Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     Державний реєстр фінансових установ (далі - Реєстр) є системою одержання, накопичення, зберігання, захисту, використання та поширення адміністративної інформації (даних) про фінансову установу. Положення про Державний реєстр фінансових установ затверджено Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. N 41 з наступними змінами та доповненнями.

     Відповідно  до Закону фінансові послуги надаються  фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності. Для фінансових установ виключним видом діяльності є надання фінансових послуг.

     Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання  фінансових послуг.

     Юридична  особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до Державного реєстру фінансових установ. Реєстр створений з метою сприяння захисту інтересів споживачів фінансових послуг та забезпечення державного регулювання ринків фінансових послуг, а також для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, учасників ринків фінансових послуг інформацією про фінансові установи, які включені до Реєстру.

     Фінансові установи можуть створюватись у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.

     На  сучасному етапі фінансові установи розглядаються у світлі двох ключових концепцій: сфера надання фінансових послуг і фірма, що надає фінансові послуги — це бізнес, що постачає фінансову продукцію і послуги. Загальні категорії цієї продукції та послуг включають операційні рахунки (наприклад, поточні рахунки), портфельні послуги (наприклад, позики і депозити), страхування, банківська діяльність, інвестиції, послуги довіреної особи, фінансове планування, обробка інформації, даних.

     Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають  фінансові послуги.

     Обговорюючи сутність поняття "фінансова послуга" варто зазначити про окресленість даного питання лише в сфері діяльності небанківських фінансових установ, а слідуючи з вище викладеного, фінансова послуга, згідно із законодавством України, має більш конкретизований зміст ніж це ж саме поняття, викладене в теорії.

1.2. Види небанківських фінансових установ, їх загальна характеристика

     Термін  «небанківська фінансова установа»  зустрічається в більш як 80 нормативно-правових актах різного рівня. Однак, ні в  одному випадку не наведено однозначну і вичерпну його дефініцію. Єдина спроба навести таку дефініцію була зроблена в законопроекті «Про фінансові операції», прийнятому Верховною Радою України в першому читанні 2.07.1997 р. В цьому законопроекті НБФУ було визначено як «юридичні особи, що здійснюють фінансові операції у порядку, встановленому законодавством, але не мають статусу банку». Слід також зазначити, що у банківському законодавстві застосовується ще один термін, який близький за своїм змістом до поняття НБФУ, а саме термін «фінансово-кредитна установа». У ряді Указів Президента України, спрямованих на підтримку розвитку малого підприємництва, НБФУ та кредитно-фінансові установи згадуються через кому в одному переліку як два незалежні класи фінансових установ. Таким чином, сьогодні немає чіткого визначення поняття НБФУ у чинному законодавстві. Більш того, немає однозначного розуміння суті поняття НБФУ взагалі, що призводить до невизначеності переліку установ, які можуть називатися НБФУ. Це, в свою чергу, значно обмежує розвиток фінансових установ та пропозицію нових фінансових послуг.

     В Україні фінансові послуги надаються  фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). У Законі "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено поняття фінансової та кредитної установи.

     Фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки (проте дана сфера не є об’єктом даного дослідження), кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг .

     Кредитна  установа — фінансова установа, яка відповідно до закону має право  за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний  ризик. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові послуги відповідно до положень Закону про фінансові послуги надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

     Відповідно  до Закону України "Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг" особа  набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

     У разі якщо відповідно до закону надання  певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

     Мінімальний розмір капіталу фінансових установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

     При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

     Фінансовим установам забороняється поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг.

     Фінансова установа зобов'язана вести облік  своїх операцій та надавати звітність відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

     Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначається згідно із законами України.

     Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

     Фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

     Створення потужної вітчизняної фінансово-кредитної  системи залежить не лише від розвитку банківської сфери, але й від  всебічного розвитку інших небанківських  фінансово-кредитних установ. Одним  з таких інститутів є кредитна спілка. Незважаючи на те, що цей кредитний інститут в Україні функціонує не досить ефективно, а активи навіть приблизно не наближаються до активів комерційних банків, проте перспективи розвитку у них все ж є. Підґрунтям такого висновку є прийнятий у 2002 році Закон "Про кредитні спілки", який певним чином впорядкував їх діяльність.

