Затримання в структурі тактичної операції

Перевищення меж заподіяння злочинцю шкоди при його затриманні - навмисне нанесення особі тяжкої шкоди, явно непропорційної небезпеки посягання або обстановки затримання.

Нажаль, закон не містить поняття перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю. Заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні Кримінальний кодекс прирівнює по своїм правовим наслідкам до необхідної оборони.

Обставини, при наявності яких можливо затримання:

1) характер і ступінь громадської небезпеки злочину;

2) ступінь небезпеки особи самого злочинця;

3) співвідношення сил затримаючого і затримаючих;

4) обстановка затримання;

5) поведінка особи під час затримання;

Право громадян на затримання злочинця носить самостійний характер, тобто громадяни здійснюють дане право незалежно від того чи мають вони можливість звернутися за допомогою до органів влади.

Заходи по затриманню злочинця і захисні дії дуже схожі між собою.

1. Право на здійснення цих дій виникає лише у відношенні особи, що скоює суспільно небезпечний вчинок.

2. Мають активний характер.

3. Мета попередження і припинення нанесення шкоди або іншої шкоди (затримання після здійснення посягання, оборона - під час здійснення). Загальна мета затримання - затримати і доставити до органів влади. Загальна мета оборони - запобігання нападу.

4. Як затримання так і необхідна оборона правомірні лише при додержанні певних умов.

Суспільні та юридичні ознаки затримання злочинця:

1) cуб'єктивне право кожної людини - «Кожна особа має право на…»(ч.1ст.15 УК України).

1.1) незалежне право - тобто не залежить від можливості особи уникнути нападу чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади;

2) універсальне право - наявність його не залежить від наявності у осіби інших прав;

3) найбільш суспільне право - може бути застосовано для захисту права та інтересів усіх інших осіб;

Пленум Верховного суду України у постанові від 28 червня 1991року зазначив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому слід мати на увазі, що не є злочином дії, які хоч і підпадають під ознаки діяння, передбаченого уголовним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або безпосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпеки.

Особливості здійснення затримання в ході тактичної операції

Успіх при затриманні обумовлений конспіративність підготовки до нього, чіткою організацією і раптовістю.

Учасники затримання приховано, наближаючись до задерживаемому, вступають в безпосередній контакт під виглядом перехожих, які звертаються з будь-яким питанням, пропозицією, проханням і т. п. Потім слід раптовий і рішучий захоплення, обмежується свобода дій, блокуються спроби чинити опір, бігти, позбутися від будь-яких предметів або документів. Судячи з обставин, можуть бути потрібні заходи, що попереджають замах на самогубство. Забезпечується надійна ізоляція затриманого від оточуючих і негайне запровадження його у спецтранспорт.

Дії оперативної групи повинні бути так сплановані і здійснені, щоб не постраждали сторонні особи, щоб затримуваний не зміг захопити заручника.

Виставлення прихованих постів спостереження проводиться в тих випадках, коли місце затримання у звичайні дні по ряду різних причин не патрулюється нарядами патрульно-постової служби, позавідомчої охорони, ДАІ, а отримання інформації на місці майбутнього затримання є обов'язковим. У аналізованих ситуаціях спеціально виділяються співробітники органів внутрішніх справ або спеціальних підрозділів. Вони-то й ведуть приховане спостереження за місцем затримання: пересуванням транспорту, переміщенням громадян, що викликають підозру, і, звичайно, за особами, які підлягають затриманню[13.с.314-316].

У тих випадках, коли місце затримання постійно патрулюється, то спостереження здійснюють співробітники органів внутрішніх справ, що несуть службу. Зрозуміло, що для їх цілеспрямованої діяльності потрібно провести спеціальний інструктаж, видати додаткові засоби зв'язку, спостереження, а також призначити окремих осіб, які будуть акумулювати отриману інформацію для подальшого прийняття рішення про виробництво затримання. Слід спеціально зазначити, що такий інструктаж має бути не тільки цілеспрямованим, але і дозованим. Практика діяльності органів внутрішніх справ знає чимало випадків, коли обставини затримання передчасно отримували розголосу.

Оточення (приховане, завчасне) території, прилеглої до місця затримання, проводиться силами патрульно-постової служби, позавідомчої охорони, загонів міліції особливого призначення (ЗМОП), спеціальних загонів швидкого реагування (СОБР). Група оточення забезпечує «м'яку» Ізоляцію району дій групи затримання, обмежує (у необхідних випадках) доступ громадян, приплив транспортних засобів, ізолює правопорушників, які намагаються проникнути в район оточення або приховано покинути його, веде спостереження і інформує осіб, керівних затриманням. У тих випадках, коли на місці затримання працюють співробітники міліції, провідні приховане спостереження взаємодіють з ними з метою забезпечення ефективності та безпеки проведення слідчої дії.

Приховане, завчасне оточення території, прилеглої до місця затримання, проводиться в тих випадках, коли сам факт проведення затримання відомий (отримав розголос), так і не відомий.

При одночасному затримання кількох осіб, що знаходяться в різних місцях, важливою є чітка координація дій груп захоплення. Інформація про здійснене затримання або про несподівано виникли перешкоди (відсутність задерживаемого, втечу, взяття затримуваних заручника та ін) невідкладно передається в чергову частину органу внутрішніх справ, координуючу захоплення з тим, щоб вчасно внести корективи в дії інших груп.

