Бюджетна система Італії

     Зміст 

     Вступ……………………………………………………………………….3

1. Структура бюджетної системи Італії………………………………....4
2. Особливості податкової системи Італії……………………………….9

Висновок…………………………………………………………………..11

Список використаних джерел……………………………………………12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП

     Італія - спадкоємиця великої держави давнини Римської імперії. Це держава виникла на землі сучасної Італії, а місто, яке було біля колиски імперії - Рим, - тепер теж столиця. Але Італія, звичайно, вже інша країна. Чи гідна вона своїх предків?

     Італія - середземноморська країна, Італійський  «чобіток» (так виглядає на географічній карті Апеннінського півострів, на якому перебуває більша частина  Італії) з усіх боків оточений теплим Середземним морем.

     На  міжнародному ринку у Італії традиційно витончений, навіть витончений жіночий  образ, навіть у Середні століття італійські міста славилися виробництвом шовкових тканин, запозичивши тутового дерева і мистецтво виготовлення шовку на Сході, з ввезеного сирійського  бавовни у Венеції виготовляли  високоцінних оксамит. У наші дні  Італія - один з найбільших світових експортерів модного і якісного одягу і взуття. Інший «коник»  італійської промисловості - сучасна  електротехніка для господарок: пральні  машини, холодильники. Багато вивозить Італія й продовольства - Традиційних  борошняних виробів (макарони, напівфабрикати для піци), аристократичних середземноморських плодів (оливки, цитрусові), вин. Широко відомі італійські автомобілі - "Фіат" і витончені гоночні "Феррарі".  
 
 
 

1. Структура бюджетної  системи Італії

       Італія є унітарною державою  з чотирма рівнями системи  державної влади: центральні, регіональні  органи влади, органи влади  провінцій та муніципалітетів.  Адміністративно Італія ділиться  на 20 регіонів, 99 провінцій, 8100 муніципальних  утворень і 212 місцевих одиниць  охорони здоров'я (Local Health Units). При  цьому п'ять регіонів з двадцяти  мають особливий статус, який  виражається в існуванні конституційних  законів, що наділяють ці регіони  великою самостійністю у визначенні  витратної бази своїх бюджетів.

     Державний бюджет Італії складається з двох частин: рахунку поточних операцій та рахунку руху капіталів. Витрати  рахунку поточних операцій утворюються  в основному з виплати платні і пенсій державним службовцям, покупки  товарів і послуг, трансфертів  державним і приватним підприємствам, установам і населенню, а також  сплати відсотків по державному боргу.

       Більш складною за структурою  є бюджетна система Франції,  яка містить в собі центральний  бюджет, приєднані бюджети різних  державних організацій та спеціальні  рахунки казначейства. Асигнування  з центрального бюджету виділяються  на утримання адміністративних  служб, на обслуговування державного  боргу, капіталовкладення, на  оборону, на економічні та соціальні  програми.

       Приєднані бюджети фінансують  організації, що не мають статусу  юридичної особи, але здійснюють  торгово-промислову діяльність і  які мають фінансової автономією. До їх числа відносяться бюджети:  Пошти, телеграфу, телефону; національної  друкарні; монетного двору; соціальних  сільськогосподарських посібників; ордена Почесного легіону; ордена Визволення.

       Спеціальні рахунки казначейства  охоплюють різні фонди, такі, як  інвестиційно-дорожній, національно-спортивний, різні торгові рахунки казначейства.

       У Японії поряд з центральним  бюджетом, або так званим рахунком  центрального уряду, є інвестиційний  бюджет, а також 57 спеціальних  рахунків. Із центрального бюджету  фінансуються економічні, соціальні  потреби, оборона, цільові перерахування  місцевим бюджетам, виплата відсотків  по державному боргу. 

       Витратні зобов'язання рівнів  бюджетної системи Італії розподіляються  наступним чином. На бюджетах  регіонів лежить обов'язок щодо  фінансування послуг медичних  установ, планування містобудування, водопостачання, а також дорожнього будівництва і внутрішньорегіонального пасажирського транспорту. При цьому, в законодавстві особливо обумовлена можливість передачі частини витратних повноважень органами влади регіонів на нижчі рівні бюджетної системи, що зазвичай і відбувається, особливо у випадках витрат, пов'язаних з фінансуванням житлово-комунального господарства або громадських робіт, Музеї, театри тощо) 27.

