Товарознавча характеристика асортименту побутового керамічного посуду вітчизняного виробництва на ринку України

align="justify">     Каолін - глино подібний матеріал, який є мономінеральною породою і складається в основному із мінералу каолініту.

     Бентоніт - тонкодисперсний матеріал, який складається з мінералів монтморилоніту та бейделіту і має здатність набухати в воді до 10 раз.

     Виснажуючі  матеріали необхідні для регулювання технологічних властивостей керамічної маси, сприяють зниженню її пластичності та усадки при сушінні і випалюванні виробів.

     Плавні (флюси) - це матеріали, які при взаємодії з компонентами керамічних мас утворюють легкоплавкі сполуки, що сприяє зниженню температури випалювання.

     Глазурі - це різновиди більш легкоплавкого скла, яке містить, на відміну від черепка, менше глиняних матеріалів.

     Формування  споживних властивостей фарфорових виробів  в процесі їх виробництва.

     Етапи виробництва фарфорових виробів

1. Одержання керамічної маси.
2. Формування виробів,
3. Декорування виробів.

     Пластичне формування - це найбільш продуктивний метод з використанням формувальних верстатів, автоматів, напівавтоматів з керамічної маси вологістю 22-24%. Для формування виробів, які мають форму тіл обертання (чашки, чайники, тарілки тощо).

     Метод лиття шлікеру (34-36% вологість) в гіпсові форми використовують для виготовлення виробів об'ємних та складної форми -супові чаші, підливочники, соусники, салатники, оселедниці, овальні блюда, художньо-декоративні вироби.

     Напівсухе пресування - формування виробів в металевих прес-формах під тиском з керамічної порошкоподібної маси, вологість якої 2-3%), в суміші з пластифікатором.

     Сушіння - це етап виробництва, в процесі якого виділяється вологе з напівфабрикату до 1,5—2%, що забезпечує більше відокремлення виробів від форми і підвищення їх міцності, достатньої для подальшої обробки виробу.

     Випалювання - найвідповідальнішій етап по формуванню керамічного черепка виробів та набуття ними необхідних властивостей в результаті реакції фазо утворення.

     Декорування виробів є завершальною стадією  виробництва порцелянових і фаянсових виробів, яка полягає у нанесенні на чистий напівфабрикат спеціальних прикрас ручним і напівмеханізованим методами. Існують такі види декорування:

1. Вусик, відводка, стрічка - безперервні кругові смуги (вусик шириною 1 мм, відводка - від 1 до 3 мм, стрічка - від 4 до 10 мм).
2. Трафарет наносять аерографом за допомогою пластин із тонкої жесті чи фольги, вирізи яких мають контури, що відповідають бажаному одно- чи багатоколірному малюнку.
3. Криття має такі види: суцільне (виріб покритий рівномірним прошарком фарби); напівкриття (виріб покритий фарбою шириною від 20 мм і більше); криття з ослабленням тону фарби до краю виробу; криття з прочищенням (по суцільному криттю зроблене прочищення малюнка); криття з прочищенням і забарвленням фарбами й золотом.
4. Печатку наносять на виріб як графічний відбиток малюнка металевої дошки чи валу машини на папір, при цьому одержують графічний однокольоровий малюнок, який розфарбовують однією чи кількома фарбами.
5. Штамп є найпростішим видом декорування. Малюнок дрібний, простий, одноколірний (рідше багатоколірний), що повторюється. Наносять гумовим штампом із фарбою, але частіше золотом.
6. Декалькоманія (деколь) займає основне місце в декоруванні виробів. На виріб переносять малюнок за допомогою перекладної картинки, виконаної літографічним або шовкотрафаретним способом. На підкладковий папір наносять ацетил целюлозну плівку з малюнком. При змочуванні ця плівка відокремлюється від паперу і залишається на виробі.
7. При шовкографії малюнок друкують через шовкову сітку, на яку накладають трафарет. Виріб підводять під шовкову сітку, гумовий ролик із фарбою, проходячи через сітку, продавлює її у вирізи трафарету й у такий спосіб малюнок переносять на виріб.
8. Живопис виконують пензликом або пером ручним способом. Залежно від складності живопис буває простий і високохудожній.
9. 3а допомогою фотокераміки на виробі можна відтворити портрети людей, види міст тощо.

