Природні волокна

    Природні  волокна.

    Здавна  для виготовлення свого одягу  людина користалася природними волокнами, одержуваними  з бавовни, льна, вовни деяких тварин, з ниток, выпрядених гусеницею шовковичного шовкопряда. Цілком природно, що ці джерела виявилися недостатніми, щоб цілком задовольнити все зростаючу потребу в тканинах.

    Гусениця  шовковичного шовкопряда видавлює через  вузьку протоку грузлу рідину і витягає  її в найтоншу нитку, застигаючю на повітрі. Отже, щоб одержати штучне волокно подібне гусениці шовковичного шовкопряда, треба приготувати грузлу рідину і з неї спробувати витягати нитки.

    З цією метою бавовну обробили азотною  кислотою. При цьому виходила нитроцеллюлоза, що при розчиненні в суміші спирту з ефіром давала сиропоподібну рідину. З цієї рідини паличками вдавалося витягати нитки. Але цей примітивний спосіб не міг, звичайно, нікого задовільнити. Французький хімік Шардонне вирішив далі провести наслідування шовкопряду. Він продавлював розчин нитроцеллюлозы в спирті й ефірі через тонкі отвори в підкисленну воду. Після розведення водою спиртоэфирного розчину виходили шовковисті довгі нитки чистої нітроцеллюлози.

    Відомо, як вогненебезпечна і вибухонебезпечна нітроцелюлоза. У плаття з такої  тканини не погодилася б нарядитися жодна модниця. Щоб уникнути цього  недоліку, отримані нитки піддавали  денітрації.

    Перші зразки були, звичайно, дуже дорогі, а  тим часом досягнення, здавалося, було невелике. Адже штучний шовк виходив  усе-таки з волокнистого матеріалу  – бавовни. З бавовни легко  одержувати нитки і звичайним  прядінням, щоправда, вони не мають  шовковистий блиск. От якби навчитися  готувати штучні нитки з целюлози, що не йде на прядіння, наприклад  з тієї, що знаходиться в деревині, і не застосовувати при цьому  дорогу азотну кислоту.

    Великим завоюванням хімії було створення  саме такого способу. Цей спосіб зветься  віскозного і є в даний час  одним з найпоширеніших.

    Виробництво віскозного шовку полягає в наступному:

    Як  відомо, у деревині целюлоза складає  приблизно 50% по масі. Щоб виділити чисту  целюлозу, деревину перетворюють у  тріску і варять у великих закритих казанах, під тиском у кілька атмосфер, з розчином гідросульфіту кальцію Ca(HSO₃)₂. Варіння продовжується біля доби. При цьому гідросульфіт руйнує речовини, що склеюють волоконця клітковини, і вона, як хімічно найбільш стійка, виділяється у вільному виді. Целюлозу змішують з водою і рідкою кашкою, що утвориться, виливають поступово на безупинно рухливу стрічку. Після видалення води, висушування і різання утворяться аркуші так називаної сульфітної целюлози, що нагадує собою картон. Частина сульфітної  целюлози йде на вироблення паперу, а частина – на виробництво віскозного шовку.

    З отриманої целюлози не можна безпосередньо  випрясти нитки, її треба спершу перевести  в розчин, щоб потім за прикладом  нітратного шовку з грузлого розчину  витягати нитки. Целюлоза не розчиняється ні у воді, ні в звичайно уживаних органічних розчинниках. Але виявилося, що якщо на целюлозу подіяти спершу концентрованим розчином лугу, а потім сірковуглецем CS₂, то вона перетворюється в речовину, розчинна в розведених розчинах лугу, для одержання таких розчинів надходять у такий спосіб.