Адміністративний нагляд,як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні

     Постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне  правопорушення або про порушення кримінальної справи виносить прокурор щодо посадової особи або громадянина в разі порушення ними закону. Наприклад, під час прокурорської перевірки виявлено, що через недбалість працівника при виконанні ним своїх службових обов'язків завдано матеріальної шкоди державі. Отже, є конкретна особа, щодо якої після з'ясування ступеня вини та розмірів шкоди має бути розв'язано відповідно до закону питання про дисциплінарну, матеріальну чи кримінальну відповідальність. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне порушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після надходження, якщо інше не встановлено законом. Постанову прокурора про порушення кримінальної справи передають, додержуючись принципу підслідності, для розслідування слідчому того органу, який має розслідувати справу [20, С. 388].

     Постанова прокурора є одним із поширених  актів прокурорського реагування, її застосовують не лише у випадках визначення персональної відповідальності. Кримінально-процесуальне законодавство, визначаючи компетенцію прокурора щодо органів дізнання й слідства, передбачає використання постанови для реалізації ним своїх повноважень.

     Саме  постановою прокурор скасовує незаконні, необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які проводять дізнання, закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах і т. ін.

     Вимога  прокурора про надання йому документів і матеріалів, довідок та інформації, а також про проведення перевірок  і ревізій є одним із актів прокурорського реагування. Посадові особи та громадяни повинні з'являтися за викликом прокурора (повісткою) й давати пояснення щодо обставин, які з'ясовує прокурорська перевірка [20, С. 389].

     Виконання обґрунтованих законом вимог  прокурора не може бути пов'язано з будь-якими умовами й здійснюється в строки, передбачені законом або погодженні з прокурором. Документи та інформацію, необхідні органам прокуратури для здійснення покладених на неї наглядових функцій, надають безплатно. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора й ухилення від явки в прокуратуру тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

     У ст. 1855 Кодексу України про адміністративні  правопорушення передбачено адміністративну  відповідальність посадової особи  за невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки або ревізії діяльності підпорядкованих підприємств, про надання необхідних матеріалів, а також відповідальність посадових осіб і громадян за ухилення від прибуття за викликом прокуратури. Досить схожим з вимогою прокурора є такий акт прокурорського реагування, як вказівка прокурора органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство [20, С. 393].

     Вона  є обов'язковою до виконання, дають  її у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, а саме: про розслідування злочинів, про обрання, зміну, скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій і розшук осіб, які вчинили злочин (ст. 227 КПК України).

     Подання позову з метою захисту інтересів держави й громадян також є актом прокурорського реагування, що тягне за собою порушення судового провадження. Саме суд своїм рішенням має підтвердити обґрунтованість викладених у позові чи заяві прокурора вимог, поновити порушені права та притягнути винних до цивільно-правової відповідальності [20, С. 394].

     Акти  прокуратури повинні бути законними, обґрунтованими, вмотивованими, юридичне й стилістично грамотними, чіткими  за змістом, а також містити правову  аргументацію та роз'яснення порядку оскарження. У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначають, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що й у який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення. У цих та інших документах мають бути зазначені правові наслідки невиконання викладених вимог і вказані посада, класний чин і прізвище особи, яка підписала акт [20, С. 394].

     Отже, реагування органів прокуратури  на порушення закону може відбуватися  лише в передбачених законом формах. Прокуратурою обов'язково має бути встановлено порушення закону, після чого точно й у межах компетенції використано весь передбачений законодавством арсенал засобів прокурорського реагування. 
 
 
 
 

     Висновки 

     Чинне законодавство знає випадки, коли контролюючі органи мають наглядові повноваження, а в діяльності прокуратури виявляються елементи контролю. Наприклад, органи внутрішніх справ, здійснюючи адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, не можуть самостійно притягати до відповідальності особу, яка порушує правила адміністративного нагляду (притягає суд (суддя). До речі, в ст. 1 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» законодавець, всупереч назві цього нормативного акта, визначає адміністративний нагляд як систему тимчасових заходів спостереження й контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюють органи внутрішніх справ. Це свідчить про те, що законодавець нечітко проводить межу між цими двома видами діяльності державних органів [16, С. 87].

     У свою чергу, письмовий припис прокурора  про усунення порушень закону згідно зі ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» підлягає негайному виконанню, тобто  прокурор у цьому разі фактично втручається в оперативну діяльність підприємства, організації, установи, перериваючи протизаконний перебіг подій. Тут законодавець виключає свободу вибору поведінки адресата, що можливо під час застосування прокурором інших форм реагування. Але прокурор, як і раніше, самостійно не може притягти винну посадову особу до відповідальності за невиконання припису.

