Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     Світова практика свідчить, що у розвитку фінансового  лізингу велику роль відіграє податкове законодавство.

     Перш  за все, з метою стимулювання розвитку фінансового лізингу дуже важливо, щоб строки амортизації активів, одержаних у фінансовий лізинг, були максимально наближеними до термінів, на які банки погоджуються надавати кредити лизінгодавцям (лізинговим компаніям). За інших умов виникає ризик несплати лізингового платежу лізингоодержувачем. У випадку, якщо він таки сплачує цей платіж у повному обсязі, виникає загроза “вимивання” його обігових коштів.

     Окрім того, застосування податку на додану вартість має будуватися таким чином, щоб не підвищувати вартість послуг фінансового лізингу, не сповільнювати  обіг інвестованих коштів.

     Експрес – результати дослідження ринку  лізингу України за 2009 рік проведено експертами проекту Міжнародної фінансової корпорації "Розвиток лізингу в Україні".

     У 2008 році кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 47 % у порівнянні із попереднім роком (з 34 до 50 компаній).

     Переважна більшість опитаних лізингових компаній (68%) розміщується в Києві, решта представляє  регіони. У 33% опитаних лізингових компаній є представництва/філії в інших обласних центрах України.

     Очікується, що упродовж найближчих років все  більше лізингових компаній з'являтиметься в регіонах, оскільки потреба в  придбанні нової техніки та оновленні  технологій особливо гостро відчувається саме там.

     Для аналізу структури власників лізингових компаній доцільно використовувати показник частки компаній із домінуючою (більше 50%) часткою певних категорій засновників у статутному капіталі.

     На  початок 2009 року розподіл опитаних лізингових компаній за видами власників характеризувався наступним: (більше половини статутного капіталу належала):

• іншим юридичним особам (окрім банків та інших фінансових установ) - у 38% компаній;
• фізичним особам - у 42% лізингових компаній;
• банкам та іншим фінансовим установам разом - у 18% лізингових компаній;

     Станом  на початок 2009 року, переважна більшість лізингових компаній (76%) надавали в лізинг кілька видів активів.

     Найпопулярнішими  предметами лізингу на українському ринку були транспортні засоби. Подібна  тенденція мала місце і протягом попереднього року. Більшість з опитаних лізингових компаній (67%) надавали в лізинг легкові автомобілі. Друге місце за популярністю серед активів, що виступають предметом лізингу, належить транспорту для вантажоперевезень (61% лізингових компаній працюють з цим видом активів). Далі йде виробниче обладнання (41%) та транспорт для пасажироперевезень (33%). Спостерігається збільшення інтересу лізингових компаній до надання у лізинг сільськогосподарської техніки. Частка компаній, що надають у лізинг сільськогосподарське обладнання зросла протягом року з 21% до 28%.[ 32; с.10].

     Аналіз  структури портфеля лізингових угод у розрізі вартості активів, які  були предметами лізингу, свідчить, що станом на 1 січня 2009 року найбільшу частку в портфелі лізингових угод, майже 29%, займали літаки (трохи більше 500 млн. грн.). Це пояснюється високою вартістю цього виду активів. Зазначимо, що тільки у 4% опитаних лізингових компаній літаки виступали предметом лізингу у 2008 році. Другою за розміром складовою портфеля лізингових послуг із часткою трохи більше 28% є легкові автомобілі (майже 496 млн. грн.). Зазначимо, що з цим видом активів працювала найбільша кількість лізингових компаній (67,7%). Далі йде транспорт для вантажоперевезень (біля 21%), обсяг операцій з лізингу яких склав 378 млн. грн.

     Середній  термін дії лізингових угод більшості  опитаних лізингових компаній складав  від двох до трьох років включно.

     Більшість лізингових компаній-респондентів (76%) надавала предмети в лізинг підприємствам, що віднесені до категорії середніх. Це підприємства з обсягом валового доходу від 0,5 до 5 млн. євро (від 3,3 до 33 млн. грн.).

     У значної частини лізингових компаній (68%) клієнтами були малі підприємства. До цієї категорії належать підприємства з обсягом валового доходу менше 0,5 млн. євро (менше 3,3 млн. грн).

