Життя та творчість Мікеланджело Мерізі да Караваджо

                                                                                                           Р. Лонгі, 1928

 

          

 

  Караваджо, чи Революція  у живописі

 

            Живописна традиція Ломбардії – рідного краю Караваджо сформу- валась переважно під впливом фламанського мистецтва. Художник стане одним із достойних продовжувачів цієї традиції, зробивши її козирною картою свого власного стиля. Творчість майстра відрізняє радикальна новизна, що визначила певні межі між минулим та теперішнім у мистецтві.

 

  Народившись в Ломбардії, вихований на її традиціях та культурі, нащадок щирого реалізму, Караваджо покидає рідні місця, не лишивши жодної там роботи. Зате період перебування у Римі, де майстер з’явився у віці двадцяти років, виявився найбільш плідним в його кар’єрі.

 

 

                      Ломбардські уроки

 

Розвиток ломбардського  живопису у “фламандському” ключі не відноситься до числа явищ, що важко пояснити. Упродовж віків Ломбардія підтримують   із Фландрією тісні торгово-економічні зв’язки, що , звичайно, веде за собою і зміцнення культурних зв’язків між двома регіонами. Місцеві художники захоплюються мистецтвом Півночі, і саме під його впливом у живописі Ломбардії проявляються тенденції до створення витворів, визначальними рисами яких виявилися витончене відчуття кольору та світла, а також незвич- на виразність фігур. В кінці ХV ст. Леонардо да Вінчі (1452-1519) проводить ретельні дослідження цих особливостей живопису  ломбардських майстрів і у своєму “Трактаті про живопис”, окрім іншого, і вперше відзначає її винятковий реалізм. Вже перші роботи Караваджо можна сміливо назвати реалістичними. Наприклад про чудову картину “Хлопчик, якого вкусила ящирка” вперше біографи художника Бельоне та Манчіні писали “ще більш достовірна, ніж жива модель”. Сучасні вчені припускають, що великий вплив в цьому сенсі на художника вчинив Вінченцо Кампі (1525/30-1591). Персонажі більшості картин цього майстра – це звичайні люди зображені настільки реалістично, що можна говорити про відкритий виклик тій “ідеальній красі”, яку проповідували своїм мистецтвом гуманісти Ренесансу. Крім того Кампі досить часто та натурально зображав фрукти, квіти та посуд, “висував” їх на передній план і роблячи тим самим натюрморт головним мотивом свого витвору. Точно так само, реалізм та інтерес до натюрморту являються головними характеристиками мистецтва Караваджо, а скоро стануть основними рисами “каваджизму”. Цю запропоновану художником і зовсім нову для Італії концепцію живопису в ті далекі часи ще не вважали “художньою революцією”, а про те, що вона явилася “початком нової епохи” у мистецтві, стали говорити взагалі тільки у ХІХ ст. Тим не менш, загальна увага, не завжди співчутлива, а як часто буває недоброзичливою, тоді саме була привернута до картин Караваджо, який відмовився від “звеличування” натури і наполегливо запевняв “пряме бачення” і повну достовірність в передачі реальності як воно є, з її “грубістю” та “неправильністю”. При цьому його манера була відмічена і римською величавою монументальністю, і традиційною ломбардійською експресією.

 

                           Караваджизм

 

