Замки Мукачівщини

Про те, що Чернеча гора була заселена ченцями  ще до Корятовича, свідчить Мукачевський Літопис (вірніше, передмова до Хронології), знайдена в архіві Мукачевского монастиря його ігуменом Анатолієм Кралицким і опублікована в 1847 році.

У даному Літописі наведений наступний  запис: "... на честь і пам'ять  Святителя Христова Миколи поклали  храм цей (Корятович - авт.) і виведе геть ченців у літо 1360, дня 8 березня, Божиїм у всіх помислах". Цим Літописом підтверджується вивід ченців з печер і поселення їх у наземних будівлях монастиря.

Першим  ігуменом, який згадується в історичних документах заново відбудованого Мукачевського монастиря, був Лука. Період служіння ігумена Луки можна вважати епохою розквіту монастиря. Із цього моменту починається ведення літопису й монастир одержує юридичне право на свої володіння. Першим Мукачевським єпископом, затвердженим грамотою від 31 липня 1491 року, був "місцеблюститель Мукачевського монастиря" Іоанн. Під час війни між Габсбургами й семиградськими князями в 1537 році Мукачевський монастир був зруйнований. Тоді й загинула більша частина монастирських документів і архівів. Відродження монастиря проходило з 1538 по 1550 роки при єпископові Василеві I. В 1558 році Угорську Русь, як тоді іменувався цей край, відвідали посли пануючого Іоанна Грозного, що верталися в Москву з Константинополя.

Монастир  був резиденцією православного  єпископа, у ньому велася хронологія, переписувалися богослужбові й повчальні  книги. Обитель була притулком для  прочан і подорожуючих ченців. Мукачевський монастир, будучи одночасно й резиденцією православного єпископа, став не тільки вогнищем духовної освіти, але й церковно-адміністративним центром, який поєднував усіх віруючих краю. [4,с.81]

Історія обителі до XVII століття відзначене діяннями видатних ієрархів, що виступали  справжніми поборниками чистоти  Православ'я. Період з XVII по XVIII століття ознаменоване введенням унії з Римом  і гонінням на Православ'я по всій території історичного Закарпаття. Народ повстав проти заміни " старої віри", на його стороні виступала більша частина духівництва. Офіційною датою прийняття унії в краї є 1646 рік. Тоді в Ужгородському замку зібралися 63 священика, якими було вирішено прийняти унію. ( У ті роки духівництво Мукачевської єпархії нараховувало 600 людей, а взяло участь у зборах усього 63 священнослужителя).

У період прийняття унії православним єпископом, що жили в монастирі, був  Іоанікій (Зейкан, 1684), який правив єпархією 30 років. У часи єпископа Іоанікія (Зейкана) його працями в Мукачевському монастирі був побудований перший кам'яний храм. Із часу проголошення Ужгородської унії для Мукачевського монастиря й Православ'я в цілому настав смурний час. Монастир переходить із рук у руки, кілька разів вигнаний і вернений в монастир єпископ Іоанікій (Зейкан). Разом з ним виганяють і засельників монастиря. В 1664 році семиградська княгиня - католичка Софія Батори остаточно виганяє єпископа Іоанікія (Зейкана) з Мукачевського монастиря й передає обитель уніатському єпископові Петру Парфению. Єпископ Иоаникий залишає Мукачеве й поселяється в Імстичеві, де будує монастир. [4,с.96]

Відтоді й до 1946 року монастир перебував  у віданні католицького чернечого  ордена - Василіан. В 1946 році Мукачевський монастир повернутий Православній церкві й, по благословенню єпископа Нестора, стає жіночою обителлю. Першою ігуменею монастиря була Ігуменія Параскєва (Прокіп, 1967), у схимі Ніна, яка прибула сюди разом із черницями з інших закритих монастирів Закарпаття.

Близько 50-ти років духовно очплював Мукачевську обитель великий старець, духівник, учений і видатний церковний діяч Архімандрит Василь (Пронін, 1997). Архімандрит Василь залишив після себе безліч церковних, історичних, археологічних і наукових праць. Його робота з історії Мукачевської єпархії (видана за назвою: "Історія Православної Церкви на Закарпатті" в 2005 році), як і дослідження пізнього палеоліту на Чернечій горі, займає гідне місце в загальній історичній науці. Володіючи великим талантом, батько Василь у досконалості знав 7 іноземних мов і ще в семи мовах прекрасно орієнтувався в читанні й перекладах. В 1954 році Московською Духовною Академією отцю Василю був привласнений учений ступінь кандидата богословських наук. Але в першу чергу він був смиренним і лагідним ченцем-молитовником.