     З точки зору конкурентних переваг  кредитних спілок перед банками  є те, що комерційні банки, в першу  чергу, орієнтуються на клієнтів —  юридичних осіб, а кредитні спілки - на фізичних осіб. Проте дрібні кредитні спілки можуть мати достатньо значні перспективи розвитку.

     Взаємне співробітництво страхових компаній і кредитних спілок є досить ефективним, оскільки при цьому в сучасних умовах розвитку небанківських фінансових інститутів відбувається консолідація взаємодоповнюючих послуг, підвищується конкурентоспроможність цих установ і інтерес клієнтів до отримання якомога найбільшої кількості різних фінансових послуг та знижуються ризики діяльності цих установ і клієнтів.

     В Україні Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносить ломбарди до фінансових установ, видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит в даному випадку має забезпечуватися заставою майна. По закінченню строку дії договору фінансового кредиту (позики), в разі невиконання позичальником зобов'язань, ломбард, згідно з Цивільним кодексом України та Законом України "Про заставу" має право звернути стягнення на предмет застав та за рахунок останнього задовольнити свої вимоги по кредиту. Для забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом ломбарди беруть під заставу рухоме майно (найбільш поширеним видом є ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, брухт цих виробів). [44; с.6, 7].

     Операції  з виробами з дорогоцінних металів  та дорогоцінного каміння (прийом виробів  з дорогоцінних металів та дорогоцінного  каміння в якості предметів застави, їх відчуження в разі звернення стягнення) відповідно до вимог статті 14 Закону України „Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", статті 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" потребують одержання окремих ліцензій, що видаються Міністерством фінансів України згідно з Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства фінансів України від 26.12.2000 N82/350 з наступними змінами та доповненнями.

     Таким чином, діяльність щодо надання ломбардами фінансових послуг (кредитів, позик) контролюється  Державною комісією з регулювання  ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг); діяльність, пов'язана з реалізацією, обігом предметів застави належить до компетенції Міністерства фінансів України.

     Ломбарди  в Україні можуть створюватися тільки в організаційно-правовій формі  повного господарського товариства.

     Відповідно  до вимог Положення про надання  фінансових послуг ломбардами, затвердженого Розпорядженням Держфінпослуг від 26 квітня 2005 р. N 3981 (розділ 1 п.1.2.) «ломбард» - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

     До  фінансових послуг ломбарду належать:

     - надання фінансовім кредитів за рахунок власних коштів;

     - надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

     Ломбард повинен мати або орендувати приміщення для надання фінансових послуг, у тому числі окреме приміщення для зберігання заставного майна.

     На  початку 2006 року Держфінпослуг своїм  розпорядженням № 5319 внесла зміни у  Положення про порядок внесення інформації про ломбарди в Державний реєстр фінансових установ.

     Головним  їх змістом було встановлення вимог  до розміру власного капіталу у сумі 200 тис. грн. Зараз приблизно п'ята  частина ломбардів має статутний  фонд, що перевищує цю суму. Разом  з тим, даним документом регулятор визначив мінімальну площу приміщень для таких організацій на рівні 5 квадратних метрів.

     Зміни в ліцензійні умови уряд вніс 25 грудня 2006 року. До цього для одержання  кредиту в банку від юридичних  і фізичних осіб, зокрема, від власних  засновників, ломбарди були зобов’язані мати ліцензію Держфінпослуг вартістю 10 тис. грн. у рік.

     Позитивним  результатом 2006 року слід вважати і  виключення ломбардної діяльності зі списку послуг, що підлягають патентуванню. Проблема полягала в тому, що ломбардні  послуги, відповідно до постанови Кабміну № 575, відносили до побутових послуг, а в Законі «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» вони визначені як фінансові.