Анализ синтезу мистецтв на прикладi творчостi Миколи Андрiйовича Римського-Корсакова

      Сучасне масове видовище створюється за сценарієм, готується як вистава, у якій так  само, як і у середньовічних містеріях, обов’язковою є участь самодіяльної творчості, що виникла ніби з самого життя, з гри. Масові видовища і свята по-новому синтезують світло, кольори, звук, людські голоси, різноманітні шуми і т. д.

      Своєрідною  сценою тут виступають архітектурні пам’ятники, ландшафт, стадіон і міська площа.

      На  даний час найрозвиненішою формою синтетичного мистецтва є кіно, телебачення  та відео, в кожному з яких, в  принципі, можуть бути використані  всі інші види мистецтва, де створюється  вже синтетичний художній образ. 

 

       РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ СИНТЕЗУ МИСТЕЦТВ НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ  МИКОЛИ АНДРІЙОВИЧА  РИМСЬКОГО-КОРСАКОВА. 

      2.1. Життєвий та творчий  шлях М.А. Римського-Корсакова

      Микола  Андрійович Римський-Корсаков народився 1844 р. в стародавньому місті Тіхвіні, Новгородської губернії. Ще в дитинстві він полюбив природу, старовинні народні обряди, які збереглися в місті. Ці дитячі враження були відбиті згодом в його творчості.

      З раннього дитинства Римський-Корсаков виявив музичні здібності. Шести  років він почав вчитися гри  на фортепіано, а в одинадцятирічному віці вже пробував самостійно писати музику.

      У 1856 р. Римський-Корсаков вступив у  морський корпус в Петербурзі, але  й тут занять музикою не припиняв. Він відвідував концерти і опери. Особливо йому подобалися опери М. І. Глінки.

      Один  з його викладачів, Канілле, хороший  музикант і педагог, поглибив його любов  до музики, особливо до російської, і  значно розширив музичний світогляд  юнака ґрунтовним ознайомленням  з різноманітною музичною літературою.

      Микола  Андрійович згодом тепло про нього згадував: «Неоцінима для мене людина»; «Канілле відкрив мені очі на багато чого. З яким захопленням я узнав від нього, що «Руслан і Людмила» дійсно краща опера в світі, що Глінка великий геній...».

      У 1859 р. Канілле познайомив свого учня з Балакірєвим. З цього часу почалася дружба Римського-Корсакова з Балакірєвим та його гуртком — Кюї, Бородіним, Мусоргським і Стасовим.

      Під впливом спілкування з талановитими передовими російськими музикантами  Римський-Корсаков все більше захоплюється музичним мистецтвом. В цей час він написав першу частину скерцо і фінал своєї першої симфонії. Проте незабаром йому довелося надовго відірватися від музики. У 1862 p., після закінчення корпусу, він повинен був зробити кругосвітнє плавання на навчальному судні. На цей час він настільки був захоплений музикою і спілкуванням з своїми друзями, що перспектива тривалої розлуки його дуже лякала.

      Проте відмовитись від плавання він  не міг. Ця подорож хоч і відірвала  юнака від музичних занять майже  на 3 роки, але все ж справила благотворний вплив на нього в іншому відношенні. Він багато читав, поповнював свою освіту, вивчав іноземні мови.

      Серед екіпажу корабля були революційно  настроєні люди, з якими Римський-Корсаков зблизився. Більшість же офіцерів зразу  відштовхнула його своєю обмеженістю і пустотою. Саме цей період визначив його дальший розвиток як передової людини.

      Під час подорожей Римський-Корсаков набрався багато вражень від природи. Образи моря займають згодом велике місце  в його творчості.

      Весною 1865 р. Римський-Корсаков повернувся до Петербурга, до своїх друзів і знову з захопленням віддався заняттям музикою. В найближчі роки він написав ряд значних симфонічних творів і романсів, серед яких важливо відзначити симфонічну картину «Садко» на сюжет билини і 2-гу симфонію «Антар».

      Уже в цих творах виявляються характерні риси творчого обличчя Римського-Корсакова: любов до народної тематики і мелодики («Садко»), інтерес до країн Сходу («Антар»), програмність, казковість і  фантастика.