У монастирі перебуває багато шанованих  Святинь. Серед них Ікона Божої  Матері, Скоропослушниця, Іверська Ікона Божої Матері, привезена зі святої гори Афон, і рака із частиною мощів Преподобного Мойсея Угрина, а також є багато частиць святих мощів угідників божиих. [4,с.123]

На  часи Святого Володимира, Великого князя Київського, доводиться житіє  й подвиги Преподобного Мойсея Угрина (1043). Про його житіє розповідається в Київському Патерику. Є дані про Преподобного і в Пролозі Мукачевського Літопису. Із зазначених джерел випливає, що Преподобний Мойсей Угрин походить із Угорской Русі. По одній з версій Мойсей Угрин прибув у Київ разом з "священиками, яких запросив туди Святий князь Володимир, для проповіді й зміцнення Церкви Христової. Будучи вбраний Афонским ченцем у чернечий образ, усе життя Преподобний Мойсей Угрин віддає служінню Богові, поселившись серед ченців Києво-Печерського монастиря. Помер він в 1043 році. Святий Антоній Печерський, який був одним із засновників монастиря, преставився в 1073 році. Отже, Преподобний Мойсей Угрин був першим Преподобним Київських печер, де його нетлінні мощі почивають і понині.

В 1996 році архієпископом Мукачевсько-Ужгородської єпархії Євфимієм частина нетлінних мощів Преподобного Мойсея Угрина перенесена на історичну батьківщину, з якої він і його брати Єфрем і Георгій вийшли в XI столітті.

У цей час у монастирі проживає 85 сестер, управляє обителлю Ігуменя  Єпистимія (Щербан) [19].

 

 

 

 

2.2.1. Свято-Миколаївський храм

  

 Свято-Миколаївський храм розташований на території Мукачівского Свято-Миколаївського жіночого монастиря. Час заснування монастиря невідомий. Згідно з усним переказом і передмови до Мукачевської хроніки, монастир був заснований в XI столітті. Документальні свідчення про існування монастиря відносяться до 14 століття.

В 1661 році в Мукачевському монастирі був побудований перший кам'яний храм, кам'яна ротонда (архітектор С.П’яменс) на кошти молдавського воєводи Костянтина Басараба. В 1664 році трансільванська княгиня, католичка Софія Батори остаточно вигнала єпископа Іоанікія й передала монастир грекокатолицькому єпископові Петру (Парфенію). Єпископ Іоанікій поселився в Імстичеві, де побудував новий монастир.[4,с.130]

З того 1664 і до 1946 року монастир перебував  у віданні католицького чернечого  ордена василіан. Справжній кам'яний монастир побудовано в 1766-1772 (архітектор Дмитро Рац), а величну Свято-Миколаївську церкву в 1798-1804. В 1862 році в монастирі відбулася велика пожежа, наслідки якої усунули до 1865 року. В 1920-х роках роботу монастиря реорганізували ченці-василіанці з Галичини. При монастирі зберігалися коштовна бібліотека .[4,с.142]

В 1946-1947 році Мукачевський монастир був повернений православній церкві й став жіночою обителлю.

 

2.3 Замок « Паланок»

 

      Замок Паланок - середньовічна фортеця, видатний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний і історичний пам'ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст.[17,с.50],(Дод.2)

Він розташований на західній околиці Мукачева, на вершині 68-метрового згаслого вулкана.

Про виникнення замка точних історичних відомостей немає. Згідно з народними  сказаннями, його зведення приписують російському князеві Федору Корятовичу, який пізніше перетворив замок у свою резиденцію.

Час вносив свої зміни в архітектуру  замка. Поступово забудовувалася терасами вся Замкова гора. Навколо гори викопали рів, який заповнювався водою. Його внутрішній берег обнесли дубовим  частоколом, який називався паланком. Звідси й відбулася назва замка - 'Паланок' (хоча й рів, і частокіл уже давно зруйновані). У замку більш 120 приміщень. Половина з них - житлові, а друга половина відведена під каземати й склади. [17,с.67]

Коли  замок був дерев'яним, його в 1089 р. 50 днів завойовував половецький  хан Кутешко, але так і відступив без усякої надії на успіх, в 1241 р. шістьдесятитисячна орда татаро-монгол хана Батия двічі осаджувала замок, і обидва рази не скорила його.

Сама  природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він  жодного разу не був покорений  у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали  не одну багаторічну облогу. [17,с.76]

1396 – 1414 р.р. Подільський князь Федір Корятович на місці старого дерев'яного побудував новий, кам'яний замок, який у модифікованому виді зберігся до наших днів. Новозбудований замок міг витримати вогонь будь-якої тодішньої артилерії й був забезпечений усім необхідним для життя й оборони, що відповідало вимогам того часу: товстими стінами до 5 метрів; шеститисячним постійно діючим гарнізоном; 164 пушками великого калібру й великою кількістю іншого озброєння; 60 бочками артилерійського пороху, різнокаліберними гарматними ядрами, іншим боєзапасом; величезними запасами їжі; 86 метровим колодязем, який забезпечував замок своєю власною водою.

Наступні  власники протягом ХV-ХVI ст.ст. перебудовують  замок, удосконалюють зміцнення, розширюють фортифікаційні можливості. У цей  час замок мав 14 веж, а у верхній  частині перебував великий палац. [17,с.79]

1633- 1711 рр. Мукачевським замком володіють князі Трансільванії династії Ракоци, які так удосконалили фортифікацію замка, що він не мав собі рівних у Центральній Європі.