     У спеціальній літературі згадують адміністративний нагляд, до якого відносять діяльність державних інспекцій і служб, виходячи з того, що ця діяльність, на відміну від прокурорського нагляду, має за мету не тільки попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням, а й застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності, в разі виявлення порушень загальнообов'язкових правил у сфері діяльності відповідної інспекції чи служби. Характерним є і те, що інспекції та служби самостійно застосовують адміністративно-примусові заходи відповідно до КпАП, спеціальних законів і положень про адміністративні правопорушення, в межах покладених на них завдань втручаються в оперативну діяльність органів, які перевіряють (призупиняють або забороняють роботу підприємств чи їх окремих підрозділів, агрегатів, використання сировини чи матеріалів, зупиняють операції за рахунками в банках тощо) [17, С. 14]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних джерел 

     1. Овсянко Д.М. Административное право: Учебник. – М.: НОРМА, 2007. – 247 с.

     2. Основы теории государства и права: Советское государственное право. – М., 1990. – С. 65.

     3. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 160 с.

     4. Советское административное право: Учебник / Под ред. П.Т. Василенкова. – М.: Юрид. лит., 1981. – 464 с.

     5. Теория юридического процесса / Под ред. В.М. Горшенева. – Х.: Вища школа, 1985. – 191 с.

     6. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности – М.: Юридическая литература, 1987. – 176 с.

     7. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие. – М.: Закон и право, 1998. – 383 с.

     8. Алехин А.П., Козлов Ю.М., Кармолицкий А.А. Административное право Российской Федерации: Учебник: В 2 ч. – М., 1995. – Ч. 1. – 349 с.

     9. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом: Опыт системного исследования. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.

     10. Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль. – 4-е изд. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 299 с.

     11. Штрелов Р. Обязанности, возложенные на органы контроля – инструмент повышения ответственности в выполнении государственных задач // Правовые основы ответственности в управлении в СССР и ГДР. – М.: ИГПАН, 1981. – 150 с.

     12. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – С. 247.

     13. Научно-технический прогресс: Словарь / Сост.: В.Г. Горохов, В.Ф. Халифов. – М.: Политиздат, 1987. – 366 с.

     14. Економічна енциклопедія / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

     15. Андрійко О.Ф. Державний контроль і тенденції його розвитку в умовах ринкових відносин // Правова держава. – 1993. – Вип. 4. – С. 49–53.

     16. Гаращук В.М. Іще раз про сутність контролю та його загальне розуміння // Проблеми законності. – Х., 2009. – Вип. 54. – С. 83–90.

     17. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 35 с.

     18. Гладун З.С. Адміністративне право України: навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2009. – 579 с.

     19. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

     20. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2009. – 584 с.

     21. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

     22. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Навч. посібник. – Х.: Національна юридична академія України, 1999. – 55 с.

     23. Юридический словарь / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 781 с.

     24. Юридический словарь / Под ред. П.И. Кудрявцева. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1956. – Т. 1. – 687 с.

     25. Популярна юридична енциклопедія / За ред. І.С. Чижа. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 527 с.

     26. Словарь современных экономических и правовых терминов / Под ред. В.С. Кошенкова, В.Н. Шилова. – Мн.: Амалфея, 2008. – 816 с.

     27. Сорокин В.Д. Проблемы административного процесса. – М.: Юрид. лит., 1987. – 249 с.

     28. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник. – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2009. – 702 с.

     29. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2008. – № 2. – С. 23–31.

     30. Советское административное право: Учебник / Под ред. В.И. Поповой, М.С. Студеникиной. – М.: Юрид. лит., 1982. – 286 с.

     31. Альберт М., Мескон М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 2004. – 516 с.

     32. Управление народным хозяйтсвом: Словарь / Под ред. Р.А. Белоусова. – М.: Политиздат, 1983. – 207 с.

     33. Лимонов В.И. Влияние контроля на развитие демократии в обществе. – Томск, 1986. – 143 с.

     34. Снітчук М.О. Контроль в управлінській діяльності // Економічне зростання України: стан та чинники забезпечення. – К., 2008. – С. 590–616.

     35. Козьяков І. Прокурорський нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності: його проблеми // Право України. – 2009. – № 1. – С. 84–87.

     36. Руденко М. Про співвідношення державного контролю і прокурорського нагляду (концептуальні зауваження на перехідний період) // Право України. – 2007. – № 5. – С. 29–33.

     37. Шорина Е.В. Контроль за деятельностью органов государственного управления. – М.: Наука, 1981. – 301 с.

     38. Авакьян С.А., Барабанов Г.В. Советы и совершенствование деятельности местных контрольных органов // Вестник МГУ. Право. – 1984. – № 1. – С. 12–15.

     39. Советское административное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1985. – 395 с.