Історичні етапи розвитку та сучасний стан екскурсійної діяльності

      З року в рік зростали вимоги до професійної  майстерності екскурсоводів. Упродовж кожного п’ятиріччя всі екскурсоводи мінімум двічі проходили навчання: на курсах підвищення кваліфікації (216 год.) і на одному з цільових семінарів (72 год.).

      Впродовж усього розвитку радянської системи народної освіти туристсько-екскурсійна діяльність розглядалася як один з ефективних засобів виховання, займала чільне місце в системі виховної роботи, була покликана виховувати свідомих будівників комуністичного суспільства.

        Розвиток масового туристсько-екскурсійного  руху в Україні в 70-80-х роках  XX ст. обумовлювався комплексом соціально-економічних, культурно-освітніх, природно-географічних та інших чинників.

      Хрущовська  “відлига” створила передумови для  певного піднесення соціально-економічного рівня життя, підвищення реальної заробітної плати. Причому, зростання заробітної плати відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.

      Безумовно, все це стало однією з найважливіших  передумов організації ефективного  дозвілля населення, зокрема, залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безкоштовних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у туристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів та ін.

      Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, але  й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати для  задоволення своїх фізіологічних  і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести – та семигодинний робочий день) та робочого тижня (п’ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) помітно вплинуло на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х – першій половині 80-х рр. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортабельні умови для перевезення значної кількості туристів.

      Початок 70-х рр. характеризувався значним піднесенням і вдосконаленням екскурсійної роботи в Українській РСР, зміцненням зв'язків екскурсійних установ із профспілковими організаціями, організацією широкої екскурсійної програми сімейного відпочинку на маршрутах вихідного дня, місцевих і всесоюзних маршрутах, поліпшення культури обслуговування.

      Організацією  туризму та екскурсій в Україні  в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму  та екскурсіях (УРРТЕ), Державний комітет  СРСР з іноземного туризму, Міністерство оборони СРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, Міністерство освіти УРСР і ряд інших міністерств і відомств колишнього СРСР.

      Отже  в умовах радянської політичної системи  діяльність туристсько-екскурсійних організацій  перебувала під постійним контролем  ідеологічних органів партії. Будь-яка постанова ЦК КПРС, рішення чергових з’їздів негайно трансформувалися на сферу туризму, супроводжувалися вимогами посилення ідеологічної обробки туристів і екскурсантів.

      Екскурсійна робота в туристських організаціях Української РСР набула на той час офіційної назви «екскурсійна пропаганда». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

    З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевнено стала на шлях розбудови власної  туристичної галузі. За час, що минув, завершується процес переорієнтації вітчизняного туризму з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР у високорозвинену галузь, що відповідає сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання наявних туристських ресурсів.

    Нині  в Україні під охороною держави  перебувають понад 140 тис. нерухомих  пам’яток історії та культури, а  саме:

• понад 64 тис. пам’яток археології;
• понад 54 тис. пам’яток історії;
• близько 7 тис. пам’яток монументального мистецтва;
• близько 15 тис. пам’яток містобудування і архітектури.

    Сьогодні  одна за одною зникають “білі плями” багатовікової історії українського народу. В поверненні народові його історичної національної пам’яті важливе  місце належить екскурсійним маршрутам.

    Екскурсія є важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління.

    Об’єктивне  і всебічне вивчення історії, історико-культурної спадщини мають стати основою організації екскурсійної справи в Україні на сучасному етапі.

    Інтерес населення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярністю, насамперед серед молоді, користуються туристсько-екскурсійні маршрути “Козацькі Січі”, “Фортеці й замки України”, “Монастирі України”, “Гетьманські столиці”, “Коліївщина” та ін.

    Великою популярністю користуються поїздки  до давніх міст Білгорода-Дністровського, Києва та Чернігова, овіяних легендами  Чигирина та Батурина.

    Значний інтерес у туристів викликають тури по шляхах становлення та розвитку Київської Русі, екскурсії за численними туристсько-екскурсійними маршрутами мережі “Намисто Славутича”.

    Як  свідчить статистика, число екскурсантів зростає з року в рік: 1995 – 10 млн. чол., 1998 – вже 13 млн. У 2001 році кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб. Але це складає лише близько 30% від екскурсійної аудиторії 80-х років. Мало ще залучаються до екскурсій учні, студенти, сільські мешканці та інші категорії населення.

    Сьогодні, коли немає обмежень у тематиці екскурсій, ідеологічного тиску, перед екскурсійною справою відкриваються нові горизонти. Із року в рік розширюється тематичний спектр екскурсій, оновлюється їх зміст, що сприяє правдивому висвітленню вітчизняної історії.

    Ця  робота неможлива без серйозної  методичної основи. Тому сьогодні вкрай  необхідно при підтримці держави  відтворити в туристичній галузі структуру методичних служб, що стали  б центрами цієї роботи в регіонах, а також методичних секцій екскурсоводів як осередків підвищення фахової майстерності. У цьому плані заслуговує на увагу ініціатива полтавчан, які вже створили обласну Спілку екскурсоводів.

