Туроперейтинг культурно-пізнавального туру до Зімбабве

2.6. Підготовка інформаційно-методичного та рекламного  
забезпечення туру  
 
                Створений туроператором туристський продукт (тур) має на увазі його обов'язкове інформаційно-методичне забезпечення у фірмі. Інформаційно-методичне забезпечення втілюється у підготовці спеціальної технологічної документації, яка покликана повністю описати сам тур, процеси його виробництва та послуги, що надаються туристам. Це необхідно для чіткої, оперативної та гнучкої роботи співробітників фірми, а також для можливості постійного контролю за вмістом туру, його виконанням і для роботи над його вдосконаленням.  
                 Тури та його технологічна документація повинні відповідати нормативним вимогам, спрямованим на захист прав споживачів. Вони контролюються в процесі проведення сертифікації туристської продукції.  
Інформаційно-методичне забезпечення для кожного туру обов'язково включає:  
1. Технологічну карту туристської подорожі за маршрутом - це документ, який наочно й лаконічно дає всі необхідні для роботи відомості і дані по туру. У ряді випадків, в залежності від специфіки маршруту та обслуговування, деякі пункти можуть бути опущені; 
2. Графік завантаження туристського підприємства групами туристів на певний час - відображає реальне завантаження туристських підприємств за маршрутом, і дозволяє відстежувати і контролювати їх;  
3. Інформаційний листок до путівки туристської подорожі - містить розділи обов'язкової та додаткової інформації за маршрутом, призначеної для туристів, і є невід'ємним додатком до туристської путівки або ваучеру; 
4. Ваучер - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, і який забезпечує надання туристові (групі) всіх оплачених послуг. Він призначений для надання його постачальникам туристських послуг для внутрішнього обліку в звітності туроператора і виконується у формі стандартного бланка, завіреного печаткою та підписом керівництва туристського підприємства; [11, 251];  
5. Лист бронювання - це конкретне замовлення туриста або особи, уповноваженої представляти групу туристів, туроператору на формування туристського продукту. Оформляється у письмовій формі як угода, що має характер попереднього договору; 
6. Бланки договорів з клієнтами - турагентами на придбання туру - складається відповідно до ЗУ «Про основи туристської діяльності» на базі типового договору про купівлю – продаж; 
7. Договори з партнерами - постачальниками послуг (готелями, транспортними компаніями, екскурсійними бюро і т.д.)  
8. Калькуляція або розрахунок вартості туру - виробляється підсумовуванням собівартості кожної окремої послуги та нормативно закладеного відсотка прибутку (він зазвичай становить для туроператора 15 - 25% від собівартості туру);  
9. Опис маршруту - складається для зручності роботи менеджерів або супервайзерів по маршруту, гідів, а також для додатка до договору з турагентом для включення в текст інформаційного листка до путівки;  
10. Графік руху за маршрутом - складається в табличній формі із зазначенням дат і часу прибуття і відправлення по кожному пункту маршруту;  
11. Карта-схема маршруту - складається для лінійних і кільцевих маршрутів з метою наочності шляху прямування;  
12. Текст шляхової інформації (для автобусних турів);  
13. Опис технологічних особливостей туру - це пам'ятка про терміни подачі заявок на транспорт, квитки, екскурсії, бронювання місць в готелях, харчування, а також нагадування про терміни і правила оформлення віз і страховок і т.п.;  
14. Тексти пам'яток для туристів - складаються в особливих, необхідних випадках, наприклад при організації спеціалізованих турів (пригодницьких, спортивних) або у разі направлення туристів в ендемічні країни;  
15. Довідкові матеріали по маршруту - це різні довідники та буклети, розклад руху транспорту, роботи музеїв, адреси готелів, шляхи проїзду до них та інші матеріали, що висвітлюють особливості туру;  
16. Варіанти рекламних проспектів і буклетів - призначені для туристів з метою їх ознайомлення, інформування та реклами можливостей туроператора з подорожей;  
17. Прайс-листи - це інформація про ціни на різні туристські послуги. Можуть мати форму листівок, буклетів і каталогів (розгорнута цінова пропозиція).  
               Технологічна документація комплектується в «папку туру» або «папку маршруту» для забезпечення безперебійної роботи туроператора на даній ділянці і дотримання принципу «гнучкості» туристського продукту, щоб кожен працівник фірми зміг з легкістю і кваліфіковано замінити відсутнього з яких-небудь причин менеджера напрямку [8 , 81-86].  

3. ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ РОЗРОБЛЕНОГО ТУРУ   

3.1. Визначення каналів збуту нового туру  
 
               Найважливішим напрямком діяльності турфірми є просування туристичного продукту до його подальшої реалізації. Це завдання покладається на збутову мережу, яка проводить туристський продукт від виконавця до його потенційного споживача. Сукупність організацій приймають на себе право власності на товари або послуги на шляху їх слідування від виробника до споживача називається каналами збуту туристського продукту.  
               Все різноманіття способів реалізації турпослуг можна звести до двох типів каналів збуту: прямим і опосередкованим.

               Прямі канали збуту забезпечують безпосередній зв'язок постачальників туристських послуг зі споживачем. З цією метою готелі, транспортні компанії відкривають власні торгові точки, організують збут за каталогами, телефоном, здійснюють продаж туристських послуг через глобальні комп'ютерні системи резервування, через Інтернет та інші системи бронювання. Прямий канал збуту дозволяє виробникові підтримувати контакт зі споживачем і тим самим контролювати збут своєї продукції. У цьому випадку виключені торгові націнки і комісійні винагороди для посередників.  
               Опосередкований канал збуту передбачає реалізацію турпродукту через посередників. Вважається, що використання посередників призводить до відсутності контролю над кінцевою ціною, однак забезпечує більш високу ефективність доведення товару (послуги) до цільових ринків завдяки контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху їх діяльності. Посередники можуть впливати на те, коли, куди і як люди подорожують [11, 284-290].  
               Роль основного посередника між організаціями-виробниками туристських послуг та споживачем здійснює туроператор, до функцій якого входить закупівля у великих обсягах турпослуг, формування на їх основі турпродуктів та їх реалізація або самостійно, або через посередників.  
               Великі туроператори при здійсненні своєї збутової політики використовують такі канали збуту:  
• Відкриття власних бюро продажів;  
• Створення посередницької турагентської мережі;  
• Наявність зв'язків з великими організаціями і підприємствами;  
• Використання спеціалізованих магазинів;  
• Продаж турів по пошті.  
                Фактично, збутова діяльність туроператора зводиться до двох основних форм організації збуту туристського продукту: за допомогою власної збутової мережі і за допомогою використання контрагентських мереж. Але в багатьох фірмах канали просування турпродукту комбіновані, тобто поряд з існуючими структурами та підрозділами власних продажів діє також і контрагентська мережа [8, 110-112].  
               Для реалізації туристичного продукту (туру «Середньовічна Чехія»), розробленого в даній курсовій роботі застосовується комбінована форма збутової мережі, тобто передбачені як прямий, так і опосередкований канал збуту продукту. З одного боку туроператор безпосередньо здійснює продаж туру у своєму офісі, а з іншого - пропонує його для реалізації турагентські фірмам Україні зі стягненням за свої послуги фіксованого відсотка.  
   
3.2. Реалізації нового туру за участю посередників  
 
                Останнім часом у туристичній галузі склалася інфраструктура, в якій важко уявити собі просування і реалізацію путівок без участі мережі турагентів. Вони ближче до споживача, мають клієнтські бази, можуть дати вичерпну інформацію про напрямки і маршрути і т.д. Використання турагентів - посередників при просуванні турпродукту - найефективніший спосіб залучення клієнтів. Дане співробітництво вигідно як туроператору, так і турагенту.

