районів України. Рівень опадів коливається від 600 до 2000 мм в місяць. По території області протікає 9429 річок загальною довжиною 19,86 тис. км., із них 152 ріки – довжиною понад 10 км., 4 – понад 100 км.: рр. Тиса, Латориця, Уж, Боржава. Середня густота річок в області становить 1,7 км/км2 – це найбільший показник на Україні. Розподіл водних ресурсів області нерівномірний. Найбільш багатоводною є р. Тиса, на долю якої припадає водних ресурсів і - становлять водні ресурси річок Уж та Латориця. З річок Уж та Латориця використовується 63,1% води від загального водопостачання області. Така диспропорція виникла внаслідок розміщення у минулому об’єктів промислового, комунального та соціально-культурного призначення.

Запаси прісних підземних вод на території області складають 1096,7 тис. м3/добу, або 401 млн.м3/рік і нерівномірно розподілені по районах. Зокрема, в гір-ських районах (В.Березнянський, Воловецький, Міжгірський, Рахівський) запаси підземних вод практично відсутні. Збільшення відбору підземних вод на перспективу дуже обмежене. [2; 14 с.]

По умовах захисту від забруднення, водоносні горизонти підземних вод, що експлуатуються, не захищені (тільки 20% відносяться до умовно захищених). Всі розвідані або діючі водозабори підземних вод в області є інфільтраційними. Якість підземної води повністю залежить від якісних характеристик поверхневого стоку і потребує особливого захисту.

У зв’язку з гірськими умовами та кліматичними особливостями величина річного стоку є дуже непостійна і змінюється нерівномірно на протязі року: близько 75% стоку припадає на паводки і тільки 25% - на меженний період.

Територія Закарпаття в межах України відноситься до найбільш паводко-небезпечних регіонів. Значні нахили в гірській частині визначають швидкі розвитки паводків, підйоми рівнів досягають 1,5-2,5 м за 3-4 години. Оскільки ріки на рівнині мають малі нахили, паводкові води розливаються тут, затоплюючи обширні площі. Паводки наносять значні втрати господарству області. Найбільші збитки нанесли паводки 1947, 1962, 1974, 1979, 1992, 1998 та 2001 рр.

Паводки виявляють значний вплив на деформацію русел та на розвиток ерозійних процесів.

На сьогодні в області відсутні підприємства, які б займалися знешкодженням, утилізацією та захороненням токсичних відходів. Непридатні, нерозпізнані та заборонені до використання отрутохімікати становлять 237,6 тон і зберігаються у 71 складському приміщенні.

Рівень забезпеченості населення централізованим питним водопостачанням і особливо каналізацією залишається низьким. В області лише міста, в основному, забезпечені централізованим водопостачанням та водовідведенням. У системах каналізації замортизовано і перебуває в аварійному стані 30 % мереж. Майже половина існуючих очисних споруд потребує реконструкції із збільшенням пропускної спроможності та введення більш передової технології очищення стічних вод. [6; 200 с.]

Ряд екологічних проблем залишається у веденні комплексу лісового господарства. Ліс є основним ресурсом області. Площа лісового фонду складає біля 51% її території, що і визначає основний напрямок розвитку економіки області – лісоексплуатація. Окрім деревини в області активно використовуються лісові ресурси місцевого значення – гриби та дикорослі ягоди.

Високим у 2002 році став рівень самовільних рубок в області. Однак ця проблема не є суто екологічною, а набула соціального характеру, вирішення якої можливе лише у випадку підвищення рівня зайнятості та забезпечення паливом сільського населення особливо у гірській місцевості.

Залишається неврегульованим питання випасу худоби в гірській місцевості, особливо у полонинах, що веде до негативних наслідків, зокрема до ерозійних процесів та зниження верхньої межі лісу. Має місце самовільне розширення пасовищ.

В області розміщено 15 екологічно небезпечних об'єктів, які визначені у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 554, з них один об’єкт загальнодержавного значення ВАТ “Свалява-ЛХК” м. Свалява. Вони знаходяться під систематичним контролем по заходах зменшення їх впливу на навколишнє природне середовище.