Аналіз фільмів Федеріко Фелліні

Назва фільму режисера Фелліні «8 ½»  означає  його порядковий номер у фільмографії – він до того часу зняв вже шість  повнометражних фільмів, два короткометражних фільмів та спільний фільм з режисером  Альберто Латтуада «Огні вар`єте» («півфільма»).  

Тематична картина присвячена режисеру, який, як сформулював сам Фелліні, «задумав поставити фільм, а який саме забув», і ця внутрішня спустошеність головного героя як раз і дає привід проникнути в душу сучасної людини й розкрити, крім проблем психології творчості, становище його свідомості й підсвідомості.

Фільм режисера Ф. Фелліні «8 ½» - пара фраз віртуозності й поетичності творчого процесу режисера: криза, пошук, каверзи уяви, безвиході, інтелектуальний клімат, нерозривний потік суб`єктивного та об`єктивного. І, звичайно, численність жінок, що оточують героя, його ілюзорний гарем, у якому всі без винятку кохають його, хоча ідилія перемежовується з бунтом, пригнічувати який доводиться за допомогою хлиста.

У центрі подій кінорежисер Гвідо Ансельмі (Мастроянні) – це майже автобіографічна картина. Мастроянні, до речі його робота в фільмі стала неперевершеним шедевром, грав самого Фелліні його сум, сумніви, переживання, постійні пошуки правди та жах обидності, «його відчуття кризи життя, порожній мішури балагана та магія творчих перетворень».

Режисер Гвідо Анселмі збирався знімати  свій наступний фільм о спасінні людства після ядерної катастрофи. Його останній фільм був успішним, і продюсер надіявся, що нова картина  принесе не менше прибутку. Мільйони витрачені на декорації, знайшли  багатьох акторів, сценарист готов  розпочати роботу. Але Гвідо знаходиться  у творчому тупику та шукає джерела  натхнення. Причини застою у творчості  це розчарування у житті й коханні. Продюсери та кіностудія вимагають від режисера починати зйомки, а в його свідомості майбутня картина не як не може скластися у єдине ціле. Фільм «8 ½» – це змішення реальності й потоку свідомості Гвідо: його дитячих спогадів, сюрреалістичних бачень й осяянь, в яких він шукає натхнення.

До речі ця картина на Міжнародному кінофестивалі  у Москві получила Головний приз, а  у Америці – премію «Оскар»  як найкращий іноземний фільм  року. Це була перша та остання поїздка  Фелліні та Мазанні до Радянського  Союзу.

Фільм «8 ½» починається з найкращого режисерського  задуму у цій картині. Дорога, на дорозі неймовірні затори, дуже багато машин, головний герой сидить у автівки та моторошно починає задихатися, у чоловіка паніка, він починає з великою силою стукати по стеклам, навколо люди у своїх машинах «живуть своїм життям» не звертаючи не якої уваги, бездушність та повна апатія. Гвідо здійнявся у повітря над машинами, і ні би то птаха полетів над хмаринками, люди трохи здивовано глянули на нього та далі почали займатися своїми справами. Чоловік був у повітрі над морем та його спіймав, як на гачок матузкою за ногу, знов ж таки Гвідо. Одразу ж, як суддя з`явився католич ний кардинал. А Гвідо ні би то сам себе з низу смикає матускою  за ногу на верху та сам собі сопротевляєтся. А люди в машинах, які ні би то прижали його зі всіх сторін і були продюсерами та виконавчої групою, але він набрався сміливості та улетів від них. А пролітав біля свого космічного корабля. Коли Гвідо над морем тягнув за матузку самого ж себе над морем, в той самий час він прокинувся, все це був сон. Але на мою думку у цьому маленькому епізоді розкривається сутність всього фільму. Сон змінює уяву, уява змінює справжнє життя.  

Щоб написати аналіз цього фільму потрібно мати незвичайну творчу сміливість. Тому що, на мій погляд, світ після «8 1\2» змінився. Феллінівська манера подачі вплинула на весь кінематограф у цілому – на когось прямо, на когось – опосередковано. Цей фільм – візитна картка Фелліні, в якому втілилися багато його ідей. Тем паче фільм оповідає саме про художника, про особистість, яка вічно у пошуках себе, та ще й і про режисера.  Я зупинюсь на одному з епізоді з фільму, по якому все можна одразу зрозуміти. У свої уяві, які у фільмі переплітаються з реальністю, і в змогах одночасно зв’язати життя з коханкою й з дружиною, герой-режисер оточує себе, ні би то султан-багатоженець, одночасно всіма жінками зі свого життя. Абсолютною королевою на цьому жіночому святі є безсумнівно пишногруда матрона з містечка його дитинства, крупні стегна здригаються при кожнім  русі її тіла в неспішному запальному танці – звичайно під музику Нино Рота. Саме образ цієї живописної матрони, як виявилося був квінтесенцією всіх підсвідомих бажань героя фільму.

