Туристичні регіони Прикарпаття та їх привабливість для туристів

Земельні  ресурси та їх особливості

 Для Івано-Франківської  області характерна значна територіальна різноманітність ґрунтового покриву і земельних ресурсів. Земельний фонд складається із земель різного функціонального призначення. Із загальної площі земельного фонду 1392,7 тис. га, сільськогосподарські угіддя займають 633,4 тис. га, лісові площі 636,4 тис. га, забудовані землі – 60,49 тис. га, під водою -23,5 тис. га, відкриті заболочені землі – 2,6 тис. га та інші землі – 22,0 тис. га.

Область відноситься  до регіонів з низькою землезабезпеченістю. У середньому на одного мешканця припадає 1,0 га, у тому числі, 0,45 га сільськогосподарських угідь, із них 0,027 га ріллі (в Україні відповідно 1,25; 0,89; та 0,68 га). Можливості розширення сільськогосподарських угідь і найбільш продуктивної їх частини – ріллі в області вичерпані. У зв'язку із будівництвом житла та інфраструктури, площа сільськогосподарських угідь постійно зменшується. За останні 10 років площа забудованих земель збільшилась на 6,4 тис. га. Зростання потреб у продуктах харчування і сировині обумовлюють необхідність інтенсивного використання земельних ресурсів з одночасним розв'язанням найбільш важливіших проблеми – забезпечення охорони земель від руйнування (ерозія, зсуви, карст, підтоплення); впровадження системи заходів щодо захисту земель від засмічення, забруднення; відтворення і підвищення родючості ґрунтів; збільшення площ екологічно стабілізуючих угідь (лісів, сіножатей, пасовищ).

Природно-заповідні  об’єкти

В Івано-Франківській області  налічується 366 територій і об'єктів  природно-заповідного фонду, в тому числі перший в Україні національний парк – Карпатський, розташований біля верхів'я Пруту. Серед природних рекреаційних ресурсів області-сприятливий клімат, джерела мінеральних вод і запаси лікувальних грязей [6; c.15]. Кліматичні курорти (Косів, Ворота, Шешори, Яремча та ін.) зосереджені переважно в південно-східній частині області. Серед них одним із найбільш популярних є Яремча. Тут лікують ревматизм, захворювання опорно-рухового апарату, нервової системи, легенів та ін.

 До природно-рекреаційних туристичних об’єктів Івано-Франківщини відносяться: національний природний парк „Гуцульщина” (30,0 тис. га) – своєрідний природний комплекс на території Косівського району з мальовничими гірськими і перед гірськими ландшафтами, буковими, ялицево-буковими і смерековими лісами, унікальними гідрологічними (водоспади: Шешорський, Косівський Гук, Шепітський Гук), геологічними палеонтологічними об’єктами [13; c.36].

Княждвірський тисовий  заповідник, який є найбільшим у  Європі та знаходиться в урочищі  над Прутом. Його площа – 115 гектарів. Тис росте дуже повільно і може досягти віку 5 тисяч років. У заповіднику поміж кленів, ясенів, смерек і грабів росте більше 300 тисяч тисових дерев різного віку. Найстаршим з низ – 500 років. Тисовий заповідник дбайливо доглядають працівники Печеніжинського лісництва Коломийського лісокомбінату.

Карпатський національний природний парк – це храм природи, який дарує всім відпочинок і радість.

Перлиною Карпат називають  Косівщину, відомою своєю мальовничістю  і багатством природи. Це осередок самобутніх звичаїв, побуту і культури гуцулів, їх декоративно-прикладного мистецтва, високий рівень якого відомий за межами України. Крім цього, це традиційний, дуже популярний край туризму. Тут на території 32,2 тис. га створений національний природний парк “Гуцульщина”. Звідусіль видно таємничу, манливу стіну гір. Це хребти Покутських Карпат, досить стрімкі, вкриті переважно мішаними лісами, з переважанням бука, граба [10; c.35].

Унікальні природні комплекси  Горган, відомі своєю мальовничістю, сильно розчленованим рельєфом, конусоподібними вершинами, цікавим і багатим рослинним покривом та тваринним світом охороняються тепер природному заповіднику “Горгани”. В Горганах збереглося багато незайманих куточків живої природи. Заповідна територія площею 5344,2 га розташована в басейні ріки Бистриця Надвірнянська. Значна частина території заповідника (84,4%) вкрита смерековими, буково-ялицевими, ялицево-смерековими лісами. Вершини гір, узбіччя та плоскогір’я вкриті кам’янистими розсипами, на яких ростуть килими гірської сосни-жерепу, переліски-садки із сосни кедрової європейської, виду, занесеного до Червоної книги України.

