Туризм в Уганді

      ВСТУП

      Актуальність  теми. Зародження туризму почалось ще з часів виникнення перших подорожей. Але масовості він набув тільки в XX ст. Періодом бурхливого розвитку стали 1950-ті рр. Тоді чисельність іноземних туристів в світі становила 25 млн [7; 13-15].

       Але з тих пір це число збільшилось у 36 разів (2008 р. - 922 млн. туристів) [12; 4]. На сучасному етапі туристична галузь є важливим чинником  активізації міжнародного  співробітництва,  стабільного й динамічного збільшення  валютних  надходжень, збереження екологічної рівноваги [3; 34].

        Як зазначається у Осакській дикларації Тисячоліття, міжнародний туризм має потужний позитивний вплив на економіку країн та суспільство в цілому, особливо в плані створення робочих місць [5; 233].

      Нині  світовий ринок характеризується тим, що в нього залучаються все більше країн з низьким рівнем розвитку. Так формуються спеціалізації країн, завдяки яким вони отримують валютні надходження в країну і певний статус на міжнародній арені.

      На  туристичному ринку все більш  яскраво проявляється країна, що має назву Республіка Уганда, яка має всі шанси посісти гідне місце на світовому туристичному ринку. Причини цього твердження такі, що вона володіє значними природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, вона співпрацює з міжнародними організаціями, залучаючи іноземний капітал в країну і створюючи попит на Європейському ринку. Угандійська природа, культура та звичаї стають все більш цікавими для зарубіжних мешканців. Тому чисельність іноземних відвідувачів щороку зростає.

      Проте, туристичні можливості Уганди не достатньо  висвітлено у вітчизняній науковій літературі. Саме це й спонукало  авторку обрати темою курсової роботи “Туристичні ресурси Уганди”.

      Об’єктом дослідження курсової роботи є туристично-екскурсійний потенціал Уганди.

      Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Республіки Уганда.

      Хронологічні  рамки дослідження охоплюють період від X ст. н. е.  до сьогодення.

      Джерельна база. У процесі підготовки курсової роботи авторкою було опрацьовано понад 30 джерел.

Над роботою  було працювати складно, оскільки ця тематика не висвітлюється у вітчизняній  літературі. І починаючи вже з  другого розділу авторці було важко знайти інформацію серед інтернет ресурсів на українській або російській мовах. Найоб’ємнішу інформацію для написання першого розділу авторка знайшла у працях “«Страны и народы»” [11] і “ Географический справочник ЦРУ” [2].

      Природні  та історико-культурні ресурси Уганди докладно висвітлено на офіційному сайті Посольства Уганди в Москві [47] .

      Найскладнішим було написання 3-го розділу, оскільки у вітчізняній науковій літературі немає спеціальних видань, присвячених досліджуваній тематиці. Варто також зауважити, що інформаціїї з цієї теми нема і на українсько- та російськомовних сайтах мережі інтернет. Отже, значний масив інформації з досліджуваної проблематики авторка зібрала на англомовних сайтах мережі Інтернет.

   Всі вищезазначені джерела і стали  методологічною основою для написання  курсової роботи.

   Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристичних ресурсів Республіки Уганди.

   Для реалізації вищесказаної мети авторка  ставить перед собою наступні завдання:

• дати загальну характеристику Уганди;
• описати природні, соціальні та економічні ресурси досліджуваної території;
• дослідити історико-культурну спадщину краю;
• визначити туристичні райони країни та дослідити їх спеціалізацію;
• дослідити історичний розвиток і сучасний стан туристичного ринку Уганди.

   Структурно курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УГАНДИ

1. Фізико-географічна  характеристика країни

      Географічне положення. Республіка Уганда розташована у північно-західній частині Східно-африканського плоскогір'я, у районі Великих Африканських озер, між 4° сх.ш. та 1°30’ пд.ш. [17]. Межує на заході з Демократичною Республікою Конго, на півночі  з Суданом, на сході – з Кенією, на півдні – з Руандою і Танзанією. Площа країни становить 241 тис. кв. км. [1; 203].

     Рельєф країни різноманітний. Велика частина території країни лежить на висоті 1000 - 1200 м над рівнем моря. На півночі простирається велика плоска рівнина, монотонність якої порушується останцевими горами. На півдні - рівнинний полого-хвилястий рельєф. Поверхня плосковерхих пагорбів тут плавно піднімається на схід і захід. Уздовж кордону з Кенією тягнеться ланцюг вулканічних гір, серед яких виділяється масив згаслого вулкана Елгон (4321 м), увінчаного величезним кратером діаметром 15 км (Елгон розташований також і у Кенії). На заході Уганди проходить глибока тектонічна долина або грабен - західна гілка Великого Африканського розлому. У грабені розташовані озера Мобуту-Сесе-Секо (колишнє Альберт) та Іди-Амін-Дада (колишнє Едуард), з'єднані вузькою порожистою р. Семліки. Між цими озерами височить масив Рувензорі (Місячні гори) з вершинами Маргеріта (5109 м – найвища точка Уганди) і Олександра (5025 м). На схід від грабена простягаються плато Буньоро, Торо і Анколе (1200 - 1500 м) і вулканічне нагір'я Кігезі (1800 - 2500 м). На крайньому південному заході цього нагір'я простягнувся ланцюг вимерлих вулканів Муфумбіро (частково відносяться до Республіки Конго і Руанді) з конусоподібними вершинами Мухавура (4113 м), Сабіна (3588 м) і Мгахінга (3420 м) [26].