     Суцільний рисунок наносять на всю зовнішню (внутрішню) поверхню виробу.

     Бортовий рисунок розташовується в вигляді безперервної смуги по борту, низу і в центрі виробу.

     Букет - число ленків чи рисунків не більше 3.

     Розкидний рисунок - число ленків чи рисунків на виробі більше 5.

     Медальйон - рисунок знаходиться в круглому, овальному, прямокутному чи багатогранному обрамленні.

     Арабеска - вузький бортовий орнамент нанесений від руки на виріб золотом чи фарбою.

     Церовка - рельєфний рисунок, який наноситься гравіруванням голкою по матовому золоту

3. Вимоги нормативних документів до якості пакування та маркування керамічного посуду

     Кожен фарфоровий та фаянсовий посуд маркують товарним знаком, який наносять на центр дна вироба керамічної фарбою і закріплюють випалом. Товарний знак повинен бути чітким.

     При упаковці посуду застосовують тару споживчу (коробки з картону, паперу і комбінованих матеріалів); пачки з картону, паперу і комбінованих матеріалів і пакети паперові і з комбінованих матеріалів, матеріали допоміжні (папір обгортковий і прокладочні, картон гофрований, термоусадочні матеріали, плівку поліетиленову, полістирол, деревну стружку тощо); тару транспортну (ящики дерев'яні та ящики з гофрованого картону).

     Чашки з блюдцями укладають наступним  способом: чашку догори дном поміщають  на блюдце з лицьового боку, попередньо перекладено папером, і обертають  папером. Потім формують стопу, що містить від двох до дванадцяти виробів, яку також обертають папером. Припустимо формування стоп, складених окремо з чашок і блюдець. Плоскі вироби загортають у папір через один виріб, а потім в пакет по 25-40 штук. Великий пакет перев'язують шпагатом або заклеюють паперовою стрічкою і наклеюють ярлик із зазначенням заводу-виробника та його адресу, найменування виробу, кількість виробів у пакеті, сорту, дати упаковки, номера пакувальника та номери ГОСТу або ТУ. При пакуванні пакетів сервізів, наборів, гарнітурів укладають вироби одного сорту і одного декоративного оформлення: кожен предмет обгортають папером. Потім посуд складають в споживчу і транспортну тару. Вироби сувенірного і подарункового призначення укладають в коробки з гофрованого картону, на які наклеюють художньо оформлені етикетки [2].

     Стандарти встановлюють вимоги до якості посуду, що виготовляється. Посуд повинен мати правильну форму, деталі (ручки, носики) повинні бути симетрично розташовані. Відтінки кольору приставних деталей повинні відповідати відтінку корпуса, а відтінки виробів, що входять до комплекту, набору чи сервізу, повинні бути однакові. Відтінок кришки повинен відповідати відтінку виробу. Посуд повинен бути міцним і не повинен руйнуватися при зберіганні в стопках. Полива повинна бути суцільною, рівномірної товщини, неполивні краї фарфорових виробів ретельно зашліфованими та заполірованими, також ніжки ретельно зашліфованими. В чайному блюдці повинно бути заглиблене місце для ніжки чашки. Посуд виготовляється двох сортів: 1, 2-го. Сортність посуду визначається за діючими нормативно технічними документами.

     Посуд приймають партіями. Партією вважається будь - яка кількість посуду, який виготовлені з одного матеріалу, при незмінному технологічному режимі та оформлені одним документом про  якість. Документ повинен містити  таку інформацію:

• номер та дату документа;
• найменування та адресу виробника;
• найменування виробу;
• номер партії;
• кількість виробів;
• результати випробувань;
• повинен бути зазначений нормативно технічний документ, за яким виготовлявся посуд.

     Для перевірки відповідності посуду нормативно технічним документам проводять приймально - здаточні, періодичні та типові випробування.

