Юридична відповідальність

Не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її функції є ширшими, а головне — гуманнішими.

Будучи відносно самостійним  компонентом правової системи, інститут юридичної відповідальності базується  на загальних керівних засадах —  принципах. У цих принципах знаходять своє вираження загальні принципи права, тобто ті об’єктивно обумовлені начала, відповідно до яких будується система права, правове регулювання в суспільстві.

Принципи юридичної відповідальності − це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і  дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв’язки.

Можна виділити такі принципами юридичної відповідальності:

1) Законності − полягає у  тому, що юридична відповідальність:  − настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;     

− припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);     

− настає лише перед передбаченими  законом компетентними органами;

− припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.           

2)  Обґрунтованості − виражається  в:     

− установленні самого факту вчиненого  правопорушником протиправного  діяння як об’єктивної істини;     

− встановленні інших юридичне значущих фактів, пов’язаних з висновками про факт і суб’єкта правопорушення [10,c.118].

3)  Доцільності − полягає  у відповідності обраного заходу  впливу на правопорушника цілям  юридичної відповідальності (захистити  правопорядок, виховати поважне  ставлення до права). Всякий принцип  є принципом доти, доки він  не знає винятків. Проте необхідно  пам’ятати, що при застосуванні юридичної відповідальності у кожному випадку слід враховувати вимоги доцільності при виборі міри відповідальності.  

4)  Невідворотності − полягає  в:      

−  неминучості настання відповідальності правопорушника;  

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;         

−  професіоналізмі і добросовісності  діяльності правоохоронних органів;

−  ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників.  

5) Принцип презумпції невинуватості:  у відповідності із ст. 62 Конституції  України особа вважається невинуватою  у вчиненні злочину і не  може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [1,c.15].

6)  Своєчасності — означає  можливість притягнення правопорушника  до відповідальності протягом  строку давності, тобто проміжку  часу, не занадто віддаленого  від факту правопорушення. Якщо  здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної  шкоди авторитету закону, підриває  ідею законності та справедливості  у свідомості громадян нашої  держави. 

7)  Справедливості −  виявляється в такому:    

− кримінальне покарання  не встановлюється за проступки;  

− при встановленні заходів  покарання і стягнення не повинно  принижуватися людська гідність;       

− зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом’якшує) її;       

− за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання, тобто ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України) [1, c.24].

Таким чином, бачимо, що юридична відповідальність має  певні цілі та конкретні функції, які ставляться перед нею при застосуванні до правопорушника. Принципи юридичної  відповідальності можна визначити  як фундаментальну ідею, що відображає суть, природу та призначення цього  правового інституту.

Правопорушення можуть вчинятись  у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Положення юридичної відповідальності локалізуються в різних галузях права. Це, у свою чергу, призвело до поділу юридичної відповідальності на види.

Залежно від галузевої  структури права розрізняють  такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.   Конституційна  (юридична підстава — Конституція):  

− настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий  ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції  є нормами прямої дії. Питання  про притягнення суб’єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом.          

Матеріальна (юридична підстава — КЗпП): 

− настає за вчинене майнове  правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками  та службовцями при виконанні  ними своїх трудових обов’язків. Притягає до відповідальності адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Правозастосовний акт — наказ.    

Дисциплінарна (юридична підстава − КЗпП):  

− накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень.

Адміністративна (юридична підстава — КУпАП):  

− накладається за адміністративні  правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі. Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення  спеціальних прав (наприклад, прав водія) і таке інше. Правозастосовний акт — рішення [4,c.10−15].     Цивільна (юридична підстава − ЦПК):  

− настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов’язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правового проступку) або здоров’ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.  

Кримінальна (юридична підстава − КПК):  

− настає за вчинення злочинів з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного і позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.; застосовуються лише в судовому порядку. Правозастосовний акт — вирок [3, c. 7−15].    

Залежно від функцій юридичної  відповідальності розрізняють такі її види:          

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) — примус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин.   

