Спадкування за заповітом

Міністерство Внутрішніх справ  України

Київська академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут заочного та

дистанційного навчання

Волинське відділення

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

з предмету: "ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО"

на тему: «Спадкування за заповітом»

 

 

 

 

Домашня адреса: Волинська область Любешівський район с.Бірки вул. Пархоменка,7 Тел.380988403819

Студента ІІ курсу 2 групи Романчука Володимира Вікторовича Залікова книжка №10-49КВО

 

Луцьк-2012

 

СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ

 

Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

За своєю юридичною природою заповіт — одностороння угода.

У цій угоді знаходить своє вираження  волевиявлення тільки однієї особи  — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не тільки не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, але навіть і не знав про те, що на його користь складено заповіт.

Звичайно угоди можуть укладатись через представника. Проте це не відноситься до такої угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках може бути укладений лише особисто заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладання одного заповіту двома громадянами навіть і в тому випадку, якщо заповідалося спільне майно. Наприклад, не може бути посвідчений заповіт, укладений подружжям з приводу їх спільного майна.

Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.

Відповідно до статті 541 ЦК України заповіт повинен бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (укладання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту (ст.47 ЦК України).

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Відповідно до статті 542 ЦК України до нотаріально посвідчених заповітів

прирівнюються:

1. Заповіти громадян, які перебувають  на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для пристарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для пристарілих та інвалідів — посвідчені директорами і головними лікарями цих будинків.

2. Заповіти громадян, які перебувають  під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден.

3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.

4. Заповіти військовослужбовців  та інших осіб, які перебувають  на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями зазначених закладів.

5. Заповіти військовослужбовців,  а в пунктах дислокації військових Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

6. Заповіти осіб, які перебувають  у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу. В заповіті обов'язково зазначаються місце та час його укладання (ст.541 ЦК України).

Заповіт повинен бути підписаний самим  спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно до статті 542 ЦК України посвідчувати цей документ. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому необхідно зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно (ст.543 ЦЇІ. України). Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити  у посвідченні заповіту, коли в  ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом  щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника посвідчується завідуючим відповідним відділенням банку.

Коло спадкоємців за заповітом  і змістом заповіту. Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ст.534 ЦК України).

Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та інші).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоча син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.

Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, кооперативним та громадським організаціям, незважаючи на те що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може розподілити  майно між спадкоємцями за законом  або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному з спадкоємців може залишити 9/10 спадщини, а другому 1/10 її.

Усе це стосується всякого майна, в  тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку (ст.534 ЦК України).

Законодавством України не передбачено  особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.

Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

Право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі усиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги (крім онуків та правнуків).

Це  обмеження полягає у тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого (у віці до 16 років, а ті, що вчаться, — до 18 років та після 55 років — жінки і після 60 років — чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, що належала б кожному з них при спадкуванні за законом (ст.535 ЦК України).

Цю  частку, на яку за всіх обставин мають  право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа Вже згаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право  на обов'язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не  мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності.

Враховуючи те, що в зазначених статтях дається вичерпний перелік спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, де онуки і правнуки не передбачені, визнання за останніми права на цю частку було б порушенням статті 535 ЦК України.

В статті 535 ЦК України зазначено, що «при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку».

У визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати і вартість предметів домашньої обстановки і вжитку, що належали померлому.

Обґрунтованість такого тлумачення наведеної норми викликає великі сумніви, оскільки тоді доводиться констатувати протиріччя між нормами статей 535 та 533 ЦК України.

Отже, правило статті 535 ЦК України  про те, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку, на нашу думку, слід розуміти так, що тут йдеться лише про спадкоємців (які претендують на обов'язкову частку), що мали б право на одержання цих предметів при спадкуванні за законом: тобто якщо такий спадкоємець проживає спільно зі спадкодавцем не менше року до його смерті, а так само коли спадкоємець не прожив спільно зі спадкодавцем (чи прожив спільно менше року), але при цьому спільно зі спадкодавцем не проживав ніхто з інших спадкоємців за законом.

Коли ж спадкоємець, який має  право на обов'язкову частку, не проживав спільно зі спадкодавцем, однак серед інших спадкоємців за законом є такі, що проживали спільно з останнім не менше одного року до його смерті, тоді при визначенні розміру обов'язкової частки не слід враховувати вартість предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

В практиці діяльності нотаріальних контор виникає питання, чи слід враховувати суму вкладу в Ощадному чи іншому банку при визначенні розміру обов'язкової частки.

Законодавством встановлені особливі правила щодо розпорядження вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпорядження щодо вкладу.

Він може також в заповіті зазначити  тих осіб, яким слід видати вклад в разі його (вкладника) смерті.

Цими особами можуть бути як громадяни, що входять в коло спадкоємців  за законом, так і ті, що не є спадкоємцями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави, державних, громадських, кооперативних організацій.

Розпорядження на користь будь-якої особи про видачу вкладу буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх і непрацездатних дітей та інших непрацездатних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку на момент відкриття спадщини.

Якщо вкладник зробив розпорядження щодо вкладу (безпосередньо банку або в заповіті), то вклад не включається до складу спадкового майна, і при визначенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу не враховується.

Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, тоді в разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. Отже, в даному випадку при визначенні розміру обов'язкової спадкової частки необхідно врахувати і суму вкладу.