Цивілньо-правовий договір

Утім виникнення як зобов'язальних, так й інших видів правовідносин, є тільки результатами етапів укладання  чи виконання договору, сутністю якого є взаємна згода сторін щодо встановлення правил їхньої поведінки у тій чи іншій сфері суспільних відносин, дотримання яких націлено на досягнення потрібних правових та/або економічних результатів, які у деяких випадках об'єктивуються у набутті управненою стороною речових, виключних або інших прав.

Крім того, сам факт належного  виконання передбачених у договорі обов'язків сторін не завжди призводить до того правового ефекту, що є його кінцевою метою. Так, засновницький  договір визначає порядок заснування юридичної особи, умови здійснення спільної діяльності його сторін щодо створення юридичної особи, розмір статутного капіталу, розмір вкладів кожної із сторін до статутного капіталу, строки та порядок їх внесення. Утім кінцева мета засновницького договору, яка полягає у створенні (заснуванні) юридичної особи, досягається не з моменту виконання передбачених у договорі обов'язків сторін, а тільки після акта державної реєстрації юридичної особи. Якщо засновницький договір є установчим документом (установчим договором), він з моменту державної реєстрації юридичної особи встановлює правовий зв'язок не тільки між особами, які його підписали, але й кожної з них з юридичною особою, а також поширює свою дію на осіб, які вже після створення юридичної особи стануть її учасниками.

Договір не просто формує правила  сторін, а безперервно впливає  на правовідносини, що виникли на його підставі (передусім зобов'язального  характеру). Домовленість не зникає з  моменту виникнення зобов'язальних правовідносин, і тільки її існування продовжує дію договірних зобов'язань. Якщо зміст договору становлять договірні умови, то зміст зобов'язання - права та обов'язки сторін. Під час виконання договору за взаємною домовленістю сторін або в односторонньому порядку (якщо це передбачено законом для певного різновиду договору, або в самому договорі), або в судовому порядку (за наявності достатніх підстав) можуть змінюватися (коректуватися) договірні умови. У свою чергу, зміна договірних умов, якими встановлено права та обов'язки сторін, призводять до зміни (оновлення) самих договірних зобов'язань.

Крім того, якщо розірвання договору завжди спричиняє  припинення договірних зобов'язань  сторін, то одностороння відмова від  виконання свого зобов'язання (як вид оперативно-господарських санкцій) не припиняє дію самого договору, а є заходом оперативного впливу на порушника, що застосовується до моменту припинення ним порушення. Усі наведені вище обставини свідчать про неможливість ототожнення договору та договірних зобов'язань, що виникли на його підставі.

За актовою  теорією: договір - це сумісно здійснені  відокремлені волевиявлення двох чи більше суб'єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих  та/або інших суб'єктів, та якими  встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат - правовий акт.

Сьогодні в  українській доктрині панівною залишається  «угодницька (консенсуальна) теорія». Втім, цивілістична концепція договору не дозволяє пояснити проникнення договору у сфери, де значною мірою сконцентровані публічні інтереси, реалізація яких стає можливою, у тому числі завдяки договору. За допомогою термінів «угода», «домовленість» не можливо повною мірою виявити сутність договору, у зв'язку з чим окремі українські правники наполягають на заміні «угодницької теорії» іншою, яка отримала назву - «актова теорія». У межах цієї теорії договір розглядається як сумісний правовий акт (акт-дія), що передбачає збереження волевиявлень суб'єктів акта, які:

1) або спрямовані  на регулювання їхньої власної  поведінки та/або поведінки інших  суб'єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і т. ін.);

2) або становлять  правомірні дії, що безпосередньо  виступають правовим результатом. 

Відповідно  сумісний правовий акт - це здійснені у відповідній необхідній формі відокремлені волевиявлення двох або більше суб'єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та (або) інших суб'єктів, та якими на основі згоди встановлюються відповідні правові результати.

Таким чином,  враховуючи особливо важливу роль цивільно-правового договору в житті суспільства,  необхідне чітке та однозначне тлумачення договору взагалі та його окремих інститутів зокрема. Поняття цивільно-правового договору слід сформувати таким чином, щоб воно містило у собі основні визначальні категорії та не допускало повтору їхніх складових елементів.

Для більш повного  розуміння цивільно-правового договору можна навести його основні властивості:

1) персоніфікований  характер;

2) добровільність  укладення; 

3) спільність  інтересів;

4) рівність сторін;

5) згода сторін  по всім аспектам договору;

6) взаємна відповідальність сторін за невиконання чи неналежне

7) виконання  взятих на себе зобов’язань;

8) правове забезпечення.[ 11, с.8. ]

Суть та значення договору,  як основної підстави виникнення зобов’язань найбільш яскраво проявляється у виконуваних ним функціях. Таким чином, необхідно більш детально зупинитися на аналізі цих основних функцій. 

Цивільно-правовий договір виконує багатогранні функції, зміст та значення яких досить повно і глибоко досліджено в цивілістичній науці.  В юридичній науці склалося неоднозначне розуміння поняття функцій договору, а тому варто звернути увагу на визначенні цього поняття.  О.О.  Красавчиков під функцією цивільно-правового договору розумів не форму, а певний вид дій (впливу) даного юридичного факту на суспільні відносини.  Ним же виділені основні функції договору:  ініціативну,  програмно-координаційну,  інформаційну,  гарантійну, захисну [12, с.17-20].