Фільм «8 ½» критики справедливо відносять до класики світового кінематографа й однією з вершин мистецтва Фелліні. Художник намагався перенести на екран внутрішній світ, свою «лабораторію», де тонкі імпульси, які впливають на створення картини. Язик монтажних зіставлень Фелліні став новаторським прийомом, який був згодом розвинений Тарковським і Мікеланджело Антоніоні. Фелліні створив шедевр з, здавалось би, незв`язного набору беззмістовних сцен тими ж засобами, що й Пікассо у «Містерії Пікассо» (1956): обидві роботи показують художника у час створення, в двох випадках результат нематеріальний, і по суті, не так важливий, як погляд на сам творчий процес. Як писав режисер Іван Диховічний: « «8 ½» - картина, яку можна дивитися тисячу раз, і на кожному перегляді відкривати для себе щось нове. Вона завжди влучає у ваш настрій. Думаю, що іншого такого антиклерикального кіно, як у Фелліні не має. Сам ж я не великий прихильник цього режисера, але можу сказати, що цей його фільм дивовижний і дивовижний тонкий».

Фільм також неможливо відокремити  від музики Ніно Рота, яка додає картині особливий відтінок. Відомо, що на похоронах Фелліні обряд меси іноді переривався музикою безсмертного маршу клоунів з фінальної сцени фільму.

В  цієї картині Фелліні використовує улюблений  прийом Годара: завдає лютий удар по кіноіндустрії, джерелу власного успіху.                         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Аналіз фільму  Ф. Фелліні «Солодке  життя».

     Вершиною творчості Федеріко Фелліні став фільм 1960 року «Солодке життя». Його слід розглядати, як філософську притчу про італійське суспільство, що переживає «економічне диво», після декілька років убогості Фелліні, насамперед, прагнув показати, безтурботне, порожнє, безглузде життя, у якому панують самотність, відчуження, роз`єднання людей. Картина одержала «Золоту пальмову гілку» на фестивалі у Каннах та вплинула на кінематографістів усього світу. У цьому фільмі неперевершено зіграв свою роль Марчелло Мастроянні, після чого в нього з Федерико складуються добрі стосунки на все життя. « Колись я з моїм помічником почав спробу створити історію, яка узагальнювала би і показувала протиріччя, непевність, втому, абсурдність, неприродність певногу стилю життя, то, немов почувши потойбічний голос, став повторювати ні, не треба піклуватися о створенні оповідання, цей філім повинен являти собою сюжетну історію. «Зробемо краще так: складемо разом увесь матеріал, поговоремо відверто, поділимся думками, згадаємо про те, що ми читали в газетах, у комсісах. Покладемо всі наші заметки, усі документи на стіл у самому хаотичному вигляді» – Федеріко Фелліні перед пчатком створювання фільму «Солодке життя».     

У фільмі»Солодке життя» дія відбувається у Римі в 1950-х роках. Відомий письменник і  журналіст Марчелло ( Марчелло Мастроянні) обертається у світському колі, він популярний, обласканий аристократією й богемами, він бажаний гість на всіх вечірках, однак щось його тривожить. У його житті є Емма (Івонн Ферно), що не належить до богем, яка боготворить його й мріє про традиційний шлюб, усі її думки зосереджені на улюбленому, однак саме її обмеженість і відштовхує від неї Марчелло, який сам не знає, чого прагне: сьогодні він зраджує Еммі з Мадленой (Анук Еме), завтра з американською кінозіркою Сільвієй (Аніта Екберг). Здається, він дійсно закохується у жінок, однак вранці їх чари розсіюються , і головний герой знов не розуміє, куди й навіщо він іде. Він те надихається буржуазним зачаруванням родини Штайнеров, то все готов зробити для свого батька, якого майже не бачить. Коли Емма намагається покінчити із собою, він здається, розуміє, що любить її й потребує її, але на наступний день уплутується в чергову любовну пригоду.       