                 Найбільш ефективні способи формування мережі турагентів - це участь туроператорів у виставках та організація презентацій, що дає можливість безпосереднього спілкування з потенційними учасниками реалізації турпродукту, а також з керівництвом фірм - турагентів.  
                 Для формування мережі турагентів використовується також розсилання пропозицій про співпрацю по факсу/електронній пошті. Пропозиція повинна містити інформацію про програму туру, графіки заїздів, ціни на пропоновані послуги, а також суму комісійної винагороди.  
                 Взаємовідносини між туроператором і турагентом найчастіше регулюються агентським договором, в якому відображаються всі аспекти спільної роботи [11, 289].  
 

                                        Агентський договір  
                Під агентським договором розуміється договір про скоєння однією особою (агентом) дій за дорученням і за рахунок іншої особи. Створений судовою практикою агентський договір в даний час є одним з найпоширеніших видів міжнародних угод.  
Агентський договір за своєю юридичною природою є консенсуальним, оплатним і двостороннім. Він може укладатися на певний термін або бути безстроковим.                                   Стандартний агентський договір у сфері туризму включає в себе наступні розділи:  
• повне найменування, форма власності, юридичні і фактичні адреси, банківські реквізити та контактні телефони сторін (турагента та туроператора);  
• предмет договору, який можна сформулювати різними способами - вказати один з видів туру, описати всілякі види турів і ті види туризму, які можуть мати пільгове оподаткування або дають отримання будь-яких знижок;  
• обов'язки сторін - детально розписують порядок бронювання та оплати турів;  
• порядок розрахунків між сторонами - встановлюються сума і порядок виплати винагороди агенту;  
• відповідальність сторін - у яких випадках і в яких розмірах сторони несуть відповідальність за порушення умов договору;

• визначення контактних і відповідальних осіб;  
• печатки та підписи сторін.  
                 Агентський договір між туроператором і турагентом підписується у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.  
З іноземними посередниками договір укладається на двох мовах або може застосовуватися паралельний переклад в тексті контракту [13, 12-17].  
Умови подачі заявки на тур від турагента  
Заявка на тур - це запит турагента про бронювання туру туроператора на визначених у даній заявці умовах, що містять перелік конкретних послуг туру, а також необхідну для здійснення туристкої поїздки інформацію про туристів.  
У заявці повинні бути зазначені:  
• достовірні дані і реквізити турагента і контактної особи;  
• паспортні дані та громадянство туриста, його дата народження, прізвище та ім'я (в латинській транскрипції);  
• маршрут і терміни поїздки;  
• назва та категорія готелю, кількість заброньованих номерів, умови розміщення, вид харчування;  
• страхування туристів;  
• інші умови і відомості, що мають відношення до туру.  
               Заявка повинна містити вказівку на номер прайс-листа або спеціальної пропозиції туроператора.  
               Турагент несе відповідальність за наслідки, викликані несвоєчасністю передачі відомостей і документів або їх невідповідність діючим нормам та вимогам компетентних органів України [16].  
   