     Приймально - здаточним випробуванням підлягає 1% посуду від партії, але не менше 10 шт.

     При одержанні незадовільних результатів  хоча би з одного показника, по ньому  проводять вторинне випробування на подвоєнні кількості посуду, що взятий з тієї ж самої партії.

     Результати  вторинного випробування розповсюджуються на всю партію.

     Зовнішній вигляд посуду та якість зливного пристрою перевіряють візуально. Розміри  посуду та відхилення перевіряють будь - яким вимірювальним інструментом з ціною поділки 0,1 мм.

     При контролі якості фарфорових виробів, при  відправленні їх в торгівельну мережу, із різних місць партії відбирають вибірку в об'ємі 1%, але не менше 10 -виробів. Провіряють відповідність виробу зразкам еталонам за формою, оздобленню, декору, комплектності, визначають кількість дефектів та вірність встановленого сорту. У необхідних випадках встановлюють в лабораторних умовах вимірюванням фізико - технічні показники.

     Головною задачею контролю працювання печей для випалювання є постійна підтримка максимальних температур, в результаті чого виключається перепал чи недопал. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Характеристика  та класифікація керамічного  посуду

     Керамічними називають вироби, які виготовляються із суміші глинистих речовин та мінеральних домішок та обпечені до камневидного стану. Відмінності в складах мас та властивостях визначили різноманітні області їх застосування.

     За  призначенням керамічні вироби поділяють  на побутові (посуд та художньо - декоративні вироби), архітектурно - будівельні (цегла, черепиця, облицювальні матеріали) та технічні.

     За  характером будови кераміку поділяють  на грубу та тонку. Вироби грубої кераміки (гончарні вироби, цегла, черепиця) мають  пористий крупнозернистий черепок неоднорідної структури, забарвлений природними домішками у жовтувато - коричневі кольори.

     Тонко керамічні вироби відрізняються  тонкозернистим білим чи світло забарвленим, спеченим чи дрібнопористим черепком однорідної структури.

     За  ступенем спікання (щільності) черепка розрізняють керамічні вироби щільні, спечені з водопоглинанням менше 5%- фарфор, тонко кам’яні вироби, напівфарфор та пористі водопоглинанням більше 5% фаянс, майоліка, гончарні вироби.

     За  складом та властивостями керамічні  вироби ділять на типи, види, різновиди. Основні типи кераміки - фарфор, тонко кам’яні вироби, напівфарфор, фаянс, майоліка, гончарна кераміка.

     Тип кераміки визначається характером матеріалів, що використовуються, їх обробкою, особливо тонкістю помада, складом, мас та глазурей, температурою та тривалістю обпалу, У склад мас усіх типів кераміки входять пластичні глинисті речовини (глина та каолін), отоїцаючі матеріали (кварц, кварцовий пісок), плавуни ( польовий шпат, пегматит, перліт, костяна зола та їк.). При обпалюванні відформованих виробів у результаті складних фізико-хімічних перетворень та взаємодій компонентів мас та полив формується їх структура. Структура черепка неоднорідна і складається із кристалічної, скловидної та газової фаз. Кристалічна фаза утворюється при розкладанні і перетворенні глинистих речовин та інших компонентів маси. Вони включає кристали муліта, залишки зміненої глинистої речовини, оплавлені зерна кварца. Кристалічна фаза і особливо муліт надають черепку міцність, термічну та хімічну стійкість.

     Скловидна фаза виникає за рахунок розбавлення  «плавні» та частково інших компонентів. Вона з'єднує частинки маси, заповнює пори, підвищуючи щільність черепка; у кількості до 45-50% збільшує міцність виробів, при більшому вмісті-викликає крихкість виробів, знижує їх термостійкість. Скловидна фаза сприяє зменшенню водопоглинання, обумовлює просвітлюваність черепка.

     Газова  фаза (відкриті чи замкнуті пори) надає  несприятливого впливу на фізико-хімічні  властивості виробів: понижує міцність, термічну та хімічну стійкість, викликає водопоглинання та водопроникність  черепка.