Власність

ЗМІСТ

 

1. Поняття власності і права власності…………………………………3
2. Поняття оренди та лізингу. Структура орендних відносин та їх різновиди……………………………………………………………….9
3. Банкрутство: поняття, підстави, зміст, суб’єкти. Судові процедури банкрутства……………………………………………………………14
4. Ситуація 4 …….……………………………………………………….17

 

Список використаної літератури……………………………………..22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття власності і права власності.

 

У кожній державі центральним  правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних  актів в Україні щодо питань власності  важливе місце займають Закон  України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. із змінами і доповненнями, Конституція України та Цивільний кодекс України (розділ 11).

 По своїй природі власність є економічною категорією.

 Власність - це система історично зумовлених відносин, які складання між членами суспільства з приводу створення та перерозподілу через привласнення засобів і продуктів праці.

Право власності закріплює  матеріальну основу будь-якого суспільства - економічні відносини власності. Тому відносини власності і право  власності - взаємопов’язані категорії. Право власності є юридичним  вираженням, формою закріплення економічних  відносин власності. Тому, необхідно  вияснити, що таке власність в економічному значенні і які правові форми  її реалізації.

Власність це ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, як до тих, що належать їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цих благ як до чужих, до тих, що їм не належать. Можна сказати, що власність це відносини між людьми з приводу матеріальних благ, які полягають в приналежності цих благ одним особам (чи їх колективам) і у відчуженні від них всіх інших осіб. Приналежність чи привласнення матеріальних благ є сутністю відносин власності, що складаються з їх приводу між людьми.

Привласнення - двоєдиний процес, який полягає насамперед в тому, що суспільство відвойовує у природи певні блага і перетворює їх на свою користь. Однак акт привласнення цим не закінчується. Його продовженням служить розподіл відвойованих у природи благ між членами суспільства, причому цей процес здійснюється одночасно.

Виробництво матеріальних благ є змістом процесу і завжди носить суспільний характер. Без виробництва  не може бути привласнення так як не можливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі.

Привласнення включає  в себе наступний після виробництва  розподіл добутих суспільством матеріальних благ між окремими особами, групами  осіб, класами чи всім суспільством. Проходить він як в формі безпосереднього  розподілу, так і в формі обміну продукцією і товарами між виробниками  і споживачами.

Привласнення продукту закінчується в процесі виробничого чи особистого його вжитку, а тому привласнення - це цілий процес, який включає виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Взаємодія всіх цих елементів  названого процесу утворює історично  визначену форму привласнення, сукупність відносин власності, а точніше, форми  реалізації відносин власності в  діяльності людей.

Власність в економічному значенні і є історично визначена  суспільна форма привласнення матеріальних благ і насамперед засобів виробництва.

Юридичне поняття  власності. Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.

В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.

Право власності  в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності  в об’єктивному розумінні є одним  з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні  блага за конкретним суб’єктом, а  й регулюється порядок набуття  і припинення права власності, здійснення володіння, користування і розпорядження  майном, а також захист законних прав власника.

Природа цього інституту  має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і  за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей  права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності у суб’єктивному  розумінні - це закріплення у відповідних  нормах права можливості конкретного  власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у  межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб’єктивному  розумінні - це суб’єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб’єктам, окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права  власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість  зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах.

Коло суб’єктів права  власності практично необмежене. Власниками відповідно до Закону України  ”Про власність” можуть бути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні  і колективні утворення, орендні  і колективні підприємства, господарські колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно-виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у власності  відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. (ст.28)

У цьому ж Законі визначено  такий суб’єкт права власності, як релігійні організації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане, побудоване, створене і вироблене  ними за рахунок власних коштів, пожертвувань віруючих, коштів, наданих  державою чи іншими особами, або придбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб’єктами  права власності виступають суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності  визнає народ України, який здійснює належне йому право власності  через Верховну Раду України, а також  через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України  і юридичні особи. Право власності  на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських  та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих  потреб, але і для здійснення господарської  діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Це правило  поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також  іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об’єктом  права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про власність” власністю  можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства  континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про власність” земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України.

Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються  як зобов’язані суб’єкти повинні  забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати  його суб’єктивне право.

Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України  та Законом України “Про власність”.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно  позбавлений права власності. Конфіскація  майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку встановлених законом.

Використання власності  не може завдавати шкоди правам і  свободам та гідності громадян, інтересам  суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У Цивільному кодексі України та Законі України  “Про власність” сказано, що:

1. Право власності - це  врегулюванні законом суспільні  відносини, щодо володіння, користування  і розпорядження майном.

2. Право власності в  Україні охороняється законом.  Держава забезпечує стабільність  правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в  Україні має право володіти, користуватися  і розпоряджатися майном особисто  або спільно з іншими.

4. Власність в Україні  виступає у таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми  власності є рівноправними.

4. Загальні положення  власності юридичних осіб

Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних  осіб, слід згадати, що у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, колективної і державної власності.

Власність громадян створюється  і примножується за рахунок іхніх  доходів від участі в суспільному  виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції  та інші цінні папери, надбання майна  при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в законі. Ця власність  заснована на свободі особи в  розпорядженні своїми здібностями  до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих  результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.

Приватна власність виникає  не тільки тоді, коли майно належить одному громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового  або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає  колективної власності.

До колективної власності  належить власність орендних підприємств, виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських  товариств, господарських асоціацій  та інших об’єднань, що мають статус юридичної особи.

Поряд з приватною і  колективною власністю зберігається і державна власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність  автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і  зупиняючись конкретніше на праві  власності юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної  особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть від  свого імені набувати майнових і  особистих немайнових прав, нести  обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або третейському суді.

За чинним Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність” суб’єктами відносин власності  виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об’єднання). Дещо інші правомочності встановлені  для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється  на праві повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону України  “Про власність”) чи на праві оперативного управління (пункт 1 статті 39 Закону України  “Про власність”).