3.3. Особливості реалізації розробленого туру туристові  
 
               Невід'ємною частиною реалізації туру безпосередньо туристу є складання документів і укладення договорів, які регламентують взаємини туристського підприємства і туриста. При цьому документи можуть бути розділені на дві групи:  
1. Документи для замовлення:  
• заявка туриста на бронювання туру містить відомості про намір придбати ті чи інші турпослуги;  
• лист бронювання - конкретне замовлення туриста туроператору на формування туристичного продукту;  
• підтвердження бронювання.  
2. Документи для клієнта:  
• договір на надання туристичних послуг;  
• ваучер;  
• пам'ятка туриста;  
• страховий поліс;  
• квиток на транспорт [11].  
                Договір є основним документом, юридично підтверджує факт комерційної угоди між туристом і туристичним підприємством. Договір укладається в письмовій формі і повинен відповідати законодавству України. До істотних умов договору належать:  
1. Інформація про туроператора або турагентстві (продавця), включаючи дані про ліцензію на здійснення туристичної діяльності, його юридичну адресу та банківські реквізити.  
2. Відомості про туриста (покупця) в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту.  
3. Дата і час початку і закінчення подорожі, її тривалість.  
4. Порядок зустрічі, проводів і супроводу туристів.  
5. Права, обов'язки та відповідальність сторін.  
6. Порядок і терміни пред'явлення претензій туристом. Інші умови визначаються за погодженням сторін [19].  
               Офіційним документом, який фірма видає туристам - індивідуалам чи керівнику групи як підтвердження їх права отримати від приймаючої фірми, перераховані у ньому послуги, є ваучер. Після прибуття туриста в пункт прибуття ваучер передається приймаючій стороні. Ваучери знаходять широке застосування в міжнародному туризмі.  
   
3.4. Технологія бронювання туристських послуг  
 
                Бронювання - це попереднє замовлення на майбутнє туристичного обслуговування, попереднє закріплення об'єктів бронювання: місць (квитків, путівок), спорядження, обладнання і т.д. за замовником. Бронювання здійснюється різними інформаційними системами, які резервують, тобто створюють запаси об'єктів бронювання, а потім зі створеного резерву закріплюють їх за споживачем.  
Взаємодія туроператора з інформаційними системами бронювання створює можливість:  
• Інтегруватися в світовий туристський ринок;  
• Оперативно управляти своєю діяльністю;  
• Розширювати ринок збуту туристської продукції;  
• Планувати маркетингову діяльність;  
• Попередньо формувати списки споживачів і завчасно забезпечувати завантаження;  
• Аналізувати попит на туристську продукцію та багато іншого.  
                Бронювання у даний час можна виробляти трьома способами: факсом, по e-mail або за допомогою системи online-бронювання. При бронюванні факсом або e-mail необхідно заповнити запропоновану туроператором форму заявки і відправити її за наданою адресою.  
При бронюванні в системі online всі необхідні дані вносяться безпосередньо в систему online-бронювання, що спрощує роботу і економить час менеджерів як турагентства, так і туроператорів. За лічені секунди система видає найточнішу інформацію про розклад міжнародних авіарейсів, тарифи, наявності місць у готелях, їх розташування, види послуг, пунктах прокату автомобілів, культурних програмах в країні перебування і т.д. [9].  
 

  Зімбабве - одна з найбільш економічно розвинених держав Африки. Країна багата на корисні копалини і має розвинутий промисловий сектор, який процвітає завдяки товарному сільськогосподарському виробництву, сучасній добре розвинутій базі виробничої інфраструктури і кваліфікованим кадрам робітників.

      Уряд  Зімбабве зберіг і закріпив  систему жорсткого державного  регулювання, запроваджену в період  правління білої меншини. Процес  централізації економіки, який  тривав до 1998 року, мав на меті створення сприятливих економічних умов для чорної більшості. Однак система державного регулювання економіки Зімбабве стала головною причиною її відставання за макроекономічними показниками, у 1990-х роках в країні постійно зривалася реалізація узгоджених з МВФ програм структурної перебудови економіки.

      Розширення  штатів державних підприємств  та установ, відсутність конкуренції  при домінуванні державного сектора,  погане управління і корупція, витрати на відправку військ  в ДРК у 1998 році спричинили  загострення хронічної економічної кризи. У 1997-1998 рр. зімбабвійський долар знецінився, резерви твердої валюти значно скоротилися, різко зросла інфляція, підвищилися внутрішні відсоткові ставки, і профспілки почали виступати проти політики уряду.

      У 1997 році ВВП Зімбабве становив більше ніж 8,6 млрд. дол., що дорівнює близько 714 дол. з розрахунку на душу населення.

