Відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу

3. Відповідальність за  втрату, недостачу, псування або  пошкодження вантажу

3.2. Статтею  34 ГПК передбачено, що обставини  справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними  засобами доказування, не можуть  підтверджуватись іншими засобами  доказування.

Стосовно спорів, пов’язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів установлено  статтями 130 і 133 Статуту. При цьому  накладна, вантажна (квитанція про  приймання вантажу до перевезення), багажна, вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

Обставини, що можуть бути підставою  для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача  при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які  складають станції залізниць  у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.

3.5. Підставою для  покладення на залізницю відповідальності  за втрату вантажу за позовом  вантажоодержувача (вантажовідправника) є квитанція про приймання  вантажу до перевезення, яка  свідчить про те, що вантаж  був прийнятий залізницею до  перевезення. Якщо вантажоодержувач  не має можливості пред’явити  таку квитанцію, він повинен  додати до претензії та позовної  заяви документ про сплату  вартості вантажу і довідку  станції відправлення про прийняття  його до перевезення з відміткою  станції призначення про неприбуття  вантажу. У разі ухилення залізниці  від видачі зазначеної довідки  або від вчинення відмітки  про неприбуття вантажу доказами  у вирішенні спору щодо відповідальності  залізниці за втрату вантажу  можуть бути, зокрема, документи,  які підтверджують надіслання  залізниці запиту про необхідність  видачі довідки або оскарження  до Дирекції залізничних перевезень  відмови станції призначення  від вчинення відмітки про  неприбуття вантажу. Ці докази  додаються до претензії або  позовної заяви.

3.6. Вантаж вважається втраченим,  якщо його не було видано  одержувачу на вимогу останнього  протягом 30 діб з моменту закінчення  терміну доставки, а у разі  перевезення вантажу у прямому  змішаному сполученні – після  закінчення двох місяців з  дня прийняття вантажу до перевезення  (стаття 117 Статуту) ; при цьому одержувач  не повинен доводити місце  та обставини втрати перевізником  вантажу.