Зародження  капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства й пов'язане  із цим швидку зміну політичної карти  Європи обумовив бурхливий перебіг  подій і в Паланку. 1685 – 1688 рр. - одна з найважчих облог замка. Його обороною керувала вдова Ференца I Ракоци – княгиня Ілона Зріні.(Дод. 4) 1703- 1711 рр. замок стає оплотом антигабсбурзької національної визвольної боротьби народів цього краю під керівництвом Ференца II Ракоци. Боротьба закінчилася поразкою, і замок поступово втрачає стратегічне значення.

В 1782 г. його перетворили в політичну  в'язницю Австрії. За майже 120 років  тут побувало більше 20 тисяч в'язнів. Тюремні порядки кілька разів  відмінялися, але остаточно скасовані  в 1904 році. [18,с.78]

В 1922-1926 рр. чеська влада замок відбудувала  й перетворили в казарму. У  радянський час тут була школа  механізаторів сільського господарства, школа голів колгоспів, а потім  профтехучилище. Улітку в 1960 р. у Верхньому  замку відкрили музей.

Зараз Паланок - це відреставрована середньовічна  фортеця. У ньому є й історичний музей, і картинна галерея з виставкою  сучасних живописців, і художній салон [18,с.100].

 

2.3.1 Мукачівський історичний музей

  

  Музей розташований у Мукачевському замку "Паланок", одному з небагатьох, що вціліли до наших днів. Замок є коштовною визначною пам'яткою історії й військової архітектури ХІV-ХVII ст. Протягом століть він служив для охорони торгівельних і воєнно-стратегічних шляхів. За всю свою історію належав багатьом правителям. Замок витримав досить багато облог. Найтриваліша з них - з 1685 по 1688 р.р., яку організували австрійські імператорські війська, фортецю у цей час мужньо захищала княгиня Ілона Зріні. З 1703 по 1711 р.р. замок був оплотом національно-визвольної війни угорського народу під керівництвом князя Трансільванії Ференца II Ракоци, у якій брали активну участь повсталі русини-куруци.[19]

В 1989 році по постанові Радміну УРСР у Верхньому замку був створений історичний музей м. Мукачеве, філія Закарпатського краєзнавчого музею.

На  сьогоднішній день, щоб додати замку  історичний шарм, у його залах відкрито більш десятка експозицій. Виставочна площа музею становить майже 4000 кв. м. Історію замка й Закарпаття в деталях відтворюють експозиції історії, етнографії, природи й стародавності, що займає більш 2500 кв. м площі. Тут  експонуються рідкісні предмети кам'яного  віку, мідно-бронзової епохи, зброя  й знаряддя із заліза і т.д. Широко представлені етнографія й побут  жителів міста й Закарпаття. У  картинній галереї музею, в 12 залах, експонуються добутки живопису кращих живописців краю, у тому числі стародавні ікони (XVI-XIX століть).[4,с 119]

 

2.4 Дім Ракоци

 

Білий дім — палац Ракоци-Шенборна (18 століття, архітектор Й. Б. Нойманн, стиль бароко).

Нині  — будинок Мукачевського художнього інституту. В 1633 г. Д’єрдь I Ракоци став правителем Мукачевської домініії й міста.

Цілком  ймовірно, в 1667 г. будівництво резиденції почалося за його наказом. Дата заснування встановлена по дослідженнях реставраторів. В 1726 г. усі землі й місто перейшли у власність родини Шенборнів.(Дод.3)

До  наших днів палац дійшов зі значними змінами. Сьогодні будівля являє  собою сплав стилів ренесансу  й бароко. По опису тих часів: одноповерховий будинок, у плані близький до квадрата, із природного каменю, оперезаний відкритою галереєю.[2,с56]

Своєю назвою « Білий дім» зобов'язаний білим фасадам, декорованим на кутах  червоними вкрапленнями.

Сучасного вигляду палац набув після  вдосконалення австрійського архітектора  Йоганна Балтазара Ньюмена на замовлення графа Эрвіна Шенборна. До будівлі добудований новий П-образний корпус із цегли, а галерея розібрана. На основному фасаді був зроблений портал з мармурової крихти.[2,с. 55]

Двоповерховий будинок, складений із природнього каменю (стара частина) і цегли, відштукатурений. Верхній поверх має плоске перекриття. Хрестові зводи стародавньої частини палацу залишилися недоторканими. Таке ж перекриття, але із цегли, було побудовано на нижньому поверсі нового будинку. Фасад добудованої частини палацу розчленований пілястрами. Вікна й інтер'єр другого поверху прикрашені ліпним вишуканим декором у стилі бароко. Кам'яні обрамлення віконних і дверних прорізів збереглися в первісному обсязі.

Особливо  ефектно виглядає портал у стилі  бароко й відкриті сходи, що ведуть до центрального входу.

У червні 1703-го р. на прохання куруців Ференц Ракоці II, який повертався додому, зупинився у сімейному палаці, але необученими, погано озброєними повстанцями він не зміг відбити напад лабанців, і таким чином він повинен був залишити палац.