Домашня контрольна робота з «Договірне право»

    Цивільно-правові  договори залежно від моменту  їх укладення поділяються на консенсуальні  і реальні. Коментовані договори не можуть бути реальними, оскільки не виконуються у момент укладення.

    Цивільно-правові  договори залежно від наявності  зустрічного задоволення поділяються  на відплатні та безоплатні. Вважаємо, що в інвестиційному договорі (контракті) інвестиції, що вкладаються в об´єкти  інвестиційної діяльності, не можна  розглядати як матеріальне задоволення  зі сторони інвестора. Оскільки інвестиційним  договором (контрактом) опосередковується  здійснення інвестиційної діяльності, то, на нашу думку, слід визначати відплатність чи безоплатність інвестиційної  діяльності, проте не договору. Якщо інвестиції за договором вкладаються  з метою отримання прибутку, то інвестиційна діяльність є відплатною. Якщо за договором здійснюється інвестиційна діяльність з метою досягнення соціального  ефекту, то інвестиційна діяльність є  безоплатною.

    Інвестиційний договір (контракт) може бути укладений: 1) на визначений строк; 2) на невизначений строк. З точки зору кількості  сторін інвестиційний договір (контракт) може бути двостороннім та багатостороннім.

    В юридичній літературі немає єдності  думок щодо місця інвестиційного договору (контракту) в системі цивільно-правових договорів. Так, існує теорія, що інвестиційний  договір (контракт) є самостійним  видом договірного зобов´язання. Іншої позиції дотримується В. В. Кафарський, вказуючи, що за ознакою спрямованості інвестиційний договір можна віднести в широкому розумінні до групи договорів послуг, оскільки діяльність замовника наділена ознаками надання послуг [11].

    У чинному законодавстві не визначене  місце інвестиційного договору (контракту) в системі цивільно-правових договорів. Серед цивільно-правових договорів, що врегульовані ЦК України, містять  інвестиційні зобов´язання засновницький  договір, договір простого товариства та договір комерційної концесії. Норми, що регулюють засновницький  договір, розміщені в книзі першій ЦК «Загальні положення». Договір  простого товариства та договір комерційної  концесії — це окремі види договірних зобов´язань, що врегульовані у книзі  п´ятій ЦК.

    На  нашу думку, інвестиційний договір (контракт) є самостійним видом  цивільно-правового договору, що спрямований  на вкладення інвестицій в об´єкт інвестиційної діяльності. Це виключає можливість застосування до відносин, які він регулює, положень актів  цивільного законодавства про інші цивільно-правові договори.

    Виокремлення  інвестиційного договору (контракту) як самостійного виду цивільно-правового  договору потребує спеціального правового  регулювання поряд з іншими цивільно-правовими  договорами. В науковій літературі з цього питання пропонуються різні шляхи вирішення. Так, В. Кудрявцева вважає, що кодифікація норм законодавства  про інвестиційну діяльність можлива  шляхом розроблення окремого, спеціального щодо ГК України кодифікованого закону — Інвестиційного кодексу України. Підпорядкованими Інвестиційному кодексу  мають бути спеціальні закони України, що регулюють окремі види інвестиційної  діяльності та умовно знаходяться в  зоні активної економічної і законотворчої  динаміки. До цих спеціальних законів  приєднуються і відповідні підзаконні нормативно-правові акти [12]. На думку  В. В. Кафарського, необхідно прийняти спеціальний кодифікований акт  — Інвестиційний кодекс України, який би врегулював суспільні відносини  в інвестиційній сфері, проте  інвестиційні договори автор пропонує врегулювати в ЦК України окремою  главою [13]. З метою вдосконалення  правового становища господарських  організацій, що надають інвестиційні та пов´язані з ними додаткові  послуги, О. М. Вінник вказує, що доцільним  є прийняття спеціального закону «Про інвестування, інвестиційні послуги  та державне регулювання ринку інвестиційних  послуг» (як нової редакції Закону «Про інвестиційну діяльність») [14].

