Види спадкування та їх характаристика

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Ноября 2011 в 19:38, курсовая работа

Описание работы

Види спадкування та їх характаристика

Работа содержит 1 файл

КУРСОВА - ЦПУ - СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ.doc

— 120.00 Кб (Скачать)

    (4. Спадкування за  заповітом в Київській  Русі. 

    У дохристиянському періоді заповідальні відносини Київської Русі регулювалися виключно звичаєвим правом. За цим  правом спадщину міг прийняти лише молодший син, чоловіки після дружин не спадкували. Після хрещення Русі стався великий злам в цивільному праві Київської Русі. Були запозичені багато норм Візантійського (тобто східно-римського ) права, зокрема і ті положення, що стосувалися заповідального права. Так було введено заповіт у двох формах - усній та письмовій. Письмовий заповіт називали рукописання або ряд. Спадкувати за заповітом могли лише ті особи, що мали право на спадкування за законом.

    (5. Дореволюційне спадкове право  Російської Імперії.

    Законодавство дореволюційної Росії не допускало  усної форми заповіту. 
Існувало два різновиди заповітів: заповіти загальної форми та особливі форми заповіту. Заповіти загальної форми поділялися на заповіти нотаріальні та домашні. Нотаріальний заповіт укладався нотаріусом за присутності трьох свідків, а якщо один із свідків був священником - то за присутності двох свідків. Свідками могли бути лише особи не причетні до спадщини і не душеприкажчики. Після складання заповіту він залишався у нотаріуса. 
Домашній заповіт складався в домашніх умовах без участі нотаріуса за наявності свід-ків, яких було стільки ж, як і при складанні нотаріальних заповітів. До особливих форм заповіту належали військово-похідні заповіти, морські заповіти (що складалися капітаном, командиром військового корабля 
), госпітальні заповіти, закордонні заповіти ( що складалися в закордонних місіях чи посольствах, консульствах ), селянські заповіти ( на майно сумою не ьільше ста карбованців, складалися у волосному управлінні і вносилися в спеціальну книгу), вдовині заповіти ( заповіти одиноких вдів на користь монастирів та інших благодійних організацій ).
 

    (6. Історія спадкування  за заповітом в  СРСР. 

    14 Квітня 1918 року було прийнято  новий порядок спадкуван-ня. 
Успадковування майна було можливим лише на суму, що не перевищувала 10 000 карбованців. Як за законом, так і за заповітом спадкувати могли лише найближчі родичі спадкодавця, тобто батько, мати, діти, брати, сестри, дружина або чоловік. Усиновлені діти не мали права успадковувати після усиновителів. В 1921 році було прийнято цивільний кодекс УРСР. За цим кодексом спадкувати могли як за заповітом так і за законом, при чому за заповітом могли спадкувати лише ті особи, що мали право на спадкування по заповіту. В 1928 році було прийнято ряд доповнень, зокрема про обов’язкову долю, заохочувалась передача майна в спадщину партійним, профспілковим та іншим громадянським організаціям.
 

 

     II. Поняття та види заповітів

    (1. Поняття заповіту.

    Кожний  дієздатний громадянин може за життя  визначити долю належного йому майна  на випадок смерті. Таке розпорядження зроблене у встановленій законом формі називається заповітом. Отже виходячи з вищесказаного можна визначити, що: заповіт - це угода яка виражає волю однієї особи і здійснюється нею особисто щодо подальшої долі свого майна після своєї смерті або ж це особисте розпорядження громадянина на випадок смерті з зазначенням кола спадкоємців яке має бути виражене в письмовій нотаріальній формі. За своєю юридичною природою заповіт є односторонньою угодою. У цій угоді знаходить відображення волевиявлення лише однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, які були згадані у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини. На дійсність заповіту не впливає той факт, що  спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а навіть й не знав про те, що на його користь складено заповіт.

    Звичайно  угоди можуть укладатися через представника, але це не стосується до такого типу угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках має укладатися лише особисто заповідачем, при цьому заповідач має бути дієздатною особою обов’язково.

    Особистий характер заповіту виключає можливість укладення одного заповіту двома  особами навіть в тому випадку, коли заповідалося спільне майно.

    Закон каже, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

    Заповідач може у заповіті позбавити права  спадкоємства одного, кількох або  всіх спадкоємців за законом.

    Існують лише дві юридично дієві форми  заповітів: нотаріаль-но завірений  заповіт і заповіт, що прирівняний до нотаріально завіреного.

    (2. Письмові, нотаріально завірені  заповіти.