      Близько  23% ВВП припадає на частку доходів  від готелів, ресторанів і туризму, 11% - продукції сільського господарства  і 7% - гірничовидобувної галузі. Частка обробної промисловості, де широко використовується місцева сільськогосподарська і мінеральна сировина, становить 8% ВВП.

       Хоча  частка сільськогосподарської продукції  оцінюється всього в 1/8 ВВП,  сільське господарство є життєво важливою галуззю економіки. Це - основне заняття населення країни, де переважають дрібні селянські господарства. Воно забезпечує продуктами харчування городян, сировиною - деякі важливі галузі промисловості і вирощує експортні культури, які приносять країні 2/5 від загальних надходжень іноземної валюти.

     Зімбабве  забезпечує свої внутрішні потреби  у багатьох видах продовольства.  Основна продовольча культура - кукурудза.  Інші важливі культури - просо  і сорго. 

      Найважливішими  товарними культурами є тютюн (дає половину всіх надходжень від експорту сільськогосподарської продукції), бавовна (не тільки йде на експорт, але й переробляється на місцевих підприємствах текстильної промисловості), цукрова тростина (використовується для виробництва цукру для внутрішнього споживання і на експорт) і троянди, які експортуються в Європу.

      У врожайні  роки головною статтею сільськогосподарського  експорту є кукурудза. Вирощують  також арахіс, соєві боби, ячмінь, маніок, картоплю, різні овочі і  фрукти, переважно банани й апельсини, каву арабіку і чай.

      Високо  розвинуте м'ясне і молочне  тваринництво. Худобу розводять  переважно у найпосушливіших  районах на південному заході  країни.

      У 1990-тих  роках близько 65% всієї сільськогосподарської  продукції і 78% зерна вироблялося  в товарних фермерських господарствах. 

      Лісове  господарство і рибальство не  є важливими джерелами державних  доходів. У саванних рідколіссях,  які належать общинам, селяни вирубують дерева для полів, на паливо і будівельний матеріал.

      Більша  частина деревини, що використовується  в сучасному секторі економіки,  надходить з плантацій для  вирощування сосни та евкаліпта.  У північно-західних районах Зімбабве ведеться промислова заготівля тікового дерева.

      У внутрішніх  водоймищах країни водиться чимало  риби, але лише у народу тонга,  який проживає в долині р.Замбезі,  риба переважає у харчовому  раціоні. Товарний промисел риби  обмежений водосховищем Каріба.

      Надра  Зімбабве багаті на корисні  копалини, їх добування приносить  істотний доход. 

      Хоча  на частку гірничовидобувної  галузі припадає лише 2% ВВП, вона  забезпечує необхідною сировиною  деякі інші галузі промисловості,  а добуті корисні копалини, переважно у вигляді продукції первинної переробки, забезпечують третину експортних надходжень.

      Основні  статті експорту мінеральної  сировини (частка у вартості в  1997 р.): золото - 50%, азбест - 13%, нікель - 12%, кам'яне вугілля - 12%, хром - 2%, мідь - 2%, залізняк - 1%, а також кобальт, срібло, олово, коштовні камені, вапняк і т.д.

      Родовища  платини в районі Хартлі, за 50 км на захід від Хараре, є  найбагатшими у світі за межами  ПАР. 

      Азбест  у великих кількостях видобувається  в районі Звішаване.

      Завдяки  великим запасам кам'яного вугілля  на північному заході в Хванге  забезпечуються дешевим паливом  теплові електростанції і коксованим  вугіллям місцеві металургійні  підприємства.

      Вапняк  і фосфорит добуються для потреб  місцевої промисловості.

      До 1995 року  продукція обробних підприємств  Зімбабве реалізовувалася на  захищеному від імпорту внутрішньому  ринку, а в наступні роки  вже й експортувалася.

      Основні  галузі обробної промисловості  - харчова, текстильна і швейна, взуттєва, меблева, металургійна і металообробна, тютюнова, броварна, хімічна, нафтопереробна, целюлозно-паперова і поліграфічна.