З реліктом третинного періоду  – тисом ягідним, видом, занесеним  до Червоної книги України, деревом, оспіваним в піснях і легендах, можна зустрітися в ботанічному заказнику “Княждвірський”, що в Коломийському районі. Тут на площі 208 га зараз зростає близько 10 тис. дерев тису, яке народ називає “негний-деревом” за незвичайну якість деревини. Тис росте у ялицево-буковому пралісі. Могутні ялиці і буки утворюють перший ярус, а невисокі (4-8 м.) деревця тису – під їхніми шатами [8; c.21].

Однією з найвідоміших серед туристів пам’яток природи  є “Скелі Довбуша”, розташовані  в Горганах біля с. Бубнище в Долинському  районі[4;c.20]. Овіяні легендами, рідкісні для Карпат за геологічною будовою, скелі розташовані на фоні мальовничого пейзажу, серед букових змішаних лісів, які в народі пов’язують з легендарним іменем Олекси Довбуша. Біля скель простяглась рівна площадка, обмежена штучним ровом. У скелях видовбані печери, добре відшліфовані, різні за формою та розмірами. Вважають, що печери в скелях використовувались людьми для різних цілей: були місцем для відправи язичних обрядів, захищали місцеве населення від набігів татар, служили пристанищем для народних месників – опришків.

Печерний комплекс в  с. Бубнище є унікальним об’єктом, що має історичну, ландшафтну та археологічну цінність, по якому необхідно здійснити  грунтовні комплексні наукові дослідження  та надати йому статус пам’ятки світового  значення.

Основними видами продукції деревопереробки є обрізні й необрізні пиломатеріали та заготовки (євродошка, євробрус, заготовки для піддонів, рейки, сухі паркетні заготовки, технологічна тріска). Міста області дають основну частину фанери, пиломатеріалів, деревоволокнистих й деревостружкових плит (Надвірна), будівельних матеріалів (Брошнів), меблів (Івано-Франківськ, Коломия, Делятин та ін.) тощо. У місті Вигода зосереджені підприємства лісохімії.

          Рекреаційні ресурси Прикарпаття

 Прикарпаття за територією порівняно невелике, але за характером рельєфу належить до числа найбільш мальовничих в Україні. Третину території займають Карпатські гори, а дві третини - передгірська рівнинна зона. Кліматичні умови - м'яка зима із середньою температурою -5'С і тепле літо (+18°С) -сприяють організації цілорічного відпочинку та лікування. В області є 9 курортних місцевостей, діють 11 санаторіїв й 14 санаторіїв-профілакторив. Для курортної терапії використовуються кліматичне лікування, мінеральні води і ванни.

          Серед мінеральних джерел Івано-Франківщини найбільш відомим є джерело води "Горянка", аналогічної за дією трускавецькій "Нафтусі", в с. Новий Мізунь Долинського району.

На його базі діє санаторій-профілакторій "Джерело Прикарпаття". Лікувальні можливості джерела "Буркут" для лікування внутрішніх органів були відомі ще в XIX столітті. Для лікування опорно-рухового апарату використовуються торфокові грязі і мінеральні води курорту "Черне". Перспективними для лікування є води курорту Шешори з високим вмістом органічних речовин та содобромні води в смт. Коршів Коломийського району.

          Кліматичні природні умови сприяють розвитку різних видів туризму. У Карпатах, особливо на території Карпатського національного природного парку, прокладено ряд пішохідних маршрутів. Туристам також пропонують сплавляння на байдарках по швидкоплинних гірських річках або подорож на плотах по мальовничому Дністровському каньйону. Серед діючих На схилах Карпат сніг лежить до 5-ти місяців, що сприяє розвитку гірськолижного туризму [7; c.101].

  Земля прикарпатська оспівана в давньоруських писемних пам'ятках як осідок східних слов'ян.

          В області є п'ять міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). Та найдавнішим є Галич, перша згадка про який відноситься до 898 р. У 1998 році урочисто, на державному рівні відзначилось 1100-річчя княжого града. У святкуванні взяв участь тодішній глава держави Президент Л. Кучма. Відомо, що Галич був столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави. Тут створений Національний заповідник "Давній Галич".

          Найбільшим культурним та економічним центром краю є обласний центр Івано-Франківськ (237 тисяч мешканців), історія якого налічує три з половиною сторіччя.