Проведення заходів відволікаючого характеру при виробництві затримання - не рідкість. Вони здійснюються в тих випадках, коли необхідно: забезпечити ефективне проникнення учасників слідчої дії на місце, де переховується (знаходиться) підозрюваний; створити безпечні умови для вступу учасників затримання в контакт із злочинцем і забезпечити його ефективний захоплення.

Як правило, всі відволікаючі заходи спрямовані на те, щоб ввести в оману підозрюваного з приводу того, що відбувається, відвернути його увагу, а в окремих випадках - паралізувати волю, нейтралізувати фізичну силу.

До числа заходів, що вводять в оману підозрюваного, відноситься проникнення співробітників органів внутрішніх справ у житло під виглядом лікаря швидкої допомоги, працівника АТС, комунально-експлуатаційних служб і т.п.

Заходом, спрямованим на придушення волі підозрюваного, є застосування спеціальних засобів, таких, як ручна граната «Зоря-2», стаціонарна светозвуковая гранату «Полум'я», ручна граната «Зоря-М» і т.п. Для нейтралізації фізичної сили підозрюваного використовуються не тільки вогнепальна зброя, а й спеціальні засоби, наприклад пристрій обмеження рухливості біологічних об'єктів «Невід».

Огляд необхідний і з метою виявлення предметів і документів, які викривають підозрюваного у скоєнні злочину, що вказують на співучасників протиправного діяння, і т.п.

Як правило, перед запровадженням затриманого в камеру він повинен бути допитаний. Йому повідомляють про підстави затримання, роз'яснюють його права. Затриманий може бути підданий огляду, його одяг - огляду; про цих слідчих діях складаються окремі протоколи[8.с.87-89].

Не пізніше 12 годин про затримання письмово повідомляється наглядовий прокурор. Про затримання довідуються і члени сім'ї чи інші близькі затриманому особи.

Питання 3. Види затримання

Затримання - це невідкладна слідча дія з метою захопити особу, підозрювану в вчиненні злочину, доставити й розмістити в ізоляторі тимчасового утримування.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав:

- коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

- коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

- коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім'ю, якщо місце її проживання відоме.

Висновок

Отже, все вищевикладене переконливо свідчить про те, що розробки тактичних операцій та їх практичне використання це реальність сьогодення, а сам напрям у криміналістиці, пов'язаний з розробкою цієї проблеми, є перспективним та вкрай актуальним.

Багато науковців та практиків приділяють значну увагу врахуванню слідчих ситуацій при розробці методик розслідування окремих видів злочинів. А якщо вважати, що тактична операція є локальною методикою, спрямованою на виконання окремого завдання розслідування, то вищевикладене повинне враховуватися й при розробці тактичних операцій.

Проведений автором аналіз публікацій показав, що при різноманітті думок криміналістів щодо поняття тактичної операції, можна виділити найбільш істотні її ознаки, зокрема: а) системність взаємозалежних слідчих, оперативно-розшукових і інших дій; б) обумовленість цієї системи дій слідчою ситуацією; в) планомірність їх реалізації; г) керівна роль слідчого; д) цілеспрямованість дій щодо виконання конкретних тактичних завдань.

Виходячи зі вищевикладеного, тактичну операцію можна визначити як систему погоджених і взаємозалежних за цільовим призначенням слідчих, оперативно-розшукових і інших дій, розроблювальних з урахуванням сформованої слідчої ситуації, які проводяться за планом і під керівництвом слідчого, з метою виконання певних тактичних завдань виявлення, розкриття та розслідування злочинів.

Виконання тактичних завдань стає ефективнішим, якщо в процесі розслідування злочинів, поряд із слідчими діями, а також окремими прийомами, й оперативно-розшуковими заходами, використовуються комплекси цих дій. Такі комплекси або системи дій в криміналістиці називаються тактичними, іноді методичними (М.О. Селіванов, 1982), криміналістичними (О.М.Васильєв і М.П. Яблоков, 1984) або стратегічними (В.О. Образцов, 1997) операціями.

              Поняття тактичної операції є специфічним різновидом загального поняття "операція". «Операція» (від латинського operatio - дія) в етимологічному змісті означає сукупність погоджених за метою, часом і місцем бойових дій військ або авіації, флоту, які проводяться за єдиним планом або низка дій, спрямованих на виконання певного завдання, досягнення поставленої мети [11, с. 438].

              Таке розуміння операції більш відповідає військовій науці, однак це не виключило можливості використання даного терміна в різних сферах суспільного життя. Це пояснюється тим, що в різних галузях практичної діяльності ставляться завдання, вирішення яких подібне за формою, а інколи і змістом.

Використана література:

1. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5

квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К. -2001.

3. Постанова Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.

4. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 р.

5. Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. - К., 1995.

6. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. -№3. -2005.

7. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О.В. Гороховська; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. -- К., 2003. -- 18 с.

8. Кримiнальне право України : Особлива частина : Пiдручник / За ред. М.I. Бажанова та iн. - 2-ге вид. - К. : Юрiнком Iнтер, 2005. - 543 с.

9. Кузнєцов В. О. Кримiнальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посiбник для студентiв вузiв / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Iстина, 2005. - 379 с.