Юридична відповідальність

 

 

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………3-4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА І ПРАВОПОРУШЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ………..................................5-15

1.1. Поняття та ознаки правопорушення………………………………. 5-8

1.2. Види правопорушень……………………………………………….8-15

 

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕНЬ                  ТА ЙОГО СТРУКТУРА…………………………………………………… 16-22

2.1. Об'єктивні елементи складу правопорушення……………….16-17

2.2. Суб'єкти та суб'єктивна сторона як структурні елементи       складу правопорушення………………………………………………..18-22

 

РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ПІДСТАВИ, ЇЇ НАСТАННЯ…………………………………………………………………..23-31

 

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………32-34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...35-36

 

 

ВСТУП

На мою думку, актуальність цієї теми полягає в тому, що правопорушення це явище, яке стало поширеним особливо в наш час, і щоб запобігти його негативних наслідків на суспільство потрібно досліджувати причини виникнення правопорушень та запобігати їм.

Історія розвитку суспільства  починається з утворення первіснообщинного  ладу, з появою перших людських об’єднань, які згодом перетворились на племена, а в подальшому на держави, і саме тоді з’явились і перші норми права. Спочатку вони були примітивні, охоплювали вузьке коло суспільних відносин і лише серед одного племені, але згодом ставали все міцніше, та з часом набували загальнодержавного характеру.

Не залежно від досконалості, форми та змісту, норми права в  різні етапи їх історичного розвитку були одними з важливих елементів  розвитку суспільства. Завжди у теорії права були та є основними поняття: склад правопорушення та підстави для  юридичної відповідальності. Слово  « jurista, jus, juris» (див. Російський етимологічний словник) в перекладі зі старовинної латинської мови означає - право, справедливість, тобто дослівно - «справедливо по праву» відповідальність за порушення права в залежності від складу правопорушення.

Зміст цих понять мінявся  з плином часу та в залежності від  устрою держави, але суть була і залишається  незмінною, незалежно ні від чого.

Живучи в державі, кожна  особа будучи громадянином, повинна  діяти свідомо, тобто враховувати  наслідки, які настають у результаті вчинення певних дій. Та не завжди люди діють відповідно до норми, які встановлюються і охороняються державою. Відповідно недотримання і порушення норм права  здійснюється внаслідок протиправної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну  від правомірної (яка відповідає нормам закону), вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

У викладеній роботі представлений склад правопорушення та підстави для юридичної відповідальності за його вчинення.

На мою думку, саме у цьому і полягає значення моєї роботи - вивчення цих дій, що мають незмінну актуальність. Оскільки дуже важливо знати, який зміст вкладається в ці поняття.

Проблеми дотримання норм законодавства досліджували безліч наукових діячів: це, безпосередньо, В. Л. Ортинський, В. К. Грищук, М. А. Мацько, В. О. Котюк, Ю. А., Ведєрніков, В. С. Грекул, А. В. Папірна, Н. М. Хуторян, В. В. Лазарев та багато інших вчених України.

Метою курсової  роботи є  визначення і характеристика окремих елементів складу правопорушень як підстави юридичної відповідальності, а також проаналізувати основні причини виникнення та дати характеристику його складу та видам.

Від поставленої мети випливає ряд завдань, які потрібно вирішити в ході виконання роботи:

1. Розкрити поняття, ознаки та види правопорушень;
2. Визначити та охарактеризувати окремі елементи складу правопорушення;
3. Розкрити підстави застосування юридичної відповідальності.

Об’єктом курсової роботи є відносини, що складаються після вчинення особою протиправного діяння і настання для такої особи небажаних наслідків. Предметом дослідження є правові норми, що встановлюють юридичну відповідальність.

В соціальному розумінні  правопорушення несе шкоду суспільству  і суперечить його інтересам, ускладнює  і дезорганізовує суспільний розвиток.

 

РОЗДІЛ 1.                                                                                     ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА І ПРАВОПОРУШЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 

1. Поняття і ознаки правопорушення

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.

Кожне правопорушення –  конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. 

Правопорушення - посягання  не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Протиправність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.

Правопорушення - це соціально  небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність [7, с.78].

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки.

Вихідними і визначальними  для розуміння суттєвого в  правопорушенні  являються представлення  про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.

Суспільна шкідливість, небезпечність  – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відмежовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності [11, с.74].

Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства  і окремій особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози  правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій  сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні  визнаватися правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому.

Важливою юридичною ознакою  правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.

Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпечністю), породжена нею. Без зв’язку з цим діяння не може бути визнане протиправним. Достатньо розповсюджене і нині в юридичній теорії положення проте,  що протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпечності, потребує уточнення. В спеціальній літературі саме ця формально-юридична сторона протиправності дуже часто абсолютизується.

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини –  внутрішнього негативного ставлення  суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина  має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь [1, с. 18].

Отже, правопорушення – це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Адже правопорушенням є не будь-яке протиправне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи. Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних діянь. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують. Винятки складають випадки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власника, невиконання грошових обов’язків і деякі інші цивільно-правові об’єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини, недопустима.

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість  покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав).

Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Правопорушення – це зовнішній  акт поведінки-діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).

Також правопорушення має  свідомо-вольовий характер, тобто в  момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються) [12, с.89].

Отже, з врахуванням розглянутих  ознак, правопорушення можна визначити як антисоціальний (суспільно шкідливий, небезпечний), протиправний вчинок, здійснення якого є підставою юридичної відповідальності.

 

2. Види правопорушень

Для наукових і практичних цілей створені різноманітні класифікації правопорушень.

Види правопорушень – класифікаційні групи правопорушень, які за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Отже, правопорушення класифікуються за:

а) ступенем суспільної небезпеки – на злочини і провини;

б) належністю норм права, які  порушуються, до відповідних галузей  права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);

в) колом осіб – особові  і колективні;

г) за характером правових приписів – нормативно-правові і дисциплінарні;

д) в залежності від характеру  цивільно-правового порушення –  договірні і позадоговірні правопорушення;

е) правопорушення у сфері  суспільного життя (в сфері соціально-економічних  відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля) [10, c.187].

Найбільш  поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка, в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника та інші; по-друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.