      В кінці 60-х років Римський-Корсаков приступив до праці над своєю оперою «Псковитянка» на сюжет історичної драми Мея.

      Вибір цього сюжету, безперечно, пов'язаний з піднесенням громадської думки  в 60-х роках. В цей час Мусоргський  пише свою музичну народну драму  «Борис Годунов». В сезоні 1872— 1873 pp. опера «Псковитянка» користувалася великим успіхом, особливо в демократично настроєної молоді.

      В цей час відбувалася важлива  подія в житті Римського-Корсакова—його запросили в Петербурзьку консерваторію  на посаду викладача інструментовки і практичного писання музики. Хоч Римський-Корсаков почував себе недостатньо підготовленим, він все-таки прийняв цю пропозицію.

      Працюючи  на педагогічній роботі, він посилено вивчав музичну теорію і працював над своєю композиторською технікою. Незабаром він зайняв додатково посаду інспектора духових оркестрів морського відомства, і ця робота дала змогу йому грунтовно вивчити духові інструменти.

      З 1874 р. Римський-Корсаков стає замість  Балакірєва директором безплатної музичної школи і диригентом її концертів. Це дає можливість йому розширити своє знайомство з симфонічним оркестром і розвинути власну диригентську майстерність.

      В цей же період Римський-Корсаков складає  чудовий збірник російських народних пісень, який становить велику історичну  і художню цінність.

      Незадовго до цього Микола Андрійович став особливо цікавитись російськими народними піснями, знайомитись з різними збірниками. Крім балакірєвського збірника, жоден із записів і обробок, які він прочитав, його не задовольняли.

      За  пропозицією великого знавця і аматора народної пісні Т. І. Філіппова, він записує з його голосу і гармонізує сорок пісень переважно ліричного характеру.

      Оскільки  Римського-Корсакова цікавили не тільки ці, але й інші пісні, він вирішує  скласти свій збірник і внести до нього всі різновидності російської селянської пісні — від епічних билин до танцювальних і жартівливих пісень. Збірник із ста пісень був виданий у 1877 р.

      Приділяючи  багато часу і уваги педагогічній діяльності і працюючи разом з  тим над розширенням і поглибленням своєї музичної освіти, Римський-Корсаков в цей період пише значно менше музичних творів. Майже 6 років продовжувався період «творчого переозброювання». Поряд з оволодінням технічною майстерністю велику роль у подоланні творчої кризи композитора відіграла його праця над живим джерелом музичної творчості — народною піснею.

      У 1878 р. з'являється друга його опера  «Майська ніч» на сюжет М. В. Гоголя. Наступною оперою, яка мала особливе значення в творчості Римського-Корсакова, була «Снігуронька» (1880 р.) на сюжет  весняної казки О. Островського.

      Згодом  протягом кількох років Римський-Корсаков писав переважно інструментальну  музику. Це було пов'язано з його інтенсивною диригентською діяльністю. Регулярно працює він з оркестровим  класом консерваторії.

      З 1883 р. Микола Андрійович організовує оркестровий клас у придворній капелі.

      Нарешті, з середини 80-х років організовуються  російські симфонічні концерти, на чолі яких стає Римський-Корсаков. Концерти були організовані великим меценатом  Бєляєвим; в них виконувались твори  переважно російських композиторів.

      На  цей час у Римського-Корсакова  з'являються нові друзі. Він вступає  в тісний, діловий зв'язок з Бєляєвим як його художній радник.

      Крім  російських симфонічних концертів, Беляев організовує нотне видавництво, де видає твори російських композиторів, більшість з них є учнями і друзями Римського-Корсакова, зокрема Глазунов і Лядов.

      Вони  створюють новий «бєляєвський гурток», який відіграв у той час значну роль у розвиткові і пропаганді російської музики.

      Найцікавішими творами цього періоду є симфонічні: «Іспанське капріччіо» — блискуча оркестрова п'єса на іспанські народні теми і «Шехерезада» — програмна сюїта, пов'язана з образами знаменитих арабських казок «Тисяча одна ніч».