    На  нашу думку, правове регулювання  інвестиційних договорів (контрактів) доцільно закріпити в Законі України  «Про інвестиційну діяльність» окремим  розділом під назвою «Інвестиційні  договори (контракти)». В цьому розділі  слід передбачити статті про поняття, форму та види інвестиційного договору (контракту), сторони, істотні умови  інвестиційного договору (контракту), здійснення інвестицій на основі договорів  інвестиційного характеру.

3. Специфічні критерії класифікації інвестиційних договорів

    При класифікації інвестиційного договору (контракту) можна використати специфічні критерії класифікації.

    Залежно від державної приналежності  інвестора, що впливає на правовий режим  інвестиційної діяльності, здійснюваної за договором, інвестиційний договір (контракт) можна поділити на: 1) інвестиційний  договір (контракт), укладений за участю іноземного інвестора; 2) інвестиційний  договір (контракт), укладений за участю вітчизняного інвестора.

    Залежно від виду інвестицій інвестиційний  договір поділяється на: 1) договір, спрямований на вкладення грошових коштів; 2) договір, спрямований на вкладення  рухомого майна; 3) договір, спрямований  на вкладення нерухомого майна; 4) договір, спрямований на вкладення цінних паперів; 5) договір, спрямований на вкладення майнових прав; 6) договір, спрямований на вкладення інвестицій у вигляді робіт, послуг тощо.

    Залежно від об´єкта інвестиційної діяльності інвестиційний договір (контракт) поділяється  на: 1) договір, спрямований на вкладення  інвестицій в грошові кошти; 2) договір, спрямований на вкладення інвестицій в рухоме майно; 3) договір, спрямований  на вкладення інвестицій в нерухоме майно; 4) договір, спрямований на вкладення  інвестицій в цінні папери; 5) договір, спрямований на вкладення інвестицій в майнові права; 6) договір, спрямований  на вкладення інвестицій в підприємство як єдиний майновий комплекс; 7) договір, спрямований на вкладення інвестицій в дії, тощо.

    Залежно від мети інвестування інвестиційний  договір (контракт) поділяється на: 1) договір, спрямований на вкладення  інвестицій в об´єкт інвестиційної  діяльності з метою отримання  прибутку; 2) договір, спрямований на вкладення інвестицій в об´єкт інвестиційної  діяльності з метою досягнення соціального  ефекту.

    Таким чином, класифікацію інвестиційних  договорів (контрактів) необхідно здійснювати  за класичними критеріями видового поділу цивільно-правових договорів та специфічними критеріями, якими є вид інвестицій, суб´єкти, об´єкти інвестиційної  діяльності та мета інвестування. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Конструкція договору на користь  третьої особи

   Зазвичай  договори укладаються з метою, корисною для сторін. Втім ринкові відносини  дедалі частіше зумовлюють виникнення договірних зв´язків, у яких виконання  здійснюється на користь іншій особі, яка наділена самостійним правом вимоги, що отримало назву договорів  на користь третьої особи. Така юридична модель договору є досить поширеною  та популярною серед суб´єктів підприємницької  діяльності. Суть її полягає у тому, що боржник вчиняє певні дії (сплачує  гроші, передає майно, виконує роботи, надає послуги тощо) як повністю, так і в певній частці на користь  особи, яка не бере участі в укладанні  цього договору. ЦК України прямо  передбачає можливість застосування даної  моделі цивільно-правових відносин у  зобов´язаннях дарування (ст. 725 ЦК), страхування (ст. 985 ЦК), управління майном (ст. 1034 ЦК), банківського вкладу (ст. 1063 ЦК). Крім того, в літературі висловлено думку, що договори перевезення [1] та лізингу [2] також можуть укладатися на користь  третьої особи. Щодо перевезення, то теоретичні напрацювання були підтримані практикою, і у постанові Верховного Суду України визнано право на існування договору про організацію  перевезень на користь третіх осіб [3].

   Отже, конструкцією договору на користь третьої  особи може бути охоплено досить широкий  спектр зобов´язальних відносин. Крім того, окремі договірні конструкції  можуть передбачати встановлення зобов´язань  на користь третьої особи як самостійного положення договорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), найму(ст. 759 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК),спільної діяльності (ст. 1130 ЦК), спадкового договору (ст. 1302 ЦК).