      Отже, італійський живопис першої половини ХVІІ ст. опинився під великим впливом Караваджо. Римські та неаполітанські караваджисти, більшість із яких не були навіть знайомі із художником, надихалися  його творіннями та піддавалися сумнівній чарівності його більш ніж спокійному життю. Художня революція Караваджо (справедливість його твердження вперше обґрунтував в одній зі своїх робіт французький історик та теоретик мистецтва Андре Шастеля) здавалась не тільки манера письма, але й самого об’єкту живопису. Втілення в шедеврах Рафаеля та Леонардо да Вінчі прагнення до “грації” та “балансу”, не передбачала реалістичної передачі дійсності, яка, за визначенням, протирічить естетиці Ренесансу. Хіба що на заході епохи Відродження прихильники ман’єризму Парміджаніно, Россо Фьорентіно і Пріматіччо зайнялися дослідженням способів передачі реалій оточуючого життя і звернулися до “приземленим” мотивів, використання яких, втім, не дуже протирічило існуючи на ту пору естетичним канонам. Мистецтво все ще представляло якщо не “ідеальний ” світ, то інший, що не має нічого спільного з прозаїчною дійсністю. Дуже швидко розчарувавшись в тому, що цю традицію можна змінити, Караваджо вирішує порвати із нею раз і назавжди, запропонувавши натомість реалістичний підхід. Однодумцями майстра становляться Гораціо Джантілескі(1563-1639),Страчені(1579-1620), Манфреді( прибл. 1580-1620/1621) та інші. Проте противники концепції Караваджо, яких було не менше, ніж прихильників, в голос заявляли про недоліки його стилю, а французький художник Ніколя Пуссен (1594-1665) навіть назвав майстра “руйнівником живопису”. У відомому смислі він був правим, оскільки напруга композиції Караваджо має не живописну, а життєво-драматичну основу. Цим частково пояснюється приголомшливий успіх у публіки деяких його робіт. Однак  із поривом до реалізму художник, як стверджують сьогодні багато дослідників, все ж таки не досяг своєї мети, оскільки трактування тіл, фігур та деталей у нього ілюзорна, натуралістична. головною “дивиною” методу Караваджо називають протиріччя  штучного світлотіні і “натуральність” типів. Біблійські персонажі його картин  зда- ються тільки живими селянами, що насправді це “муляжі”, ляльки. Рухи в картині скуті, фігурам тісно, вони наштовхуються одне на одного, “повітря” відсутнє – так само, як і пластичні зв’язки. Проте не дивлячись ні на що, “втручання” караваджизму в художній процес того часу дійсно було щось, на подобі революції.

        Міжнародним центром караваджизму  визнаний Неаполь, хоча не варто  забувати, що основні принципи цієї течії були закладені ще в Римі. Що ж стосуючись Неаполя, тоді в перші десятиліття ХVІІ століття він був най- більшим містом Південної Європи із населенням, що втричі перевищу- вало населення Риму. Не дивлячись на те, що перебування Караваджо у Неаполі було тимчасовим, йому, тим не менш, йому вдалося здійснити справжній переворот в неаполітанському живописі. Намісники іспанського короля, при посередності своїх агентів, скуповують практично все, що виходить з-під пензля Караваджо, і переправляють у свої іспанські резидент -ції.  Таким чином роботи майстра стають прикладами для багатьох живопис -ців Іспанії. Один з них, Хусепе Рібера(1591-1652) ніколи не зустрічався із Караваджо особисто, проте своїм успіхам при дворі зобов’яза- ний саме цьому художникові, від якого узяв хроматичну гамму і прийоми розміщення фігур, стаючи, таким чином, стилістично зв’язуючою ланкою між Караваджо та своїм близьким другом, великим іспанським художником Веласкесом (1599-1660). Деякі картини останнього - наприклад “Кузня Вулкана”, явля- ють собою чистий приклад караваджизму… прийнято вважати, що одним із перших послідовників Караваджо був Хенрік Тербрюгген (1587/1588-1629), котрий в 1615 році, перед тим як повернутися з Італії додому, в Утрехт, впродовж декількох місяців активно спілкувався в Римі з Караваджо та Джентілескі. Крім нього, представниками караваджизму в північній Європі вважаються Дірк Ван Бабурін (1595-1666), Франс Халс (1582/83-1666) і Ян Вермеєр Дельфтський (1632-1675).

         У Франції XVII століття мода  на класицизм перешкоджає популіри- зації караваджизму. Проте французькі майстри знайомляться із досвідом Караваджо шляхом вивчення робіт його фламандських послідов- ників. А в період з 1610 по 1630 роки, тобто вже після смерті великого майстра, деякі молоді французькі художники, що навчалися професійній майстерності у Вічному Місті, сприймають стиль і тематику Караваджо вже в процесі без- посереднього вивчення його робіт. Серед цих майстрів найбільш пильної ува- ги істориків живопису удостоївся Жорже Латур(1593-1652).

 

 

 

 

 

                Список літератури:

 

1. “Великие художники” Караваджо. Частина 65, 2004.
2. Дж. Бонсанті “Караваджо”, 1995.
3. “Микеланджело да Караваджо. Документи”, 1975.