       Основними статтями витрат бюджетів  муніципалітетів є утримання  місцевих підрозділів поліції,  системи соціального забезпечення, будівництво та утримання будівель  для органів юстиції та освітніх  установ, будівництво, ремонт  і прибирання муніципальних вулиць  і доріг, Забезпечення населення  муніципалітету газом і електроенергією.  З наведеного розподілу видаткових  повноважень видно, що з усіх  бюджетів субнаціонального рівня  менше витратне тягар несуть  бюджети провінцій (в 1992 році  їх витрати не перевищували 1% ВВП).

       Слід зазначити, що деякі із  зазначених витратних повноважень  у більшості муніципальних утворень  були передані з вищих рівнів  бюджетної системи. При цьому,  передача видаткових повноважень  в Італії супроводжується виділенням цільових грантів з бюджету відповідного рівня на здійснення переданих витрат.

       Основними доходними джерелами  регіональних і місцевих бюджетів  слугують податкові надходження,  цільові та нецільові гранти  бюджетів вищого рівня і позикові  кошти. При цьому, незважаючи  на те, що в Конституції Італії  міститься пряма вказівка на  присутність у складі доходів  субнаціональних бюджетів всіх  трьох перерахованих вище джерел  коштів, основним видом доходів  бюджетів зазначеного рівня до 1992 року були цільові гранти. Починаючи  з 1992 року, в дохідну базу місцевих  бюджетів для стимулювання податкових  зусиль органів влади на місцях  були включені надходження від  кількох центральних податків.

     До 1992 року частка власних податкових та неподаткових доходів регіональних бюджетів у всьому обсязі їх доходів  становила близько 3%. При цьому  місцеві органи влади не мали права  вводити нові податки або маніпулювати ставками існуючих національних податків. У 1993 році, як один з етапів програми децентралізації податкової і бюджетної  систем, було встановлено, що органи влади  регіонів мають право змінювати  ставки деяких національних податків у встановлених межах. Також було вирішено, що до доходів регіональних бюджетів будуть зараховуватися надходження  цільового податку на охорону  здоров'я, який стягується з фонду  оплати праці і з доходів фізичних осіб, причому регіональним органам  влади були передані права щодо зміни  ставок цього податку. З урахуванням  зазначених змін, частка власних податкових та неподаткових доходів у загальному обсязі доходів регіональних бюджетів у 1993 році зросла до 48.6%.

       Як вже згадувалося вище, основну  частину доходів бюджетів субнаціонального  рівня становлять кошти, які  передаються у вигляді грантів  з бюджетів вищого рівня. Надані  гранти, або трансферти, поділяються  на що мають цільовий характер  і на нецільові гранти. Останній  вид трансфертів у регіональному  розрізі має досить низьке  значення, так як доходи у вигляді  нецільових трансфертів становлять  усього близько 3% всіх доходів  регіональних бюджетів. В основному, кошти зазначених фондів спрямовуються у південні, менш розвинені в економічному відношенні, регіони країни.

       Нецільові гранти, які виділяються  муніципальним бюджетам з центрального  бюджету, носять більш різносторонній  характер, джерелами цих коштів  є три різних фонду, трансферти  з яких виділяються у відповідності  з різними критеріями - з метою  фінансування стандартних поточних  витрат, Спеціальних витратних програм  (наприклад, програми зайнятості  молоді) та з метою компенсації  недостатності податкової бази  в муніципалітетах. 

       Поряд з нецільовими, в Італії  існують і цільові види грантів,  які складають основний обсяг  доходів регіональних і місцевих  бюджетів, Фінансування різниці  між собівартістю наданих послуг  і доходами від їх оплати  здійснюється з бюджетів регіонів.

       Торкаючись питань залучення  бюджетами субнаціонального рівня  позикових коштів, слід зазначити,  що регіонам дозволено залучати  позики тільки для цілей фінансування  видатків капітального характеру  за умови, що обсяг запозичень  з урахуванням обслуговування  боргу не має перевищувати 25% власних  доходів бюджету. Джерелами запозичень  для регіонів служать як комерційні  банки, так і Депозитний і  позичковий фонд, кошти якого  виділяються на поворотній і  платній основі. Важливою особливістю  італійської бюджетної системи  є те, що центральний уряд несе  відповідальність за заборгованістю  субнаціональних бюджетів, яка погашається  шляхом проведення періодичних  клірингових процедур між бюджетами  різних рівнів.

