Цивільна оборона зарубіжних країн

Кошти на проведення заходів  навчання та захисту населення і  місцевостей, витрати на утримання  і підготовку територіальних органів  управління у справах цивільної  оборони та формувань цивільної  оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно із законодавством України відраховують міністерства та органи місцевого самоврядування.

Фінансування заходів  щодо запобігання надзвичайним ситуаціям  і реагування на них проводиться  за рахунок коштів організацій, розміщених на території розвитку надзвичайної ситуації, бюджетних і позабюджетних коштів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відповідних виконавчих органів рад, страхових фондів та інших джерел.

Згідно зі ст. 8 закону України "Про цивільну оборону  України" "Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно  від форм власності і підпорядкування  забезпечує своїх працівників засобами  індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе  пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством".

Відповідальність  за цивільний захист об’єкта несе керівник цього об’єкта, він є  начальником ЦЗ об’єкта і підпорядковується  своєму старшому начальнику (міністерства чи відомства), а в оперативному відношенні начальнику цивільного захисту міста  чи району.

Начальник цивільного захисту об’єкта несе відповідальність за:

– створення, організацію, підготовку і дієздатність системи  цивільного захисту на підпорядкованому об’єкті;

– забезпечення захисту персоналу (а на об’єктах підвищеної небезпеки і за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах) під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру;

– організацію  і здійснення заходів щодо попередження НС, а у разі їх виникнення – за мінімізацію збитків від них;

– створення  і організацію роботи системи  оповіщення на об’єкті;

– створення  і організацію роботи комісії  з питань техногенно-екологічної  безпеки та надзвичайних ситуацій, а також евакуаційної комісії  об’єкта;

– постійну готовність органів управління і невоєнізованих формувань об’єкта до функціонування в мирний і воєнний час;

– фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів у сфері цивільного захисту;

– підготовку і  навчання персоналу до дій у НС.

Наказом начальника ЦЗ об‘єкта призначаються заступники (як варіант – з евакуації, інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, з оперативних питань).

Органом управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту об‘єкта є  штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (штаб ЦО та НС) (далі – штаб ЦО).

Штаб ЦО очолює начальник штабу, який є першим заступником  начальника ЦЗ об‘єкта. До складу штабу  входять заступники начальника штабу  і необхідні спеціалісти. Штаб комплектується як штатними працівниками ЦЗ об‘єкта так і посадовими особами підприємства, не звільненими від виконання своїх основних обов‘язків.

Начальник штабу  ЦО відповідає за безпосередню організацію  та функціонування сил і засобів  цивільного захисту під час загрози  або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру. Він має право віддавати розпорядження з питань цивільної оборони, захисту від НС техногенного, природного та воєнного характеру від імені начальника цивільного захисту об’єкту.

Начальник штабу ЦО несе відповідальність за:

– організацію  своєчасного оповіщення і збору  персоналу об’єкта;

– організацію  роботи і узгодженість дій створених  на об’єкті органів управління і  структурних підрозділів цивільного захисту;

– розробку планової документації з питань цивільного захисту, її своєчасне уточнення і коригування;

– стан готовності особового складу невоєнізованих формувань  цивільного захисту до дій за призначенням;

– своєчасне  доведення до виконавців рішень начальника цивільного захисту та організацію контролю за їх виконанням;

– організацію  збору і аналізу інформації щодо вірогідного виникнення надзвичайних ситуацій, відпрацювання пропозицій щодо захисту персоналу (а на об’єкті  підвищеної небезпеки  і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об’єкті) від їх наслідків;

– виконання  заходів, спрямованих на підвищення стійкості роботи об’єкта в воєнний  час та при виникненні надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру;

– організацію  взаємодії  з місцевими органами державної влади, підрозділами МНС України, аварійно-рятувальними службами тощо;

– організацію  спеціальної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу у сфері  цивільної оборони, захисту від  надзвичайних ситуацій.

 

 

Висновки.

