Бюджетна система України. МЁсцевЁ бюджети. НТУУ КПІ, ФММ

В Україні видатки міст, сіл і  селищ у 1995 році склали 17,4% видатків зведеного бюджету України [7,c.57]. За цим показником Україна випереджає розвинуті європейські держави, тому наявність власних доходних джерел і право визначення їх використання, відповідно до законодавства України, забезпечує самостійність Державного бюджету України, Республіканського бюджету автономної республіки Крим, обласних, міських, районих, районих в містах, селищних та сільських бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сутність бюджетів місцевих органів влади та їх роль у розподільчих бюджетних процесах.

 

Місцеві бюджети – важливий і  складний елемент бюджетної системи  держави. Питання їх побудови, ефективного  використання у фінансовому механізмі  держави в постійному полі зору науковців та практичних працівників всіх рівнів. При розгляді проблеми місцевих бюджетів її необхідно розглядати  у двох аспектах:

- як організаційну форму мобілізації  частини фінансових ресурсів  в розпорядження місцевих органів  самоврядування;

- як система фінансових відносин, що складаються між місцевими та Державним бюджетами, а також всередені сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації  доходів і здійснення витрат місцевими  органами самоврядування, місцеві бюджети  – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну і витратну частину, принципи збалансування тощо. Тому місцевий бюджет відображає собою балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються та витрачаються на відповідній території, разом з тим місцеві бюджети це важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, а саме відносини:

- між місцевими бюджетами і  господарчими структурами, що  функціонують на конкретній бюджетній  території;

- між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації і витраті коштів місцевих бюджетів;

- між місцевими бюджетами різних  рівнів з перерозподілу фінансових  ресурсів;

- між місцевими бюджетами і  Державним бюджетом.

Таким чином, через організаційні  форми міжбюджетних відносин стає можливим використання бюджета для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народно – господарчих пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівні. Розгляд сторін міжбюджетних відносин дає змогу визначити місцеві бюджети як сукупність форм організації бюджетних відносин, через які частина бюджетних ресурсів держави направляються у розпорядження місцевих органів влади для забезпечення функцій управління місцевим сектором економіки.

При аналізі ролі і місця місцевих бюджетів у бюджетній системі  України потрібна їх кількісна і  якісна характеристика. Так, на сьогоднішний день, кількість місцевих бюджетів нараховує понад 14000, з них :

• сільські і селищні – понад 10000;
• обласні – 24;
• бюджети міст загальнодержавного і обласного підпорядкування – 223;
• районні та міст районного підпорядкування 2753.

На наш погляд, організацію бюджетних  відносин на рівні місцевого самоврядування потрібно розглядати в двох аспектах. Перший аспект організації влючає в себе формування бюджетних відносин, у яких в якості суб¢єктів виступають органи місцевого самоврядування, яким надано державою правовиконання функцій управління на підвідомчих територіях від її ім¢я та в її інтересах. Даний аспект пов¢язаний з організацією багаточисельних бюджетних взаємозв¢язків з приводу мобілізації бюджетних ресурсів у відповідності до цілей та азадач, що випливають з функцій місцевої влади. На даному етапі визначається склад витратних фунуцій органів місцевого самоврядування, обгрунтовуються доходні джерела, розробляється порядок формування доходів та направлення видатків. Створені бюджетні взаємозв¢язки, що пройшли процедуру юридичного оформлення, трансформуються в систему доходів та видатків місцевих бюджетів.

Однією з найважчих та трудомістких задач організації бюджетних відносин, на стадії їх формування, є забезпечення відповідності видатних функцій та доходних надходжень, як умови ефективності створених бюджетних зв¢язків. Другий аспект організації бюджетних відносин пов¢язан з регулюванням місцевих бюджетів. Це тому, що в процесі формування бюджетних відносин дуже важко досягти відповідності доходного потенціалу та необхідності у фінансуванні видатків.

Розгляд сторін організації бюджетних  відносин на місцевому рівні визначає виділення у механізмі місцевих бюджетів двох систем - по формуванню доходних надходжень та видаткових функцій і по їх регулюваню. Не дивлячись на відносну сомостійність, ці дві системи функціонують як єдине ціле, через те що вони відображають дві сторони єдиного процесу організації бюджетних відношень. Внутрішня структура механізма місцевих бюджетів має складну побудову та характеризується наявністю вище визначених елементів. Кожному з них надається особливе цільове призначення у вигляді закріплених за ними функцій. Таким чином, у механізмі формування бюджетних відносин виникає набір “інструментів”, завдяки яким відбувається вплив на бюджетні відносини з метою їх упорядження. У діючому зараз механізмі місцевих бюджетів відповідними інструментами є принципи,  методи та прийоми формування видатків та доходів, а також напрямки, способи і методи їх регулювання.

Нині, проблема місцевих бюджетів є  однією з найважливіших у фінансовій політиці України. Невиконання місцевими  органами влади планів відрахувань  до державного бюджету створює загрозу як власне фінансовій стабілізації, так і проведенню структурних реформ. Нестабільність доходної бази місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального перерозподілу державних доходів, значні відмінності в рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них, потенційно ведуть до соціальних конфліктів і політичної нестабільності. Тягар проблем, які нагромадилися, негативно позначаються на розвитку регіонів.