Ініціативна функція  договору полягає в тому,  що він,  як результат погодження волі сторін договір, є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмно-координаційна функція характеризується тим,  що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників стосовно один одного, а також засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативності.

Інформаційна функція полягає в тому, що договір містить певну інформацію про права та обов’язки сторін.

Гарантійна функція виявляється  в існуванні системи забезпечувальних засобів, що застосовуються для стимулювання належного виконання зобов’язань (застава, завдаток, порука, неустойка тощо).

Захисна функція полягає застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов’язання в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів впливу тощо.

Регулятивна функція договору зумовлена тим,  що ним безпосередньо визначаються взаємні права та обов’язки сторін в зобов’язальних відносинах.  Дана функція договору також зумовлює його організаційне значення у відносинах між учасниками цивільного обороту.

Крім даних функцій  науковці виділяють й інші функції договору, зокрема, відзначається роль договору як засобу,  що дисциплінує цивільний оборот,  оскільки належне виконання договору та взятих на себе зобов’язань є найважливішим елементом, що забезпечує стабільне функціонування ринкової економіки, захист цивільно-правових відносин тощо.

Функції договору існують як у значенні юридичного факту,  так і в значенні правовідносин. У значенні юридичного факту вони розуміються як зумовлені станом економічного розвитку позитивні, статичні, тільки йому властиві напрями дії на відповідні суспільні відносини.  У значенні правовідносин вони розглядаються як позитивні, динамічні,  різноманітного характеру напрями дії,  що зумовлені станом економічного розвитку.

Договір,  як найбільш оперативний засіб зв’язку між виробництвом і споживанням, забезпечує необхідний баланс між попитом і пропозицією. Договір також виконує активну роль в організації та вдосконалення ринкової економіки,  оскільки особиста зацікавленість та ініціатива суб’єктів цивільного права в укладенні договорів дозволяє налагоджувати найбільш раціональні зв’язки обміну товарами та послугами, знижувати затрати по їх виробництву, розвивати конкуренцію тощо.

В той же час, значення договору, й ті функції,  які він виконує, зберігається лише тоді,  коли забезпечується необхідна для будь-якого договору свобода сторін при його укладанні.

Функції цивільно-правового договору становлять єдину систему та комплексно впливають,  як на поведінку учасників цивільного обороту, так і на розвиток економіки взагалі. 

Розглянемо один з важливих аспектів договору як свобода договору.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.

У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. [3] Вона існує не

лише на стадії укладення, але й виконання, зміни  та припинення договору.

Кожній із цих  стадій властиві свої елементи свободи  договору. Таким

чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода  договору її можна поділити на:

1. свободу укладення договору;

2. свободу виконання договору;

3. свободу зміни та припинення договору.

Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто  пам’ятати слова В.Г. Сокуренка та А.М. Савицької: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки,

встановлені в  законі.

Згідно з  ст. 627 нового Цивільного кодексу України  свобода договору встановлюється з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі відповідних норм нового Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України можна виділити п’ять елементів свободи укладення договору.

1. Сторони вільні у виборі: укладати договір чи ні.

2. Сторони є вільними у виборі контрагента.

3. Сторони вільні у виборі типу договору, яким вони мають намір опосередковувати свої зв’язки.

4. Сторони є вільними у визначенні умов договору.

5. Сторони є вільними у виборі форми договору.

Цивільний кодекс України встановлює декілька елементів  свободи виконання договору. В залежності від сторони договору, яка має свободу виконання, останню можна поділити на свободу:

1). яку має  кредитор;

2). яку має  боржник;

3). яку мають  обидві сторони.

Аналіз змісту нового Цивільного кодексу України  дає підстави виділити такі елементи свободи виконання договору.

1. Кредитор вільний у виборі способу виконання договору (одноразово чи

частинами).

2. Боржник вільний у виборі виконувати договір особисто чи покладати

його виконання  на іншу особу.

3. Боржник вільний у виборі місця виконання договору.

4. Боржник вільний у виборі способу виконання грошового зобов’язання

або зобов’язання передати цінні папери;

5. Боржник вільний у виборі предмету виконання альтернативного

зобов’язання.

6. Сторони вільні у виборі часу виконання договору.

7. Сторони вільні у виконанні зобов’язання в якому беруть участь кілька

кредиторів  і кілька боржників.

 

2. Система  цивільно-правових договорів.

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб.

Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють.

В умовах переходу економіки України на ринкові  засади особливо зростає роль договору як універсальної і найбільш доцільної правової форми

опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин. Тому вивчення системи цивільно-правових договорів в цілому і на сьогоднішній день є досить актуальним.

У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих систем. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами [13, с.639].

Досліджуючи це питання більш детально необхідно також зауважити і про існування декількох видів підходів щодо класифікації цивільно-правових договорів.

Так, проста класифікація договорів може проводитись двома способами. За першим, об’єкти дослідження поділяють на необмежену кількість груп, використовуючи необхідні для вирішення поставлених завдань ознаки. В такому разі утворюється проста система договорів без структурних зв’язків між ними.