1. У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та інших аварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатися наприкінці 40-х - початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які проти ядерної зброї та засобів її доставки.

В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходу та інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенні питань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метою вирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи на підприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під час війни. Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважає утворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.

На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів ЦО.

Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принцип розбудови системи ЦО, у складі якої є:

- органи управління;

- системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;

- розроблені плани евакуації та розосередження населення;

- система захисних споруд;

- запаси продовольчих товарів, сировини та матеріальних цінностей;

- сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так і добровільні. Організаційна структура національних систем Цивільної оборони у більшості зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямку подальшої уніфікації. Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнах здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади - Федеральному уряду, Норвегії -Міністерству юстиції та поліції. Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах, комунах, общинах тощо. 
Розглянемо структуру та завдання Цивільної оборони деяких країн.

2. Цивільний захист на підприємстві, в установі, організації організується з метою своєчасної підготовки об’єкта до захисту від наслідків НС та оперативного проведення рятувальних і інших  невідкладних робіт.

На об’єктах підвищеної небезпеки (радіаційно-, хімічно-, вибухонебезпечних) створюються локальні системи виявлення загрози виникнення НС і оповіщення працівників цих об’єктів та місцевого населення, що проживає в зоні можливого ураження (згідно з законом України "Про цивільну оборону України" власники таких об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах). Відповідно до затвердженої Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки, вищеназвані  локальні системи мають бути створені до 2013 року на всіх об’єктах підвищеної небезпеки.

На великому об‘єкті для організації і  проведення заходів захисту від  НС на базі відповідних структурних підрозділів (відділів, цехів тощо)об‘єкта, в залежності від характеру його виробничої діяльності створюються служби цивільного захисту:

– оповіщення і  зв‘язку;

– протипожежна;

– аварійно-технічна;

– сховищ і укриттів;

– медична;

– охорони громадського порядку;

– протирадіаційного  та протихімічного захисту;

– харчування та торгівлі;

– автотранспортна;

– матеріально-технічного постачання та інші.

На невеликому об‘єкті служби ЦЗ не створюються, а їх функції при необхідності виконують структурні органи управління цього об‘єкта. Керівники цих служб (керівники підрозділів на базі яких створені ці служби) відповідають за постійну готовність сил і засобів, за забезпечення підлеглих формувань спеціальними засобами (засобами індивідуального захисту, спецобладнанням, апаратурою, приладами, технікою тощо), за навчання діям у надзвичайних ситуаціях.

Для виконання  завдань цивільного захисту на об‘єкті  створюються невоєнізованні формування. Вони поділяються на формування загального призначення (наприклад, рятувальні загони, команди, групи)  і формування служб (команди, групи, дружини, ланки, пости).

Невоєнізовані формування – це завчасно підготовлені до дій у НС групи робітників та службовців об‘єкта, які об‘єднані  в окремі загони, команди, дружини, ланки, групи, пости зі спеціальною технікою, приладами та майном, без звільнення їх від основної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 .АтаманюкВ. Г., ШиршевЛ. Г.,АкимовН. И. Гражданская оборона: Учебник. — М., 1986.

2. Методика выявления  и оценки радиационной обстановки  при разрушениях (авариях) атомных электростанций / Владимиров Б. А., Михеев О. С, Хмель С. И. и др. — М., 1989.

3. ГубськийА. І. Цивільна оборона. — К., 1995.

4. ДБН В2.2.5—97 «Захисні споруди цивільної оборони». — К., 1997.

5. Депутат О. П., Коваленко I. В., Муокип I. С. Цивільна оборона: Підручник / За ред. полковника В. С. Франчука. — 2-е вид., доп. — Львів, 2001.

6. МіговичГ. Г. Довідник з цивільної оборони. — К., 1999.

7. Надзвичайні  ситуації: Основи законодавства  України: В 3-х тт. — К.,1998—2000.

8. Защита обьектов  народного хозяйства от оружия массового пораження: Справочник / Демидеико Г. Л., Кузьменко 3. Л. и др. — К., 1989.