      В цих творах. Римський-Корсаков показує  багатство образів і винятково  високу майстерність оркестрового письма.

      Протягом  всього наступного життя Римський-Корсаков продовжував з надзвичайною енергією і цілеспрямованістю виконувати найрізноманітнішу роботу, пов'язану  з розвитком російської музичної культури.

      У консерваторії він проводив плодотворну педагогічну і організаційну роботу.

      Після смерті своїх друзів — Мусоргського і Бородіна — Римський-Корсаков зібрав, відредагував і видав їх велику творчу спадщину і тим самим  сприяв тому, що чудові твори цих  геніальних композиторів здобули широку славу.

      Римський-Корсаков часто виступає як диригент не тільки в Росії, але й за кордоном, де він пропагував російську музику. Але основною його музичною діяльністю була творчість.

      В останній період свого життя він  писав музику з надзвичайною швидкістю  і написав багато визначних творів. Такій плодотворній композиторській діяльності Римського-Корсакова сприяли, його організованість, працездатність і виняткова композиторська техніка.

      З 1894 р. він написав ряд творів, з  яких особливо-виділяються опери  «Ніч перед різдвом», «Садко», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощей безсмертний» «Сказання про невидимий град Кітеж». Крім того, він написав багато романсів.

      У 1905 р. Римський-Корсаков мужньо став на захист революційної студентської молоді і був за це звільнений з складу професорів консерваторії. Студенти консерваторії на знак протесту розучили за чотири дні і поставили оперу Римського-Корсакова «Кощей безсмертний», написану перед революцією і пов'язану за змістом з визвольними ідеями. Незабаром, в результаті наполягання нового директора Петербурзької консерваторії А. К. Глазунова, Римський-Корсаков повернувся в консерваторію.

      Остання опера композитора «Золотий півник», написана на сюжет казки Пушкіна  і закінчена в 1907 p., була сатирою, в якій він висміяв самодержавство, російського царя і провістив їх загибель.

      Сам Римський-Корсаков в одному з листів підкреслює: «Додона надіюсь висміяти остаточно». І справді, в характеристиці Додона яскраво показані тупість, забобонність, обжерливість, самодурство і т. ін.

      Не  випадково царська цензура не пропустила цієї опери, і тільки після  багатьох клопотань і деяких змін вона була поставлена в 1909 р. Римському-Корсакову  так і не довелося побачити своєї  останньої опери: в червні 1908 р. він  помер від приступу хвороби серця.

      Значення  Римського-Корсакова як великого педагога і керівника певного напряму  в російській музиці надзвичайно  велике, його послідовники і учні провадили  велику прогресивну роботу в багатьох містах Росії.

      Деякі з них стали видатними громадсько-музичними діячами в Радянському Союзі, зокрема Спендіаров, Мясковський, Іпполітов-Іванов та багато інших.

      Творчість Римського-Корсакова багата і різноманітна: він написав велику кількість  оркестрових творів (симфонії, сюїти, фантазії, увертюри), концертів, камерних інструментальних ансамблів, романсів і найголовніше — п'ятнадцять опер.

      Кращими його операми є «Псковитянка», «Майська ніч», «Снігуронька», «Ніч перед різдвом», «Садко», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощей безсмертний», «Сказання про невидимий град Кітеж» і «Золотий півник».

      Крім  музичних творів і обробок народних пісень, Римський-Корсаков написав  підручники з гармонії та оркестровки  і спогади «Літопис мого музичного  життя».

      Опера «Снігуронька».

      В опері «Снігуронька» Римський-Корсаков особливо яскраво показав любов до рідної природи, до російської давнини, до народних обрядів, пісень, танців і т. д.

      В центрі опери — образ Снігуроньки, який чарує нас своєю ніжністю, м'якістю, чистотою. Арії Снігуроньки  відзначаються співучістю, гнучкістю мелодії, прозоро м'яким звучанням оркестрового супроводу. Музичний образ Снігуроньки складається з кількох тем, що дістали широкий і різноманітний розвиток на протязі всієї опери. Майже кожна поява Снігуроньки супроводжується в оркестрі інтонаціями з її арії.