2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) − примус проявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності тощо); б) у накладенні додаткових обов’язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо)[21, c. 89-90].      

Отже, певний вид юридичної  відповідальності настає в залежності від вчиненого особою протиправного  діяння. Якщо був скоєний злочин – настає кримінальна відповідальність, якщо були порушені адміністративно-правові норми – настає адміністративна відповідальність і так само інші види відповідальності. Залежно від функцій юридичної відповідальності розрізняють правовідновлюючу та штрафну, які в свою чергу тягнуть за собою небажані наслідки для правопорушника.

Порядок притягнення до юридичної  відповідальності визначається нормами  процесуального права: породжувані  ними процесуальні правовідносини служать  формою відносин юридичної відповідальності . 

Для того, щоб юридична відповідальність наступила для особи необхідні  певні підстави. Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави притягнення  до юридичної відповідальності — це необхідна єдність її фактичних і правових передумов, без яких вона не може бути реалізована. Фактичною підставою юридичної відповідальності є саме протиправне діяння (дія чи бездіяльність), тобто правопорушення. Юридичною підставою відповідальності є нормативні приписи, які чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки, та правозастосовчий акт, у якому дається всебічна оцінка обставин та особи, що скоїла правопорушення, юридична кваліфікація вчинку і міститься мотивоване юридичне рішення [16, c. 184].

Таким чином, фактичною  підставою юридичної відповідальності є юридичний факт (саме правопорушення), без якого неможливе виникнення правовідносин відповідальності. Однак ці відносини не можуть виникнути як правові, якщо модель правопорушення (елементи складу і санкції) не буде передбачена у правовій нормі. Отже, тільки необхідний зв’язок і єдність ідеального і реального — нормативних і фактичних підстав — буде відповідати вимогам законності при притягненні особи до юридичної відповідальності [8, с. 358].   

Підстави притягнення  до юридичної відповідальності —  це сукупність обставин, наявність  яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення  до юридичної відповідальності є  склад правопорушення.

Правопорушення не приводить  автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для  притягнення до неї.

Підстави настання юридичної  відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною. До них  відносять такі обставини:

1) факт здійснення соціальне  небезпечної поведінки (правопорушення) − фактична підстава;

2) наявність норми права,  яка забороняє таку поведінку  і встановлює відповідні санкції  (за її допомогою відбувається  визначення складу правопорушення) − нормативна підстава. Наприклад,  у диспозиціях багатьох статей  ККУ факт вчинення злочину  організованою групою розцінюється  як кваліфікуюча ознака, яка істотно  обтяжує відповідальність за вчинене [2, с.11].

3) відсутність підстав  для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності  зафіксована нормами права (наприклад,  передача неповнолітнього під  нагляд батьків). У законах можуть  міститися вказівки про обставини,  які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної  оборони або перебування в  стані неосудності);

4) наявність правозастосовного  акта — рішення компетентного органу, яким накладається юридична відповідальність, визначається її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава [11,  c.440].

В механізмі накладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають свою специфіку.

Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру:

1. Стадія загального стану (попереджувальна відповідальність) : 

− виникнення підстав для  притягнення до відповідальності настає з моменту правопорушення, тобто  юридичного факту, що спричинив конкретні  правовідносини;

2. Стадія притягнення до відповідальності (суб’єктивна сторона) :

− встановлення компетентними  органами суб’єкта правопорушення (фізичної або юридичної особи) і дослідження обставин справи про правопорушення;

3. Стадія встановлення юридичної відповідальності (об’єктивна сторона):

− ухвалення рішення про  застосування (незастосування) санкції, вибір у її межах виду та заходу відповідальності;  

4. Стадія настання юридичної відповідальності : 

− реалізація конкретних заходів  юридичної відповідальності — на підставі певних норм правозастосовного  акта: виконання стягнення (наприклад, в адміністративному праві) або  покарання (у кримінальному праві) [14, c.512].