Реформування міжбюджетних відносин в Україні

- субвенція на виконання інвестиційних проектів;

- субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

- субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

- інші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються  на безоплатній і безповоротній  основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі.

У разі, якщо місто чи район мають  перевищення доходів над плановими  видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт, обсяг якого  визначається за допомогою формули, що застосовується для обрахунку всіх трансфертів.

Держава, визнавши, що видатки на соціальний захист є пріоритетом державної  бюджетної політики, передбачає цільові  субвенції на фінансування програм  соціального захисту з державного бюджету бюджетам міст Києва та Севастополя, Автономній Республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст обласного  значення та районам. Право на подальший  розподіл цільових коштів між органами місцевого самоврядування належить Верховній Раді АРК та обласним радам, оскільки в багатьох випадках вплив  інвестиції не обмежується певною територією.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади  матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю  обсягів баз оподаткування. Дотації  вирівнювання мають на меті усунути  наслідки цієї нерівності й забезпечити  кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги  на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування.

 

РОЗДІЛ  2

ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РОЗПОДІЛУ ОБСЯГУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ТРАНСФЕРТІВ

 

У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів  між державним і місцевими  бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів  України. Окрім цього, в статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

- фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнти до них;

-   кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

-    індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

- прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;

-    коефіцієнт вирівнювання.

 

2.1 Проблеми  системи міжбюджетних відносин  в Україні

 

Діюча система міжбюджетних відносин не сприяє виникненню необхідних стимулів у регіональної й місцевої влади  по забезпеченню відповідного управління бюджетами і проведенню економічної  політики, спрямованої на стимулювання ділової активності, розвиток конкуренції, підтримку нових підприємств. У  результаті в країні складається  несприятливий підприємницький  та інвестиційний клімат, що характеризується надвисокими витратами входу  на ринки, зборами, податками. Для його суттєвого покращання необхідно  змінити умови, в межах яких діють  місцеві органи виконавчої влади  і самоврядування. Змінити ситуацію можливо лише шляхом узгодження реформи  міжбюджетних відносин із загальною  логікою змін у регіональних відносинах.

Формування дієвої моделі міжбюджетних відносин є запорукою, з одного боку, створення регіональної економіки, що стабільно розвивається, а з іншого, - гарантією того, що кошти державного та місцевих бюджетів будуть витрачатимуться ефективно.

Актуальними проблемами сьогодення у  сфері міжбюджетних відносин є:

1. Низький рівень перерозподілу  валового внутрішнього продукту (ВВП) через місцеві бюджети.

2. Існування штучної дотаційності місцевих бюджетів, дисбаланс у співвідношенні обсягів першого і другого кошиків їх доходів.

3. Збільшення соціальної спрямованості  трансфертів

4. Недосконалість формульного підходу  до обрахунку трансфертів.

5. Невідповідність між реальними  потребами місцевих бюджетів  у коштах та обсягами наданих  трансфертів з державного бюджету.

6. Нормативна неврегульованість  системи міжбюджетних відносин  характеризується відсутністю чіткого  законодавчо закріпленого розподілу  функціональних повноважень між  органами державної влади та  місцевого самоврядування.

 

2.2 Реформування  міжбюджетних відносин в Україні

 

Під час реформування місцевого  бюджетного процесу в Україні  доцільним є звернення до досвіду  функціонування моделі бюджетного, або  фіскального, федералізму. Поняття  бюджетного (фіскального) федералізму  характеризує основний принцип функціонування бюджетної системи: поєднання автономності бюджетних рівнів з міжбюджетними  відносинами. Основою теорії бюджетного федералізму є теорема про  децентралізацію: якщо рішення про  децентралізацію не впливає на рівень витрат, то таке прийняття рішень щодо локального суспільного блага або  ефективніше за централізацію, або принаймні не поступається їй з погляду ефективності. Деякі функції, пов'язані з наданням суспільних благ, мають бути децентралізовані, особливо коли йдеться про послуги регіонального чи місцевого значення; це дає значний виграш суспільного добробуту за рахунок повнішого врахування потреб громадян, які проживають в окремих територіальних громадах. Однак слід зазначити, що додаткові витрати, пов'язані з децентралізацією, виникають за наявності економії на масштабах. Централізація дуже часто дозволяє не лише знизити витрати адміністративного характеру, а й зробити дешевшим безпосередньо виробництво одного суспільного блага.

Виходячи з аналізу здатності  того чи іншого рівня державного управління реалізувати поставлені завдання, дослідниками сформульовані такі принципи фіскального  федералізму:

1. Відповідності. Рішення про  виробництво суспільних благ  має ухвалюватися тими громадянами,  які проживають на територ  ії, де отримуватимуться вигоди  та збиратимуться платежі для  фінансування суспільного блага.

2. Централізованого перерозподілу.  Зміни в розподілі мають покладатися  на центральний уряд, який має  необхідні важелі для здійснення  політики розподілу.

3. Фінансового вирівнювання. За відсутності адекватної політики індивідуального розподілу центральний уряд має забезпечити певний ступінь вирівнювання між багатими та бідними субцентральними урядами.

4. Національних бажаних благ. Центральний  уряд може стимулювати цільовими  трансфертами надання певних  локальних суспільних благ, оскільки  їх виробництво характеризується  просторовими зовнішніми ефектами, або вони є особливо значущими  благами з національної точки  зору.

Така модель використовується як у  федеративних, так і в унітарних  державах. Модель є особливим засобом  дотримання конституційних прав і свобод громадян, отримання ними гарантованого  державою мінімуму соціальних благ у  всіх регіонах.