    Стаття 541 чинного Цивільного кодексу України  зазначає, що заповіт має бути складений  в письмовій формі з зазначенням  місця та часу його складання, власноручно  підписаний заповідачем та нотаріально завіреним.

    Недотрмання цих вимог тягне за собою недійсність  заповіту. 

    (3. Заповіти, прирівняні до нотаріально  завірених. 

    Чинним  законодавством передбачено і таку форму заповітів як заповіти прирівняні до нотаріально завірених, які мають  таку ж саму силу, що і нотаріально завірені заповіти. В цю групу потрапляють такі заповіти як заповіти громадян, що перебувают в розвідувальних, артанктичних та інших подібних їм експедиціях, що завірені начальниками цих експедицій; заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях та інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживаючих в будинках престарілих та інвалідів, завірені головними лікарями, їх замісниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків престарілих та інвалідів; заповіти громадян, що знаходяться у плаванні на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором 
України, завірені капітаном цих суден; заповіти військовослужбовців та інших осіб, що знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, завірені начальниками , їх замісниками по медичній частині, старшими та черговими лікарями цих госпіталей, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; заповіти військовослуж- бовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами ( начальниками ) цих частин, з'єднань, установ і закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

    (4. Порядок складання заповітів.

    Заповіт складається в двох примірниках. За бажанням заповідача заповіт може складатися в більшій кількості  примірників. Один з них зберігається в нотаріальній конторі, інший ( інші ) видається заповідачу.

    В заповіті має бути обов’язково вказаний час та місце його укладення 
( стаття 541 діючого Цивільного Кодекса України). Запо-віт має бути підписаний самим мпадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право, відповідно до статті 542 ЦК України посвідчувати цей документ. 
Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. 
Якщо у заповідача немає змоги з’явитися до нотаріальної контори то він має право запросити нотаріуса додому.

    Якщо  заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших  причин не може власноручно підписати  заповіт, за його дорученням у присутності  заповідача заповіт має право  підписувати інша особа. Вона підписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої уповноваженої на завірення заповіту особи. При цьому необхідно зазначити причини, з яких заповідач не може підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

    При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітниїх розпоряджень та дієздатність заповідача.

    Нотаріус  повинен відмовити у посвідченні  заповіту, коли в ньому містяться  незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. 
Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщо заповідач тимчасово перебуває у такому стані, що не може розуміти значення своїх дій ( наприклад перебуває під впливом наркотичних речовин або у нетверезому стані).

    Заповідач не повинен представляти нотаріусу  документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу  якого складається заповіт. 
Витребування таких документів зі сторони нотаріуса є незаконним. Належність заповідачу заповіданого майна перевіряєтся вже після відкриття спадщини.

    Особива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів  у банках. Вкладник може залишити розпорядження  безпосередньо відповідному банку  про те, кому слід видати вклад у  випадку його ( тобто вкладника ) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення ( філіалу ) банку.

    III. Спадкування за заповітом в  Україні.

    (1.Поняття  та значення спадкування та  спадкового права.

    Після смерті громадянина всі його майнові  права та обов(язки, а також деякі  його немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна  померлого до іншої особи або інших осіб називається спадкуванням.

    Умови та порядок спадкування регламентуються  рядом цивільно-правових норм, що в  своїй сукупності складають окремий  інститут цивільного права - спадкове право.

    Виходячи  з вищесказаного, спакове право - це сукупність цивільно- правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до інщої особи чи інших осіб.

    Спадкове  право надає можливість кожному  громадянину розпорядитися своїм  майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавцю майно після цого смерті.

    (2. Основні поняття спадкового права.

    Щоб зрозуміти прцес спакового права, для очатку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

    Спадкодавець - це громадянин, майно якого після  смерті переходить у спадщину доіншої  особи чи інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров(я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.

    Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває  права одержати його спадкове майно. Спадкоємцем може бути як фізична  так і юридична особа, а також  держава. Фізична особа може стати  спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров(я, кольору шкіри тощо.

    Таким чином спадкоємцями можуть бути не лише дієздатні, але й недієздатні  фізичні особи. В останньому випадку  відповідні дії, необхідні для прийняття  спадщини, здійснюють їх законні представники - батьки, усиновителі та опікуни.

    Відповідно  до статті 527 Цивільного кодексу України  спадкоємцями можуть бути особи, які  були живими, на момент смерті спадкодавця, а також діти спадкодавця, що були зачаті при його житті і народжені  після його смерті ( постуми ).

    За  статтею 528 Цивільного кодексу України  не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя  спадкодавця або кого-небудь з  спадкоємців або зробили замах  на їх життя. Не мають права стати  спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ.

Информация о работе Види спадкування та їх характаристика