Творчість – основа розвитку архітектурно- будівельної практики та архітектурної освіти

студентів і науково-педагогічних працівників (мотивація «конкурсного проектування»,

впровадження сучасних методів  інтенсифікації творчого процесу; індивідуалізація

особистості, виявлення й розвиток здібностей).

Визначено риси й особливості стійкості  освітніх програм: невичерпність підходів

сталого розвитку архітектурної освіти; якщо система  архітектурно-будівельної

підготовки  професіонала гнучка, неприпустимо однобічне  «профілювання»; періодично

необхідно змінювати форми й умови проведення практики, оскільки повинна

здійснюватися орієнтація на мінливі умови й динамічний розвиток. Аспекти взаємодії

ресурсів, що визначають стійкість розвитку освіти. Важливими є поняття:

1. Стійкий  і нестійкий розвиток, де нестійкий  розвиток – це «вибух» (якісно  новий

рівень) ізнову сталий розвиток на новому рівні.

2. Тенденції  стійкості архітектурно-будівельної  освіти усередині «періоду», між

якісними  змінами в підготовці архітектора (між «вибухами»).

Специфікою  сучасних тенденцій в архітектурно-будівельній  творчості й

архітектурно-будівельній  освіті є глобалізація процесу інтеграції багатьох сфержиття й

діяльності  людини. Сучасний подальший розвиток системи вищої архітектурно-

будівельної освіти неможливий без інтеграції в  міжнародний освітній простір. Термін

«міжнародний  освітній простір» − відносно нове поняття, що позначає сукупність

освітніх  і виховних установ, науково-педагогічних центрів, урядових і громадських

організацій з освіти в різних геополітичних  регіонах і в глобальному масштабі, їх

взаємовплив, в умовах інтенсивної інтернаціоналізації  різних сфер громадського життя

сучасного світу (Г. Лазарєв). Встановлено, що на сьогодні тількиЮНЕСКО має значний

досвідміжнародної освітньої діяльності, обмеженої  культурно-історичними традиціями

розвитку  системи освіти. Що ж стосується СОТ, що регулює ринок послуг, то для цієї

організації культурно-історичний вимір освіти особливого інтересу не представляє.

Певною  мірою Болонський процес можна розглядати, як відповідь Європи на

ринковівикликиглобалізаціївгалузіосвіти. НацьомуетапіреалізаціїпунктівБолонської

декларації в системі вищої  освіти країн СНДвводиться кредитна технологія навчання з

метоюміжнародноговизнаннянаціональнихосвітніхпрограмізабезпеченнямобільності

студентів танауково-педагогічнихпрацівників (С. Смирнов). Восвітніхколахпереважає

позиція, відповіднодоякоїнеобхідно «поступововбудовуватисяузагальноєвропейськийНавчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика

78

освітній простір, при цьому  визначаючи власну політику». Встановлення будь-якої

європейської ідентичностізажадає  відВНЗ перегляду власних освітніх концепцій, але з

іншого боку, зможе збагатити  і європейську сферу освіти.

Такимчином, кожнийВНЗмаєправозберегтипевніособливостівсистеміінтеграції

в європейський освітній простір. Ф. Кессіді  стверджує, що світовому історичному  про-

цесу властиві дві протилежні, але рівноправні тенденції: 1) загальний контакт культур, з

одногобоку, 2) етнокультурне збереження – зіншої. Уцьомуконтекстірольрегіональних

ВНЗ, як оптимізучого фактора вищезгаданих тенденцій, зростає. Відзначимо, що в

регіональних умовах реформа освіти повинна мати, крім ринкової і соціальну

спрямованість. Говорячи про інтеграцію освітніх програм, часто використовують

англійський термін: dual program і dual degree (дуальні  програми й дуальні ступені), в

американськихВНЗ доситьпопулярні комбіновані (combined degree program) і об’єднані

(joint degree program). Їхнійзміст заслуговуєособливогорозгляду. Мовайдепроподвійну

освітувумовахсистемноїінтеграціїзмістунавчаннязатими, абоіншимиспеціальностями,

на тому самому, або різних рівнях, з присудженням відповідних ступенів. Відбувається

взаємодія освітніх програм і практичного  досвіду.