Інша модель реформи міжбюджетних відносин - на основі податкової реформи. Модель передбачає прямий зв'язок між  розміром витрат місцевих бюджетів на соціальну сферу і задоволенням потреб населення та пропонує наступні можливості розширення бази податкових надходжень місцевих бюджетів :

- Податок на нерухомість. Може  забезпечити достатні й легко  прогнозовані надходження до  місцевих бюджетів.

- Податок на платні розважальні  заходи.

Ще одним потенційним джерелом доходів місцевих бюджетів може стати  місцевий податок на доходи фізичних осіб. Умови нарахування та сплати цього податку не відрізняються  від загального податку на доходи фізичних осіб, а, отже, його не важко  запровадити, якщо загальний податок  сплачуватиметься за місцем проживання, а не за місцем роботи платника податку.

Місцеві податки та збори адмініструються  податковими адміністраціями, які  ставлять їх чи не на останнє місце  за важливістю. Натомість місцеві  органи влади, кровно зацікавлені в  надходженнях від цих податків, докладатимуть  всіх зусиль для сумлінного їх адміністрування.

Необхідно звернути увагу на те, що реформування системи міжбюджетних відносин має носити не тільки кількісний характер. Це реформування має складатися з таких послідовних заходів:

1) розмежування компетенцій між  всіма рівнями публічної влади  одночасно, чітке визначення функціональних  повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування, у тому числі районних та обласних рад, яке виключало б їх дублювання . Для цього необхідно:

- скласти повний перелік всіх суспільних благ та відповідних завдань - оборона, правосуддя, внутрішня безпека тощо;

- згрупувати суспільні блага та послуги у відповідності з критеріями географічного місцеположення і можливостями доступу до них.

2) перерозподілу об'єктів загальнодержавної  та комунальної форм власності  відповідно до функціональних  повноважень органів влади, завершити  передання соціальної сфери підприємств  місцевим органам влади;

3) розподілу видаткових зобов'язань  між різними видами бюджетів.

4) розподілу податкових повноважень щодо зміни податкових ставок і одержання конкретних видів податків (або їх частини) до відповідного бюджету.

Сьогодні висока централізація  бюджетних коштів може бути виправдана їх обмеженістю. У цьому випадку  органи місцевої влади повинні відповідати  за вирішення обмеженого кола питань, а в усьому іншому - бути виконавцями  централізованих рішень. Однак така система міжбюджетних відносин вимагає  розробки чітких критеріїв оцінки виконання  делегованих функцій для здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням державних коштів. Крім того, важливою передумовою ефективного  витрачання цільових трансфертів є  участь одержувача у витратах за рахунок  власних коштів. Це призведе до :

- появи додаткових можливостей  місцевих органів влади фінансувати  економічний напрям (через вивільнення  фінансових ресурсів)

- зменшення потреб в управлінні  системою і, відповідно, до скорочення  видатків на утримання органів  управління.

Отже з метою суттєвого розв'язання проблеми міжбюджетних відносин, по-перше, необхідно створити єдиний підхід або  розробити національні стандарти  щодо фінансування соціальних послуг на Україні.

По-друге, з метою стабілізації міжбюджетних відносин слід збільшити  термін перезатвердження норм міжбюджетних розрахунків з одного року хоча б  на три роки.

По-третє, створити в трьох регіонах України, що суттєво відрізняються  своїми економічними та природними умовами, експериментальні утворення для  випереджаючого відпрацювання норм і механізму міжбюджетних відносин на новій основі протягом одного-двох років.

До розв'язання цих проблем мають  бути підключені Науково-дослідний  інститут при Міністерстві фінансів, а також ВОЗ Міністерства фінансів, які могли б працювати в  межах єдиної спільної наукової програми.

Поступове запровадження цих заходів  у комплексі з відмовою від  формування основних доходів місцевих бюджетів від трансфертів і нормативів дасть змогу:

- сформувати у кожному регіоні комплекс проблем, які можуть бути розв'язані тільки місцевою владою, і тому по-новому постане роль місцевих органів влади у кожному конкретному регіоні;

-  сформувати передумови для виходу прибутків підприємств і громадян із тіні й переходу до офіційного сектору економіки;

- збільшити витрати населення і підвищити платоспроможній попит;

- удосконалити механізм фіскального контролю;

- визначити реальну фінансову самостійність кожної одиниці господарства місцевих органів влади і таким чином упорядкувати видатки на них;

- дати змогу місцевим органам влади більшу увагу приділяти економічному зростанню.

2.3 Заходи вирішення проблем  міжбюджетних відносин

 

Вирішення проблем міжбюджетних відносин має базуватись на реалізації системи  взаємопов'язаних заходів, а саме:

1. З метою збільшення власних  доходів місцевих бюджетів над  закріпленими треба забезпечити:

- формування доходів місцевих  бюджетів з урахуванням територіальної  прив'язки податків;

- заміну податкових пільг, що  надаються підприємствам пріоритетних  галузей господарства, на їх цільове  фінансування на конкурсній основі;

- удосконалення системи місцевих  податків і зборів, надання місцевим  органам влади більше повноважень  щодо їх самостійного встановлення  і справляння.

2. З метою зменшення кількості  дотаційних бюджетів, а також  зниження соціальної спрямованості  трансфертів необхідно:

- перенести акценти з політики  підтримки регіонів на однаковому  рівні розвитку на політику  їх стимулювання до економічного  зростання, максимально використовуючи  конкурентні переваги кожного  окремого регіону. 

3. З метою вдосконалення формульного  підходу до обрахунку трансфертів  і заохочення місцевого самоврядування  до нарощування власних доходів  та виробничих потужностей доцільно:

- для тих регіонів, які мають  щорічний від'ємний приріст доходів  дозволити розраховувати індекс  відносної податкоспроможності щороку, а не раз на три роки;