Прийняття законів України «Про бюджетну систему України» і «Про місцеве самоврядування в Україні» та затвердження у 1994 р. єдиних для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, а також апробація різних варіантів розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним та місцевими бюджетами не привели до створення зваженої системи формування доходів місцевих бюджетів [11,c.31].

У сучасних демократичних суспільствах децентралізація компетенцій щодо розв'язання державних завдань дозволяє досить гнучко пристосовувати надання суспільних благ і послуг до потреб як окремих громадян, так і жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним економічним аргументом на користь фінансової самостійності регіональних та місцевих органів влади. Аргументом «проти» слугує необхідність створити в країні більш-менш однаковий рівень забезпечення населення суспільними благами і послугами. Тому багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між центральними і місцевими органами влади, компетенцій щодо питань формування податкового законодавства, а також прав в управлінні податками і одержанні конкретних податків до відповідних бюджетів.

Функції соціально-економічного регулювання, які забезпечують фінанси  місцевих органів влади, не обмежуються  вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб¢єктів.

По-друге, місцеві фінанси  є фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ресурсами розв¢язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Як бачимо, існує як державний фіск, так і фіск місцевих органів влади. Різниця між фіском першої форми і фіском другої форми в тому, що межі фіскальної діяльності місцевих органів регламентуються державою. Її ж фіскальна діяльність ніким не обмежується.

По-третє, фінанси місцевих органів  влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, котрий надає громадські послуги. Держава і місцеве самоврядування розподіляють між собою завдання та відповідальність за надання громадянам країни громадських послуг [7,c.55].

Зростання ролі місцевих бюджетів у  перерозподілі ВВП є свідченням посилення органів місцевого  сомоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів в регіонах і в державі у цілому. Мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів пов¢язані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює встановлення місцевих фінансів як важливого важеля, фінансового інструмента для регулювання господарського та соціального життя регіонів. Про співвідношення місцевих бюджетів з макроекономічними показниками, перш за все з ВВП, свідчать такі данні (див.таблицю 1).

Табл. 1.

Показники	1995р.	1996р.	1997р.
ВВП (млрд.грн.)	52,9	74,0	79,7
Витрати республіканського бюджету  АР Крим та місцевих бюджетів (млрд.грн)	9,5	11,2	12,2
Питома вага витрат республіканського  бюд-жету АР Крим та місцевих бюджетів у ВВП (%)	18,0	15,1	15,3

(За даними робочих матеріалів  фінансового відділу Київської  міської Державної Адміністрації  за 1995-1997 роки)

Аналіз даних таблиці говорять про те, що у 1995 році через місцеві  бюджети  перерозподілялося майже  п¢ята частина ВВП, а щодо питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджетв за даними на 1995 рік, то вона становить 39% загального обсягу витрат. Основним елементом у системі місцевих бюджетів є бюджети міст державного підпорядкування, через які мобілізуються та використовуються майже половина всіх ресурсів місцевих бюджетів. Взагалі, якраз на цій ділянці місцевих бюджетів існують більшість питань, що потребують вирішення. Перш за все ці питання закріплені за постійними джерелами доходів.

Аналіз ролі місцевих органів влади в перерозподілі  ВВП буде більш повним, коли розглянемо в цілому сукупні витрати всіх рівнів місцевої влади, включно з регіональним. Частка ВВП, що перерозподіляється через видатки місцевих бюджетів, у 1991-1995 роках в Україні постійно зростала. Якщо в 1991 році вона становила 10,3%, то в 1995 році досягла 18% ВВП, тобто цей показник зріс порівняно з 1991 роком у 1,75 раза [7,c.57]. У 1996 році, вперше за останні 5 років, зазначений показник зменшився і склав 14,6 % ВВП.

Табл. 2.

Частка місцевих бюджетів України в сукупних державних витратах на фінансування окремих галузей соціальної сфери і народного господарства,

%

Галузь	Роки
	1992	1995
Соціальний захист населення	65	83,3
Соціальна культурна  сфера (всього)	75,1	81,8
Освіта	66,1	74,8
Інформації	61,1	66,8
Охорона здоров¢я	89,9	92,1
Фізична культура і спорт	34,4	66,3
Житлово-комунальне господарство	—	96,5
Народне господарство	16	16,5
Всього видатків	37,8	39,3

 

Дивлячись таблицю 2, ми бачимо, що місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних видатків. У 1995 році за рахунок місцевих бюджетів профінансовано 83,3 відсотка усіх видатків зведеного бюджету України на соціальний захист населення, і 81,8 відсотка - на соціально-культурну сферу. За рахунок місцевих бюджетів фінансувалося 74,8 відсотка видатків на освіту, 66,8 - на культуру і засоби масової інформації, 92,1% - на охорону здоров¢я, 66,3% - на молодіжні програми, фізичну культуру і спорт.

Державні видатки на житлово-комунальне господарство майже  повністю фінансуються з місцевих бюджетів. У 1995 році на 96,5 відсотка. Не буде перебільшенням таке твердження, що місцеві органи влади домінують на ринку соціальних послуг і саме вони визначають соціальний мікроклімат у суспільстві.

Вказані вище факти говорять про  те, що необхідно реформувати бюджетну систему, а проблеми місцевих бюджетів потрібно вирішувати з урахуванням особливостей і чіткого розподілу функцій між окремими ділянками місцевих бюджетів та більш детальних міжбюджетних відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Місцеві бюджети – фінансова база функціонування та розвитку регіонів .