Глобальна кооперація виводить університетську  освіту на метарівень, де не тільки

зосереджено новітні досягнення науки, але й задіяно кращих науково-педагогічних

працівників. Значні зміни розглядаються, як виникнення метауніверситету. Саме,

метауніверситет – глобальне співробітництво  науково-педагогічних працівників  і

дослідників на основі електронних  технологій стрімко розбудовується, що, у свою чер-

гу, забезпечує стійкість освітніх програм, сприяє вдосконалюваннювищої освіти в усьо-

му світі.

Світовий досвід показує, що інтеграція адміністративних, фінансових, наукових

навчальних структур, великих промислових  підприємств, малого й середнього бізнесу,

що базується на кластерному підході, збільшує темпи росту обсягів виробництва. Ядром

такого кластера виступають університети й наукові центри, що є центрами генерації

наукових знань, бізнес-ідей, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кластер  стає

ефективним тоді, коли створюється зініціативи підприємств, змушених шукати шляхи

підвищення конкурентоспроможності. У таких умовах університети повинні  сприяти

регіональному економічному розвитку, через уміння працювати в партнерствіз промис-

ловими підприємствами.

Підтримувати високі технології, що використовуються на практиці й розбудовувати

через бізнес-інкубування, молоді підприємства, що здійснюють комерціалізацію

університетських досліджень. Нажаль, сьогодні їхмісія й політика не збігаються. Мало

усвідомлюється взаємовигідний характер співробітництва. Основним принципом

інтеграціїдлявищоїшколиєпідвищенняякостіпідготовкикадрівізапитинавипускників

ВНЗ на ринку праці, можливість підвищення ефективності науково-інноваційної

діяльності. Стимуломдля академічної  науки виступаєможливість залучення додаткових

кадрових ресурсів до наукової діяльності, а для бізнесу – поява нових  ефективних сфер79

Олена Горова

вкладення капіталу. Стимулом підвищення конкурентоспроможності виробництва

товарівоб’єктівархітектурийбудівництва, послуг – єосвіта. Основноюметоюінтеграції

наукових організацій і ВНЗ  є підвищення якості й економічної  ефективності спільних

дій у науковій, освітній та інноваційній сферах.

Поставлена мета може бути досягнута  за рахунок об’єднання кадрових,

інтелектуальних, творчих, матеріально-технічних, інформаційних і адміністративних

ресурсів на основі асоціативного, або договірного об’єднання партнерів. Більш ефек-

тивним механізмом дії й інтеграції є спільно реалізовані комплексні інноваційні проек-

ти. Інноваційний розвиток системи вищої освітимає таку спрямованість: удосконалення

змісту освіти; підготовку нових  навчальних програм; розробку й застосування нових

технологій в освіті (у першу  чергу, інформаційно-телекомунікаційних технологій,

дистанційних освітніх технологій); формування у науково-педагогічних працівників но-

ваторських якостей; інноваційної активності; структурних перетворень  у вищій школі;

створення нових і вдосконалювання  діючих державних освітніх стандартів.

Як показує досвід, країни-лідери характеризуються талановитим керуванням

макроекономікою й сучасною системою підготовки науково-інженерних кадрів. Напри-

клад, у Фінляндії число фахівців, залучених до дослідницької діяльності, за останні 10

років зросло з 42 до 75 тисяч людей. Фінляндія має найвищий потенціал інновацій у

таких галузях, як: освіта, дослідження  й розробки, інформаційні технології. У цей час

вона займає за рівнем ВВП на душу населення 17-е місце у світі, а  за індексом

конкурентоспроможності міцно  стоїть на першому місці.

Таким чином, для успішної конкуренції на світовому ринку нам не обійтися

усередині кластера без власної  школи підготовки елітних кадрів. Необхідно мати базові

(елітні) університети, через які  молодь набагато швидше долучиться  до наукового й

освітнього досвіду провідних університетів світу. Створення елітного архітектурно-

будівельного, гуманітарного, інженерно-технічного університету легко погодити з кла-

стерною моделлю розвитку вищої  освіти, структура якої, окрім навчальних, наукових і

дослідно-виробничих підрозділів, на різнійюридичній основі, містить науково-дослідні

інститути, бізнес-інкубатори, технопарки. У результаті, базовий (елітний) університет

стає вершиною піраміди, що визначає кадрову, науково-технічну, соціально-культурну,

національно-історичну політику у галузі інновацій та інвестицій.

Необхідно також акцентувати увагу  на процесі трансформації, як актуальному

векторі в архітектурно-будівельній  освіті й специфіці сучасних тенденцій  наступності

соціокультурних цінностей. На основі проведеного аналізу й дослідження визначається

спрямованістьрозвиткукультурнихтрадиційіноваторства, якспецифікивархітектурно-

будівельній творчості. Визначена  основна ланка освітнього процесу  і його ступінь впли-

ву на архітектурно-будівельну творчість.