  Важливим культурним і духовним осередком краю було і залишається місто Коломия, третє за населенням після Івано-Франківська і Калуша. Населення міста й околиць створило немало перлин духовної та матеріальної культури. Скарбницею народних промислів є Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Є.Кобринського, що діє від 1935 року, музей „Писанка” оригінальної архітектури (у формі писанки), де зібрано біля 10 тис. екземплярів писанок з України та інших країн, де є українська діаспора.

          Етнографічно населення Івано-Франківщини поділяється на Опілля, Покуття, Бойківщину та Гуцульщину. Їх мешканці зберегли деякі відмінності в мові, одязі, культурі та побуті й уже цим привертають увагу туристів.

  Туристичні послуги надають 73 туристичні підприємства. Сервіс, прийнятний для західних туристів, на рівні класу "три зірки” забезпечують готелі "Аускопрут" та „Україна” в м.Івано-Франківську, база відпочинку "Карпати" в м.Яремчі, пансіонат "Карпатські зорі" фірми "Спорт-тур" в м.Косові, профілакторій "Яремча" в м.Яремчі, санаторій-профілакторій "Джерело Прикарпаття" в с.Новий Мізунь.

  На території Прикарпаття налічується більше 20-ти туристичних маршрутів: гірських, водних, пішохідних, велосипедних, автобусних.

  На річці Дністер є прекрасні місця для польотів на дельтапланах та парапланах в селах Одаї та Ісаків Тлумацького району. Вже створені маршрути та розвивається необхідна матеріальна база для любителів подорожувати на гірських велосипедах та на гуцульських кониках. За перше півріччя 2002 року нашу область відвідало на 40% більше туристів, ніж торік у зазначений період. Особливо відчутний цей ріст за рахунок внутрішніх, українських туристів, у порівнянні з минулим роком їх прибуло в область на 44% більше [25; c.118].

  Існуюча база рекреаційних закладів усіх форм власності (119 одиниць на 12,5 тисячі місць) дає можливість нарощувати лікувально-оздоровчі, туристичні, спортивні послуги, в тому числі й для іноземних туристів.

  Зростає інтерес населення до зайняття туристичною діяльністю. Так кількість ліцензованих туристичних підприємств в області за період з 1998 по 2002 роки зросла з 25 до 73.

          Все більш популярним у світі нині стає сільський зелений туризм. Цей, давно відомий як сільським господарям, так і відпочиваючим вид туризму відроджується у нас на нових засадах. Сьогодні понад 200 сільських господарів готові прийняти гостей у своїх садибах. Туристів приваблює до них зручна система поселення, сучасне обладнання приватних пансіонатів, близькість до природи, співвідношення „ціна” - „якість послуг”, гостинність та домашня атмосфера при організації відпочинку, а окрім того, чудові страви національної кухні. Найпопулярнішими є Косівщина, Верховинщина, Яремчанщина та Рожнятівщина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Туристична привабливість Прикарпаття

 

          2.1 Бойківщина – туристичний регіон Прикарпаття

        Бойківщина –  історико - етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей і займає близько 8 тисяч км²[див. додаток 3].

        Через Бойківщину здавна проходив головний торговельний і військовий шлях з України в Угорщину й Західну Європу. Найбільші міські поселення –Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір’я, Старий Самбір, Самбір, Борислав, Дрогобич, Долина, Калуш, Стрий та інші.

          У 1772 – 1918 роках Бойківщина перебувала у складі Австро-Угорщини, у 1919 – 1939 роках – Польщі. Після приєднання у 1939 році Західної України та у 1945 році Закарпаття до УРСР входить до складу Української держави.

        На Бойківщині народилося багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з часів Хмельниччини Іван Креховецький.

         Іван Вагилевич у 1839 році опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині», де всебічно і науково висвітлює історію, побут, територію розселення. Іван Франко присвятив історії та культурі цього краю низку художніх, публіцистичних та наукових творів («Етнографічна експедиція на Бойківщину», «Карпато-руське письменство» та інші) [18; c.34].

                 Назва “бойки” – зафіксована у джерелах XVII – XVIII ст., її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойе (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу, прислівника справді. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району–давнього походження, згадується в Галицько-Волинському літописі та в інших середньовічних джерелах. І. Франко небезпідставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. «Захар Беркут» с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.

        Традиційний бойківський народний одяг до найновішого часу доніс давню простоту форм і крою. Одяг шили з домотканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористика одягу, його прикраси й орнаментація були бідніші й простіші, ніж у гуцульському народному вбранні. Основні компоненти їжі горян – жито, овес, картопля і молокопродукти.