     Клімат. Уганда розташована біля самого екватора. Однак спека помітно пом'якшується значною висотою над рівнем моря, а також впливом великих озер. Істотний вплив на клімат країни, особливо в її західній частині, надають вологі тропічні повітряні потоки з басейну р. Конго. Середньомісячні температури по всій країні (за винятком гірських масивів) змінюються мало. Середні максимальні температури самого теплого місяця, січня, від 17 до 24 градусів, середні мінімальні температури найхолоднішого місяця, липня, від 16 до 21 градусів. В окремі спекотні місяці середня температура досягає на півночі 30 градусів. Досить значні добові коливання температури. Так, на піднятих плоскогір'ях температура вночі знижується до +10, а в районах нагір'їв - до +5 градусів. У горах Рувензорі на висоті 2000 м температура нерідко опускається нижче 0 градусів, а на висоті 3500 м і вище випадає сніг, який тримається довгий час. Найвищі вершини масиву покриті сніжно-крижаними шапками. Тут близько 40 невеликих долинних і висячих льодовиків. Майже на всій території Уганди вологий і дощовий період: квітень - травень. Середні річні опади в більшості районів коливаються від 1000 до 1200 мм. На узбережжі озера Вікторія за рік випадає 1500 - 1600 мм. У міру віддалення від озера їх стає менше. Значна кількість опадів отримує південний захід. Вторгнення вологих повітряних мас з басейну Конго викликає тут грозові дощі, які іноді тривають сім - десять днів. На піднесених плоскогір'ях заходу за рік випадає 1500 мм, а на схилах Рувензорі до 2000 мм опадів. На півночі Уганди один дощовий сезон, який триває з квітня по серпень. У найбільш посушливому районі - Карамодже випадає 500 мм опадів [26].

     Гідрографія. На території країни розташоване друге за розмірами в світі прісноводне озеро Вікторія (площа 69,5 тис. кв. км). Воно знаходиться в тектонічному прогині Східно-Африканської платформи, на висоті 1134 м. Найбільша глибина озера 80 м , середня – 40 м [24].

       Серед інших озер - Альберта (5,6 тис. кв. км – найнижча точка Уганди), Едуард і Джордж на заході, Кьога і Кван з заболоченими берегами в центрі, і Бісіна та Опет на сході. З озера Вікторія в районі Джінджі бере початок один із витоків Нілу – ріка Вікторія-Ніл. Прямуючи на північ, вона долає декілька порогів і водоспадів, озера Кьога і Альберт, а далі тече під назвою Альберт-Ніл і перетинає кордон з Суданом. Інші ріки - Асван, Кафу, Кагера, Катонга, Маянджа, Малабо і Пагер [37].

     Флора і фауна. Велика частина території Уганди зайнята саванами. Тут росте гігантська слоняча трава (піннесетум). Поміж дерев найпоширинішим є  Басс (масляне дерево), Кігель («ковбасне»), лофіра («залізне»). Ліси займають не більше 5% території країни: вони поширені на заході, в центрі та в горах. На висотах 2200-2600 м ростуть непрохідні зарості бамбука, діаметр стовбурів якого може досягати тут 80 см. До висот 3700 м переважають деревоподібні вересові, вище 4300 м - гірські луки, а вище 4500 м - лишайникові пустища. Ріллі займають більше 25% території, величезні площі саван зайняті пасовищами. В Уганді діють чотири національних парки загальною площею понад 7 тис. кв. км. Тут збереглися слони, бегемоти, антилопи, газелі, буйволи, зебри, жирафи, леви, в річках водяться крокодили [23].

2. Формування державності та державно-адміністративний устрій

     Про історію Уганди розповідають її легенди, хроніки сімейств правителів існували на цій території середньовічних держав, нечисленні поки археологічні знахідки. Виявлені стоянки первісної людини, його знаряддя праці і предмети побуту, наскальні малюнки первісних художників свідчать про дуже давнє заселення території країни. Тут у великому районі Межозерья задовго до приходу європейців склалися державні утворення з сильною центральною владою. Виникнення першого на території сучасної Уганди держави - Китаро відносять до X-XI ст. н. е. Її розквіт припадає на XIV-XV ст. [11; 82]. Пізніше виникли королівства Уньоро, Нкоро і Торо. В XV ст. з’явилося королівство Буньоро, підкоривше собі більшу частину центральної Уганди. В кінці XVIII ст. три невеликих королівства – Буганда, Аіколе і Торо – проголосили незалежність від Буньоро.