     У 59% лізингових компаній клієнтами були також і великі підприємства (категорія  підприємств, у яких валовий дохід перевищує 5 млн. євро).

     З фізичними особами працювало  лише 30% лізингових компаній-резидентів. Тенденція до незначного зменшення кількості компаній, що працюють із кожною категорією лізингодавців пояснюється тим, що лізингодавці більш зважено підходять до питань вибору. У подальшому ця тенденція сприятиме підвищенню рівня надання лізингових послуг за рахунок спеціалізації на певних категоріях лізингоодержувачів.

     Лізингова діяльність в Україні не ліцензується, проте фінансовий лізинг класифікується як фінансова послуга та підпадає під регулювання і нагляд з  боку держави в особі Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

     Лізингова діяльність привертає увагу депутатів  Верховної Ради та Уряду України  з 1996 року, але прийнятий у 2003 році Закон України „Про фінансовий лізинг на заміну Закону України „Про лізинг”  не приніс очікуваних результатів. Основні  проблемні питання, на зразок податкового законодавства та ведення бухгалтерської звітності, залишаються невирішеними. З цієї причини протягом 2003 року спостерігалось зменшення зацікавленості багатьох інвесторів у лізингових операціях (таблиця 2.2). Це вплинуло на діяльність галузі із загальними активами менше 1% від ВВП, що є найменшим лізинговим ринком серед країн Центральної і Східної Європи.

     За  результатами наданої до Держфінпослуг  інформації, фінансові компанії та юридичні особи (лізингодавці), які  перебувають на обліку в Держфінпослуг, на кінець 2008 року мають у портфелі 4 362 укладених договорів фінансового лізингу, зобов’язання за якими знаходяться у стадії виконання лізингоотримувачами. Протягом 2008 року лізингодавці уклали 534 договори фінансового лізингу, а за 244 договорами лізингоотримувачі виконали свої зобов’язання перед лізингодавцями (табл. 2.3).

     Таблиця 2.2

     Обсяги  лізингових операцій у 2001- 2006 рр.

Таблиця 2.3

     Кількість укладених та виконаних  договорів

      В країнах – сусідах України обсяги лізингових операцій складають : у Чеській Республіці – 2,6 млрд. дол. США, у Польщі – 2 млрд. дол. США, в Російській Федерації – 1,9 млрд. дол. США.

      Використання  лізингових операцій при заміні основних фондів підприємств залишається середньостроковим інструментом (термін дії договору 2 – 5 років), частка довготермінових договорів (більше 5 років), які не виконані на кінець року, складає лише близько 7 % (рис. 2.4).

      Станом  на кінець 2008 року, частка договорів з лізингоодержувачами, які представляють транспортну галузь, становила 42 % від загального обсягу не виконаних договорів (рис. 2.5), а на підприємства сільського господарства припадає 35 % ринку.

      Цілком  очевидно, що саме транспорт як об’єкт лізингу складає найбільшу частку серед обладнання переданого в лізинг на кінець періоду, а саме 48 % (рис. 2.6).

      Розвиток  лізингу в Україні знаходиться  в стадії розвитку, і на ньому  ще немає загально визнаних лідерів.

      Ефективність  діяльності лізингових компаній значною  мірою залежить від можливості отримання банківських кредитів, коливань розміру позичкового відсотка та інших обставин, які визначаються загальними напрямами економічної політики.

      Узагальнені дані щодо джерел фінансування лізингових операцій наведено в таблиці 2.4.

      Аналіз  даних таблиці 2.4 свідчить, що основним джерелом фінансування лізингових операцій у 2008 році був банківський кредит. Так, у 2008 році за рахунок банківських кредитів було профінансовано понад 69,87 % всіх договорів укладених протягом вказаного періоду.

     На  сьогодні поняття лізингу визначається у цивільному (два визначення), господарському та податковому законодавстві України.

     У ч. 1 статті 806 ЦК України встановлено визначення лізингу як різновиду орендного (найманого) договірного типу, згідно з яким за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було ним набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

     Таблиця 2.4

     Джерела фінансування лізингових операцій у 2008 році, тис. грн.