   На  нашу думку, до договорів, які містять  положення про встановлення певних зобов´язань на користь третьої  особи, слід застосовувати правила  про змішані договори (ч. 2 ст. 628 ЦК). Не будучи в цілому договорами на користь  третьої особи, вони у певній частині  повинні підпадати під дію  правил ЦК про зобов´язання та договори на користь третьої особи (статті 511,636 ЦК).

   Модель  договору на користь третьої особи  може бути втілена, з урахуванням  принципу свободи договору, у непойменованому  цивільно-правовому договорі (статті 3, 6, 627 ЦК), а також у договірні  моделі, для яких законодавцем не встановлено  самостійного договірного типу. До останніх можуть бути віднесені договори про встановлення сервітуту (ст. 402 ЦК), заміну боржника чи кредитора у зобов´язанні (статті 512, 520 ЦК). При цьому необхідно  враховувати законодавче обмеження  про те, що зобов´язання, за загальним  правилом, не створює обов´язку для  третьої особи.

   Різні аспекти використання в цивільному законодавстві та юридичній практиці конструкції договору на користь  третьої особи зумовлюють необхідність її наукового аналізу з визначенням  найважливіших елементів та ознак. Натомість в українській науковій літературі цьому питанню фактично увага не приділяється. Згадку про  ці договори можна найти лише в  підручниках та коментарях ЦК. Російські  цивілісти (М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, Ю. Ю. Захаров) досліджували договір  на користь третьої особи, і є  сенс опрацювати їх бачення та пропозиції та зіставити з українськими реаліями.

   Індивідуалізація  третіх осіб

   У ЦК України договору на користь третьої  особи присвячена ст. 636, яка складається  з чотирьох частин. Слід зазначити, що внаслідок проведеної кодифікації  цей договір дістав більш детальну правову регламентацію. Так, вперше в цивільному законодавстві України  закріплене легальневизначення даного договору (ч. 1 ст. 636 ЦК). Окрім цього, ст. 636 ЦК встановлює:

   — можливість вимагати виконання як третьою  особою, так і стороною договору, якщо інше не передбачено договором  або законом чи не випливає із суті договору(ч. 2 ст. 636 ЦК);

   — можливість сторони скористатися правом вимоги, якщо третя особа відмовилася  від цього права, наданого їй договором (ч. 4 ст. 636 ЦК);

   — неможливість для сторін змінити  чи розірвати договір з моменту  вираження наміру третьою особою скористатися своїм правом (ч. 3 ст. 636 ЦК).

   У російському законодавстві додатково  присутня норма про те, що боржник  у договорі вправі висувати проти  вимог третьої особи ті самі заперечення, які він міг би висувати проти  кредитора. Водночас законодавець РФ не вніс до юридичної моделі договору на користь третьої особи норми, аналогічної за змістом ч. 2 ст. 636 ЦК. Причому дане положення було присутнє у Цивільних кодексах 1922 р., 1963 р., Основах цивільного законодавства  Союзу РСР 1991 р.

   Аналіз  визначення договору на користь третьої  особи свідчить про ускладнення  зобов´язальних відносин елементом  «третя особа». Крізь призму цього  елементу видно, що конструкція ст. 636 ЦК встановлює два види аналізованих договорів:

   1) договір на користь третьої  особи,встановленої у договорі (визначена  третяособа);

   2) договір на користь третьої  особи, невстановленої у договорі (невизначена третя особа).

   Натомість у літературі зазначається, що набувачем (третьою особою) завжди є визначена  особа або особа, яка може бути визначена [4]. Як убачається, критерієм  поділу зазначених договорів є саме ступінь індивідуалізації третіх осіб, на користь яких і укладається  зазначений договір. Що стосується невизначених третіх осіб, то така ситуація є досить поширеною у договірній практиці. Це можуть бути випадки, коли кредитор призначив третю особу в інший  спосіб, ніж шляхом вказівки у договорі, або сторони взагалі визначили  укладений між ними договір як договір на користь третьої особи, без її індивідуалізації (договір  на користь майбутньої дитини, дружини, чоловіка кредитора, пред´явника страхового свідоцтва та ін.). Невизначеною третьою  особою може бути і установа, яку  буде створено у майбутньому (наприклад  установа, створена на підставі заповіту кредитора) і якій будуть передані права  третьої особи.