Леонардо да Вінчі

       Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм як зразок природної механіки. Леонарда да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

      Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично відносячись до популярного у той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Моро (1481-1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі військового інженера гідротехніка, організатора придворних свят і феєрій.

      Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такі наброски проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

      Записки Леонардо да Вінчі науково-технічного змісту стали відомими широкому колу дослідників лише в самому кінці XVIII ст., через майже 300 років після його смерті, коли Джованні Баттіста Вентурі опублікував^[4] у в 1797 році у Парижі опис окремих його рукописів, вивезених Бонапартом з Мілана.

        Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, — коліщатковий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку пістолет з коліщатковим замком був мало поширений, але вже до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що навіть відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максиміліанівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Колещатий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що продовжував зустрічатися і в XIX столітті.

        Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі дійшла до наших днів в хаотичному вигляді, в рукописах, написаних лівою рукою. Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував з них ані рядка, проте в своїх записах він постійно звертався до уявного читача і всі останні роки життя не залишав думки про видання своїх праць.

        Вже після смерті Леонардо да Вінчі його друг і учень Франческо Мельці вибрав з них уривки, що відносяться до живопису, з яких був згодом скомпонований «Трактат про живопис» (Trattato della pittura, 1-е видання 1651). У повному ж вигляді рукописна спадщина Леонардо да Вінчі була опублікована тільки в XIX—XX століттях. Крім величезного наукового і історичного значення вона має також художню цінність завдяки стислому, енергійному складу і незвичайно чистій мові. Живучи в епоху розквіту гуманізму, коли італійська мова вважалася другорядною в порівнянні з латиною, Леонардо да Вінчі захоплював сучасників красою і виразністю своєї мови (за переказами він був хорошим імпровізатором), але не вважав себе літератором і писав, як говорив; його проза тому — зразок розмовної мови інтелігенції XV століття, і це уберегло її в цілому від штучності і велеречивості, властивій прозі гуманістів, хоча в деяких пасажах дидактичних писань Леонардо да Вінчі ми знаходимо відгомони пафосу гуманістичного стилю.

      Навіть у найменш «поетичних» за задумом фрагментах склад Леонардо да Вінчі відрізняється яскравою образністю; так, його «Трактат про живопис» оснащений прекрасними описами (наприклад, знаменитий опис потопу), що вражають майстерністю словесної передачі живописних і пластичних образів. Разом з описами, в яких відчувається манера художника-живописця, Леонардо да Вінчі дає в своїх рукописах безліч зразків оповідної прози: байки, фацеції (жартівливі розповіді), афоризми, алегорії, пророцтва. У байках і фацеціях Леонардо стоїть на рівні прозаїків XIV століття з їхньою простодушною практичною мораллю; а деякі його фацеції не відрізняються від новел Франко Сакетті.

      Фантастичніший характер мають алегорії і пророцтва: по-перше Леонардо да Вінчі використовує прийоми середньовічних енциклопедій і бестіаріїв; другі носять характер жартівливих загадок, що відрізняються яскравістю і влучністю фразеології і пройнятих уїдливою, майже вольтерівською іронією, направленою за адресою знаменитого проповідника Джироламо Савонароли. Нарешті, в афоризмах Леонардо да Вінчі виражена в епіграматичній формі його філософія природи, його думки про внутрішню суть речей. Художня література мала для нього чисте утилітарне, підсобне значення.

     Творець «Таємної вечері» і «Джоконди» проявив себе і як мислитель, рано усвідомивши необхідність теоретичного обгрунтування художницької практики: «Ті, хто віддається практиці без знання, схожі на моряка, що відправляється в шлях без керма і компаса. Практика завжди повинна бути заснована на хорошому знанні теорії».

     Вимагаючи від художника поглибленого вивчення зображених предметів, Леонардо да Вінчі заносив всі свої спостереження в записник, який постійно носив при собі. Підсумком став своєрідний інтимний щоденник, подібного якому немає у всій світовій літературі. Малюнки, креслення і ескізи супроводжуються тут короткими замітками з питань перспективи, архітектури, музики, природознавства, військово-інженерної справи тощо; все це пересипано різноманітними висловами, філософськими міркуваннями, алегоріями, анекдотами, байками. У сукупності записи цих 120 книжок представляють матеріали для величезної енциклопедії. Проте він не прагнув до публікації своїх думок і навіть вдавався до тайнопису, повна розшифровка його записів не виконана досі.

      Визнаючи єдиним критерієм істини досвід, протиставляючи метод спостереження і індукції відвернутому умогляду, Леонардо да Вінчі не тільки на словах, а на ділі завдає смертельного удару середньовічній схоластиці з її пристрастю до абстрактних логічних формул і дедукції. Для Леонардо да Вінчі добре говорити — означає правильно думати, тобто мислити незалежно, не визнавати жодних авторитетів. Так Леонардо да Вінчі приходить до заперечення не тільки схоластики, цього відгомону середньовічної феодальної культури, але і гуманізму, продукту буржуазної думки, що ще не окріпла, застигла в марновірному преклонянні перед авторитетом стародавніх.

      Заперечуючи книжкову ученість, оголошуючи завданням науки (а також і мистецтва) пізнання речей, Леонардо да Вінчі випереджає нападки Монтеня на вчених буквоїдів і відкриває за 100 років до Галілея і Бекона епоху нової науки. 
 
 

2 Творча спадщина

Висновок

     Таким чином, Леонардо да Вінчі - історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження. Народився 15 квітня 1452 р. біля Флоренції, у сім’ї багатого нотаріуса. Леонардо да Вінчі створив гармонічний образ людини, який відповідав гуманістичним ідеалам, тим самим, від підсумував досліди кватроченто (період Раннього Відродження в Італії) і заложив основи мистецтва Високого Відродження. Склався як майстер, навчаючись у Андре дель Верроккьо (1467-72). Методи роботи у флорентійській майстерській кватроченто, де художня практика була з’єднання з технічними експериментами, а також зближення з астрономом П.Тосканеллі були зародженню наукових інтересів юного Леонарда да Вінчі.

       Леонардо да Вінчі здійснив видатний вклад в розвиток культури, живопису, науки і філософії епохи. Він був великим художником, механіком, інженером, математиком, астрономом і філософом.Леонардо да Вінчі – автор знаменитої картини Мони Лізи (“Джаконди”), котра нині зберігається в Луврі (Париж). Йому належать ідеї створення парашута, літального апарату, багатьох технічних винаходів тощо.Як філософ, Леонардо да Вінчі близько підійшов до матеріалізму, визнавав вічність і нескінченність природи, захищав матеріалістичні ідеї Геракліта, Демокріта, Епікура стосовно руху, зміни речей і явищ, можливості їх пізнання, закономірностей їх розвитку.  
 

Будинок, в якому  жив Леонардо 

Мадонна в скелях (в гроті) 

«Вітрувіанська  людина» 

Таємна вечеря (1498) 

Сторінка зі щоденника Леонардо, Дослідження  гравітації