    Особливо  слід наголосити, що від знань, уміння екскурсовода донести матеріал до аудиторії, показати, а інколи й відтворити історичні події, зробити екскурсантів їх співучасниками, значною мірою залежатиме сприйняття ними історії України, їх свідомість і моральні засади, а в підсумку – громадська позиція.

    Водночас  не може не насторожувати те, що лише 5% з 3-х тисяч туристичних підприємств України займаються екскурсійною справою. Прийнята в лютому 2002 року постанова державного департаменту туризму “Про концептуальні засади організації екскурсійної діяльності в Україні” передбачає відродження екскурсійної справи в Україні, введення чіткої системи підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів, створення центрального Методичного центру, а також центрів в усіх регіонах країни, налагодження атестації кадрів.

    Систематично  розробляються нові і обновляються діючі тематичні екскурсії різноманітної тематики. На сьогодні в м. Києві діє більше 100 тематичних екскурсійних маршрутів.

    Заслуговує  на увагу досвід роботи філій обласного  дочірнього підприємства “Черкаситурист”  щодо організації екскурсійного  обслуговування. Тут розроблено комплексну екскурсійну програму для дітей шкільного віку, поновлено методичну документацію по всіх екскурсійних маршрутах, підготовлено описи об'єктів показу, проведено підвищення кваліфікації штатних і позаштатних працівників. Комплексний підхід до екскурсійного обслуговування учнівської молоді впроваджується також у Дніпропетровській, Закарпатській, Хмельницькій областях.

    Збільшується  попит на організацію екскурсій  до святих місць і релігійних пам’яток України.

    Особливе  місце в екскурсійній діяльності сучасної України належить Національній системі туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

    На  туристській карті України виділяють  сім регіонів, сприятливих для  розвитку туризму:

1. Карпатський (західний): Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області;
2. Волинсько-Тернопільський (північно-західний або поліський): Волинська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська області;
3. Житомирсько-Вінницький (буферний): Житомирська, Вінницька області;
4. Київський (центральний): Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області;
5. Харківський (північно-східний): Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська області;
6. Дніпровсько-Донецький (південно-східний): Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області;
7. Причорноморський (південний): Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим.

    Розвиток  туристської діяльності у цих  регіонах зумовлюється наявністю багатих  туристських ресурсів: природно-рекреаційних та історико-культурних у поєднанні  з відповідними соціально-економічними умовами.

    У зазначених туристських регіонах України  найцінніші пам’ятки історії та культури знаходяться поряд із різноманітними природними рекреаційними та лікувальними ресурсами. Високий рівень розвитку матеріальної бази та інфраструктури туризму мають області, що географічно знаходяться у Середньому Подніпров’ї: Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська і Чернігівська. Це дало поштовх до розробки у 1980-1984 рр. системи туристсько-екскурсійних маршрутів під назвою “Намисто Славутича”, яка охоплювала ці п’ять областей. Вона стала базовою у створенні туристських маршрутів України в цілому.

    Подальша  практика виявила, що для кращого  висвітлення історичного минулого країни, культурних та духовних надбань  українського народу доцільно розширити  туристські маршрути регіону “Намисто Славутича” з метою створення суцільної загальнодержавної мережі маршрутів і турів різного спрямування та тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних та іноземних туристів та екскурсантів.

    Новий варіант Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” охоплює всі області України та Автономну Республіку Крим.

    Запропоновано основні напрями створення системи  туристсько-екскурсійних маршрутів, що має сприяти розвитку туризму  в регіонах. У межах цієї системи передбачено поновлення традиційних і розробка нових маршрутів по Україні з урахуванням її багаторічної історії, великих культурних і духовних надбань. Такий підхід має за мету визначення перспективних напрямів роботи працівників туристичної галузі, надання їм практичної допомоги при створенні нових маршрутів і турів для різних категорій туристів та екскурсантів.

    Значна  матеріальна база туризму (готелі, мотелі, туристські комплекси та бази, кемпінги), підприємства харчування, численні туристичні організації, створюють сприятливі умови для впровадження цієї системи в життя.

    Багатий історико-культурний потенціал регіону  “Намисто Славутича” покликаний відігравати  велику роль у відновленні духовності та історичної пам'яті українського народу, відродженні його культури та вікових традицій, патріотичному вихованні громадян, утвердженні незалежності та державності України.

    Важливими туристсько-екскурсійними об’єктами  у регіоні є численні та різноманітні історико-культурні пам’ятки: археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї.

    Пам’ятки  археології представлені у регіоні  “Намисто Славутича” досить широко. Це залишки давніх городищ, курганів, поселень, укріплень тощо. Найвідоміші серед них – заповідники “Кам’яна Могила” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині.

    Пам'ятки історії – місця, де відбувались  певні історичні події, а також  пам’ятники, монументи та меморіали, створені на їх відзнаку. Вони відображають багаторічну історію нашої країни, її окремих міст і селищ: Києва, Чернігова, Переяслава-Хмельницького, Канева, Новгорода-Сіверського, Путивля, Білої Церкви, Любеча, Галича, Володимира-Волинського та інших, що збереглися від часів Київської Русі та були свідками зародження і формування України як держави, становлення національної свідомості українського народу.