     Найсильнішим  і багатшим до средини XIX ст. стало королівство Буганда, і ганди, що проживали там кладають найчисленнішу етнічну групу сучасної Уганди.

      Першими європейцями на території Уганди були британські дослідники Джон Хеннинг  Спек і Джеймс Грант, що потрапили туди в 1862 р. у пошуках витоків Нілу. Слідом  за ними в Уганді з'явилися місіонери, які зіграли важливу роль у підкоренні  країни. Суперництво між якими переплевшись з боротьбою   угруповань бугандійской знаті призвело до кровопролитних міжусобних «релігійних війн» в країні (80-ті роки XIX ст.).

      На  прикінці XIX ст. Буганда об’єдналась з державами Уньоро, Анколой, Торо і Басьога під протекторатом Британії [1; 238].

      Великобританія  перетворила Уганду у великого постачальника  бавовни і кава. Але на продажі вирощеного в країні кави і бавовни наживалися іноземні компанії. Все це викликало невдоволення населення, боротьба якого за землю, за політичні та економічні права, за свободу Уганди від іноземного панування, проти дискримінації та расизму не припинялася протягом усього 70-річного панування колонізаторів. В кінці 40-х і початку 50-х років в країні почали формуватися політичні партії, серед яких найбільшого успіху домігся виник в 1952 р. Національний конгрес Уганди. У 1960 р. ця організація розкололася і одна з її фракцій була перетворена в Народний конгрес Уганди (НКП). Під тиском національно-визвольного руху Великобританія була змушена надати угандійському народу незалежність, яка була проголошена 9 жовтня 1962 р. В 1967 р. центральна влада була укріплена шляхом фактичної відміни монархії та зруйнування малих королівств [11; 84-85].

      У 1971 році до влади прийшов диктатор Іді Амін, правління якого було  найкривавішим в історії країни. За 8 років правління диктатора було вбито  близько 300 тисяч чоловік, багато людей були вислані з країни. 11 квітня 1979 р. за допомогою армії Танзанії режим Аміна був повалений. За роки своєї незалежності Уганда стала членом таких міжнародних організацій як: ООН, ГАТТ, МВФ, ВООЗ, Організації африканської єдності, Британської Співдружності націй [26].  

     Нині  Уганда є президентською республікою. Президент обирається загальним голосуванням на 5 років. Також є кабінет міністрів. Законодавчий орган – однопалатне Національне зібрання, що також обирається загальним голосуванням. За формою державного устрою – це унітарна країна [20]. Адмiнiстративний подiл Уганди вiдповiдає етнiчним територiям її народiв і його поділяють на 111 округів та виділяють столичний округ - Кампала [22].  

3. Соціально-економічний  розвиток краю

     Населення. За оцінкою 2010 р. чисельність населення Уганди складає 32,4 млн. ос. Слад населення: племена нігер-конголезької та шарі-нільської груп, а саме такі народи як: баганда – 16,9%, банаколе – 9,5%, басого – 8,4%, бакига – 6,9%, інтесо – 6,4%, ланги – 6,1%, багису – 4,6%, ачолі – 4,7%, лугбара – 4,2%, баньоро – 2,7%, неафриканці (європейці, араби, азіати) – 1%, інші общини – 28,6%.

Рівень  урбанізації  в країні становить 13% [32].  Найбільш великими містами є Кампала (1208,5 тис. ос.), Джинджа (61 тис. ос.), Мбале (54 тис. ос.), Масака (49 тис. ос.) [1; 203]. Густота населення складає 137,1/км². Уганда знаходиться на третьому етапі демографічного переходу, що характеризується високою народжуваністю (47,39 на 1 тис. ос.) та відносно низькою смертністю (12,8 на 1 тис. ос.). Приріст населення - 3,31%. Говорячи про вікову структуру населення, треба відмітити, в Уганді дітей віком до 14 років стільки ж, як і дорослих віком від 15 до 64 років. Частка осіб, яким 65 років і більше – 2,2%. Середній вік приблизно дорівнює 15 рокам. Дані подані за оцінкою 2005 р. [2; 561]. Країну вирізняє високий рівень захворюваноті на ВІЛ/СНІД (майже 1 млн хворих - 9 місце у світі) та дуже високий ступінь ризику інфекційних захворювань (малярія, чума, гепатит А, черевний тиф, сонна хвороба) [10; 336].

      Мова  та релігія. Не дивлячись на те, що в Уганді говорять більш ніж  на 30 різних  мовах,  офіційною вважається англійська, а найбільш уживана - мова суахілі. Також використовуються ганда чи луганда (найбільше використовуються в басейні Нігера та Конго) [9; 140].