У дослідженні сучасного процесу трансформації в освіті, актуальних векторів

архітектурно-будівельної освіти й специфіки сучасних тенденцій  в архітектурно-

будівельній творчості не важко  помітити, що захоплюючись впровадженням  новихНавчання і виховання обдарованої  дитини: теорія та практика

80

освітніх технологій, які дійсно представляють науковий і практичний інтерес для

дослідника, учасники інноваційного  процесу досить часто «забувають»  важливий еле-

мент культурної спадщини – наступність  кращих якостей, на основі чого й відбуваються

сьогодні події.

Можна такожзазначити, що зв’язок, який існуєміжявищами й процесами  розвитку

у практиці архітектурно-будівельної  творчості й архітектурно-будівельній  освіті, в умо-

вах активного впровадження досягнень  науки, техніки й технологій у  сфери

життєдіяльності людини, розвитку соціальних перетворень і нових вимог  більшвисоко-

го порядку, пізнанні й у природі  в цілому – важливий фактор філософського  підходу й

діалектичного розвитку, впроцесах  трансформації світоглядуйпереходу  доформування

нового контекстуального мислення. Коли проявляються нові сучасні тенденції в

архітектурно-будівельній творчості, змінюючи старі або перетворюючи їх якісні харак-

теристики, несуть кращі рисиминулого, відбувається передача й засвоєння  соціальних і

культурних цінностей від одного покоління до іншого, у цьому полягає філософсько-

методологічна основа.

Спираючись на проведені нами дослідження  впливу архітектурно-будівельних

шкіліконцепціїмайстрівархітектури, будівництванапроблемиархітектурно-будівельної

творчості, а такожрозгляд специфіки сучасних тенденцій в архітектурі й освітіми вста-

новили, що філософський підхід і методологічна  база сучасних процесів – основа

соціально-культурної сфери. Розглянутий  і систематизований матеріал підготовки

професійних кадрів новоїформації, які володіють здатністю до швидкого реагування на

зовнішні й внутрішні зміни  в практиці архітектурно-будівельної  творчості, на зміни у

процесі архітектурно-будівельної  освіти; здатності продовжити й збагатити  кращі

традиції архітектурно-будівельних шкіл, сформувалися й склалися в епоху сучасної

архітектури.

Встановлено, що підготовка професійних  кадрів має національно-стратегічне  зна-

чення в період вступу у міжнародний  освітній простір, поповнює й збагачує культурні

традиціїнародівсвіту. ТеоріяпровзаємодіютрадиційіноваторстваК. Танге, підтверджує,

що синтез традиції й антитрадиції (новаторства) є справжня творчість.

Таким чином, традиції, що зберігаються протягом тривалого часу, це здобутки

архітектурно-будівельної творчості, новаторськіідеї в архітектурі й будівництві, що слу-

гують збереженню культурних форм, які  сприяють розвитку творчості в архітектурно-

будівельній практиці й архітектурній  освіті. Вони є джерелом нової системи  поглядів

архітекторів, будівельників-теоретиків і практиків, учених і філософів, сприяють роз-

виткусоціокультурнихвідносиніздатностідокультурноїсамореалізації. Підтверджується

зміст безперервного зв’язку поколінь, якийформує архітектурну картину світу  на основі

побутового підходу.

На основі дослідження специфіки  сучасних тенденцій в архітектурно-

будівельній практиці, знання актуальних векторів архітектурно-будівельної  освіти,

їх взаємному впливу, ми вважаємо важливим висвітлити шляхи подальшого розвит-81

Олена Горова

ку й перспективи феноменологічних процесів у галузі контекстуального мислення.

А також визначити процеси, що опосередковують  і наповнюють зміст духовним

смислом і якісно розбудовують системне розуміння явищ, які відбуваються. Причи-

ни й процеси, що спонукали ці явища, суб’єктивні й об’єктивні фактори, впливають

на процес розвитку.

Необхідно розглянути питання про  взаємодію учасників освітнього процесу, де

визначається, хто й скільки  суб’єктів будуть брати активну  участь і керувати освітнім

процесом. Для цього, необхідно  використати закордонний досвід провідних навчально-

науково-виробничихкомплексів іцентрів – головноїформувальноїланкиновоїосвітньої