Двічі у фільмі з`являється дівчинка з янгольським  профілем, офіціантка прибережного ресторану, проста, наївна й не має ні якого відношення до звичного способу життя Марчелло. Короткі випадкові зустрічі з нею як би призивають його і чомусь кличуть, ладь із порочного суспільства ледерства й розкоші, але молодий журналіст не може або не прагне покинути це світське коло.

Як правило  фільм інтерпретує, як мозаїку із семи основних епізодів.

Сім основних епізодів:

1.Епізод  з Мадалєной.

2.Довга  ніч з Сільвієй.

3.Стосунки  з Штайнером. Епізод складається  з трьох частин: у церкві, вечірка  в будинку Штайнеров, самогубство  Штайнера.

4. «Явище Мадонни дітям».

5.Візит  батька Марчелло.

6.Вечірка  в замку.

7.Сцена  на пляжі.

В епізоди  вкладаються сцени зустрічи Марчелло з Паолаю, юною дівчиною з янгаліскою зовнішністю. Сцени ці йдуть відразу  після прологу (статуя Христа над  Римом) і епілогом (сцена на пляжі  з рибою), що надає фільму новаторську  структуру символічной симетрії.

Можна провести аналогії: сім смертних гріхів, сім таїнств, сім дів створення. 

Деякі критики, наприклад Пітер Бонданелла, затверджують, що даний підхід невірний і неупереджений людині, складно  буде підігнати послідовність епізодів під строго нумерелогічну основу.

Ім`я персонажа фільму «Солодке життя» - фотографа Папараццо – стало загальним. Даний персонаж, схожий на комара (в італійській мові paparazzo – настирливий, а особливо комар, що пищить). Фелліні розповідав, що це ім `я він запозичив в одного зі шкільних друзів, якого прозвали Папараццо, за швидку манеру розмови. Пізніше це було змінено з однини «папараццо» на множинне «папарацці», і в інших мовах воно застосовується в такому видіт щодо фотографів, які переслідують знаменитостей заради компрометуючих знімків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.4.Зв`язок фільмів режисера Федеріко Фелліні «Солодке життя» і «8 ½».

Фільми  « Солодке життя» та «8 ½» - це два  культові фільми Фелліні можна об`єднати у у своєрідну дилогію. І дійсно, обидва фільми – це історії про чоловіків, що переживають творчу кризу, обоє заплутались в неправді, обидва шукають і не можуть визначитись, що їм потрібно та що для них найдорожче. Тільки перший, Марчелло, письменник, звернений зовні, він шукає порятунок у жінках, відносинах з батиьком, у буржуазному побуті друга Штайнера; другий же Гвідо, у пошуках ідей для сценарію нового фільму, звернений у середину себе, ми бачимо його дитячі спогади, його комплекси й фантазії. Обидва героя не доводять справу до кінця. Перший не дописав книгу, другий не дознімав фільм, однак настрій двох картин зовсім різний. « Ви могли б усе кинути почати з нуля? Вибрати щось одне, тільки одне, і віддатися йому цілком, так щоб, воно стало метою всього життя, включило в себе все, було б усім, того що Ваша відданість подарує йому безсмертя?», - запитує Гвідо, (однак теж саме питання задає собі Марчелло), і сам же відповідає на своє запитання: « Не вийде». Він прагне все й відразу, не може вибрати щось одне. Щодня міняє рішення, тому що боїться упустити щось єдино вірне.

 «La Dolce Vita» - так оптимістично починається, демонструє дійсно гарне життя римських богем, а закінчується трагедією головного героя: Паола « гарна, юна, але в той же самий час мудра. Дитя, і разом з тим вже жінка, щира й блискуча, вона без сумніву  його повинна врятувати»; - Гвідо описує героїню свого майбутнього фільму в діалозі з чарівною Клаудієй, однак цей опис, без сумніву можна віднести й до Паоли, це своєрідне відкладне розшифрування режисером свого послання. «Вона може дати йому нове життя, але він відштовхує її», «тому що не вірить у нове життя» або «тому що не вміє кохати», - так описує цей епізод Фелліні в знятому трьома роками пізніше фільм «Вісім з половиною».  Марчелло просто не в силах зробити який б то ні було вибір, він завис у черзі романів і зустрічей. Фінальний кадр: Кінець із вставкою дрібними буквами «солодкому життю» ставить крапку в долі Марчелло, та й усієї італійської молоді 50–х.