       До середини 1970х років в Італії  не існувало жорсткого контролю  за джерелами, обсягами та умовами  запозичень муніципальних органів  влади, що призвело до накопичення  великого обсягу заборгованості  за основною сумою та процентними  платежами. У підсумку, в 1977 році  було вирішено конвертувати короткострокову  заборгованість муніципалітетів  в 10-річні казначейські облігації, а за залученням позикових коштів муніципальними бюджетами був встановлений жорсткий контроль. Більшість сировинних матеріалів необхідних в промисловості і більше 75% енергетичних ресурсів Італія отримує за рахунок імпорту. Останні десять років Італія проводить жорстку бюджетну політику з метою задоволення вимог Економічного і валютного союзу, і виграє від зниження процентних ставок і зниження рівня інфляції. Повільне рух Італії виправдовується проведенням необхідних структурних реформ, таких, як зменшення високого податкового тягаря і капітальної перебудовою ринку праці і надмірно щедрою пенсійної системи, Оскільки в даний час відбувається уповільнення темпів економічного зростання і сильну протидію з боку профспілок. Керівництво країни стикається з серйозними економічними перешкодами: Офіційний борг Італії залишається понад 100% від ВВП і уряду було важко довести дефіцит бюджету до рівня, який дозволив би швидко зменшити цю заборгованість.

     Брюссель. 26 травня. УНІАН. Уряд Італії у вівторок, 25 травня, схвалив заходь з економії бюджетних коштів на 24 млрд.

     Запропоновані заходи мають на меті зменшити Бюджетний дефіцит Італії з 5,3% ВВП в 2009 році до 2,7% ВВП в 2012 році, провівши Його у відповідність до вимог ЄС (не більше 3% ВВП - УНІАН). .

     Заходами, зокрема, передбачається "заморожених" зарплат чиновників на три роки та Зменшення зарплат Міністрів І Інших високопосадовців.

     Крім  того, заходь передбачають Посилення боротьбі з уникненням від оподаткування.

     Італія  схвалила заходь з економії бюджетних коштів після Іспанії, Греції, Португалії та Великобританії.

     Італія  МАЄ один з найбільших У світі Рівень національного Борг, Який становіть 115,8% ВВП. Одномоментно, оскільки Бюджетний дефіцит Країни є відносно невисоким, економісті вважають, Що Італія МАЄ більш сильні позиції, ніж Іспанія та Греція.

2. Особливості податкової системи Італії

       Податкові надходження є основним  джерелом доходів державного  бюджету Італії (більше 80%). Великі  зміни в структуру оподаткування  внесла реформа 1973 - 1974 рр.., Яка  усунула її многоступенчатость, фрагментарність, архаїчність і  наблизила до практики оподаткування  інших країн Європейського співтовариства. Сучасна податкова система Італії  характеризується досить чіткою  структурою, уніфікованими правилами  оподаткування та вилучення коштів  до бюджету, превалюванням прямих  податків над непрямими. 

       У результаті реформи 1974 найбільшому  спрощення піддалися прямі податки,  що стягуються безпосередньо  з платників податків. Крім того, істотні зміни в практику стягнення  цього виду податків внесла  реформа 1988 р., яка торкнулася  три основні податки: прибутковий  податок з фізичних осіб, прибутковий  податок з юридичних осіб та  місцевий податок (з фізичних  та юридичних осіб).

       Особливості процедури справляння  податків з деяких видів доходів  методом утримання їх у джерела  за фіксованими ставками фактично  породили ще один прямий податок  - податок на доходи з капіталу. Перебуваючи в юридичних рамках  прибуткового податку з фізичних  осіб, він технічно існує самостійно, оскільки відсотки, одержувані рантьє  за вкладами та облігаціями,  оподатковуються у джерела в  остаточному порядку і в подальшому  при обчисленні основного прибуткового  податку віднімаються із загальної  суми оподатковуваного доходу.